Його зведено за одностайною ухвалою сходу села на гроші, зібрані людьми й виділені місцевим сільгосппідприємством, яке очолює депутат Вінницької обласної ради Іван Спориш, у селі Високому Крижопільського району.
Ми вже якось звиклися з думкою про те, що в колишній радянській Прибалтиці реабілітовані й стали національними героями «лісові брати» та інші учасники Другої світової з німецької сторони. Та й монументи Степану Бандері й воякам ОУН-УПА на Західній Україні нікого не дивують. Але... пам’ятник німецькому старості. Це явище на території СНД — унікальне та єдине у своєму роді.
Хто ж була ця людина, яка зуміла в той важкий і неоднозначний час заслужити таку любов і повагу земляків?
Олексій Анатолійович Миронюк — учасник Першої світової війни. Під час бою потрапив у полон до німців. Досить тривалий час працював у бауера, досконально вивчив німецьку мову й вільно спілкувалася з хазяями, за що ті його навіть стимулювали. Добре пізнав життя німців, їхні традиції й звичаї.
Після повернення в село знаннями своїми особливо не хвалився, хоча навички, отримані в Німеччині, допомагали йому успішно господарювати.
Миронюк був активістом колгоспного будівництва. На фронт Другої світової не був мобілізований через солідний вік.
А коли прийшли коричневі «визволителі», саме пана Олексія, людину в селі авторитетну, який до того ж вільно володів німецькою мовою, й призначили старостою. І жодні посилання подолянина на старість до уваги новою владою взято не було.
Виконував він свої обов’язки без особливої запопадливості, з великою користю для односільчан. А незабаром зробив свій головний життєвий подвиг — урятував Високе й усіх його жителів від знищення карателями.
Трапилося це після того, як двоє радянських військових, які відстали від своєї частини й заліковували рани на горищі сараю, убили німецького полковника й зникли в невідомому напрямку.
Відповідь же за теракт довелось тримати ні в чому не винуватим селянам, яких незабаром окупанти зібрали в центрі села для розстрілу. Уже на повний хід «працювали» хатопали в мишачого кольору формі, а староста Олексій Миронюк вів переговори зі старшими офіцерами. І аргументи мудрого сивоволосого українця подіяли на арійців: екзекуцію було скасовано, хоча половина села згоріла.
Мав також староста зв’язок із партизанами — постачав їх хлібом, іншими продуктами харчування. Імовірно, тому й не пішов разом із фашистами, хоча в нього така можливість була: думав, що доведе відповідним органам свою правоту, та й люди заступляться за нього.
Але прибулі слідом за визволителями енкаведисти розбиратися ні в чому не стали — вивели гітлерівського пособника в поле за село й без суду та слідства розстріляли.
І от, реабілітований вдячною людською пам’яттю, піднявся «німецький» староста Олексій Анатолійович Миронюк монументом на своїй могилі.
