Про те, що одна з луцьких фірм має намір в орендованому приміщенні у центрі селища займатися хімічною обробкою деревини, ініціатор збору підписів проти цього виробництва Наталя Марченко дізналася у школі: вона працює вчителем молодших класів, а заняття проводить у приміщенні дитячого садочка. Ясності у питання не внесла і колега-хімік, не знаючи процедури виробництва, хоча селищний голова начебто і просив її про консультацію.
— Ми за кілька годин зібрали понад тисячу підписів: я і вчителька Світлана Василівна Андрійчук. А якби ходили ще й у наступні дні, мабуть, записалося б усе селище... Ми розказували людям новину і цікавилися їхнім ставленням. Оскільки нове виробництво мало б бути у самісінькому центрі — між школою і дитячим садком, а ще тут насичений житловий масив, — то люди ставили підписи переважно проти. Але ми тільки починали збір підписів.
— Вас за це переслідували?
— Одна з колег в кулуарах, як кажуть, жалілася, що її попередили: хочеш допрацювати — займайся лише роботою. Мене зі Світланою Василівною не переслідували. До директора — так, викликали. Але Люба Дмитрівна нікому з учителів не казала, аби не збирали підписів. Запитувала лише, які наші подальші дії.
— А до думки «за» виробництво ви прислухалися?
— Звичайно, були й такі, хто казав: мені абсолютно байдуже, хто і з чим до нас прийде, аби були робочі місця. Проте вони не збиралися там працювати чи посилати своїх дітей. На сході селян теж висловлювали думку: ось колись у ДОКу люди з хімікатами працювали... А їх у відповідь запитали: ну й покажіть нам цих людей! Вони ж усі вже вимерли.
Сама Наталя Василівна мешкає у хаті свекрів — через два будинки від дитячого садочка. Отож вважає, що їхній дім теж потрапляє у зону впливу хімічного виробництва.
— Слово «хімія» говорить само за себе. Земля вже від неї стогне! Он розказували, що на рівненському «Азоті» був черговий викид — навколо усі дерева білі... Ми й без хімії губимо усе довкілля. У лісі навколо Цумані — уже суцільні сміттєзвалища. Якщо ми будемо від цього відмахуватися, то і сміття нас задушить. А річка яка забруднена! Не встигнуть діти покупатися — то прищики по тілу, то грибки якісь нападають...
У порівнянні з сусідньою Оликою, котра багата на унікальні історичні пам’ятки, проте нагадує занехаяне глухе село — скрізь руїни, обідрані стіни будинків і великі калюжі, Цумань — як райський куточок. Мальовничі краєвиди з рідкісної краси лісами й доглянутими ставками, з річкою Путилівкою... Чи дивина, що лише слова «хімічна обробка деревини», які задекларували заїжджі бізнесмени, так сколихнули людей? У селищі мешкає до шести тисяч населення — це рівень Шацька й Турійська, котрі є районними центрами. У місцевій школі — понад тисячу дітей, дитсадок — на 220 місць, і у черзі, розказувала завідуюча Катерина Миронівна Новосад, ще до сотні заяв.
Селищний голова Олександр Кобилан каже, що нині час, коли постійно скорочувалися робочі місця, підприємства банкрутували, люди у відчаї їхали на заробітки у Росію, Італію, Іспанію, Португалію й Грецію, для Цумані вже минули.
— Почалося відродження промислових об’єктів. Ось колишній деревообробний комбінат, який у свій час нараховував 1200 працюючих... Нині його — тепер це ВАТ «Цумань» — викупив бізнесмен Іван Васильович Камінський, він сам зі Львівщини, у Самборі має подібне підприємство, проте значно меншої потужності. До 300 уже працюючих!
— Але люди кажуть, що на підприємство завозять робітників аж із Тернополя?
— Спочатку справді завозили. Тепер і наші ідуть сюди працювати. Зарплата ж — до тисячі гривень.
Саме на території ВАТ «Цумань» луцька фірма «Феміда-Інтер» й орендувала один з колишніх цехів, навколо якого згодом розгорнулися баталії всецуманського масштабу.
— Орендували і почали завозити великі бочки. Їх мали б наповнювати хімічним розчином і занурювати туди деревину. Підприємство, як мене поставили до відома, збиралося виготовляти пиломатеріали, які були б стійкі проти гнилі і вогню. Зокрема, двері і вікна, які після обробки 10 хвилин витримували б надзвичайно високу температуру — до 900 градусів Цельсія. Такі двері перекрили б дорогу вогню у приміщення, що дало б можливість викликати на допомогу пожежників. Але зробили — так вважає громада — один упереджений вчинок: ще не отримали дозволу на виробництво, а вже почали завозити бочки...
І коли фірма звернулася у селищну раду, аби орендувати земельну ділянку під орендованим цехом на 49 років, їй відмовили. Ні друга, ні третя спроби отримати земельну ділянку в оренду позитивно не вирішилися.
І тоді фірма звернулася у суд.
— Пояснення у Господарському суді давав я, — розказує селищний голова. — Зі мною від громади поїхали лише депутати Олексій Гарбарчук і Ніна Денисюк. Учителі ж — ініціатори збору підписів — відговорилися тим, що зайняті на звіті художньої самодіяльності. Їм ця справа важливіша!
У суді Олександр Кобилан довів, як він каже, «хронологію подій, чому громада так і не прийняла нових сусідів, бо на сьогодні до 98% жителів селища проти розміщення такого виробництва у Цумані».
— Та закон є закон. І підстав відмовляти у виділенні земельної ділянки, згідно зі статтею Земельного кодексу, котра говорить, що з набуттям права власності на нерухоме майно переходить у власність або в оренду і земля під об’єктом, ми не мали.
Наразі луцькі бізнесмени таки отримали в оренду земельну ділянку терміном на один рік. Надалі повинні були б відкликати позовну заяву з Господарського суду (і це вони, повідомив голова, вже зробили) й оголосити через засоби масової інформації про свої подальші наміри щодо виробництва.
Але круговорот чуток й переляку навколо майбутньої «хімії» у центрі селища не вгасає. Методист дитсадка «Сонечко» Людмила Петрівна Крук розказує, що питання про оренду для «хімічного» цеху довго дебатувалося і переголосовувалося кілька разів.
— Розказали про те, що гарантія безпеки — стовідсоткова, що рідину, у якій будуть обробляти деревину, можна навіть пити... Насторожило й інше: таке виробництво для України нове, фірма має лише міні- цех у Рожищі та ще десь у Білорусі, бо звідти розробник цього методу просочування деревини, але нас туди не запрошували. Та й що толку з поїздки у Рожище: як екскурсанти, без фахівців, не знаючи хімічного складу речовини, яку мають і у нас використовувати?.. Хоча саме там люди й насторожилися, бо почули запах аміаку.
— Запах аміаку нам пояснили тим, що там цикл не закільцьований. У нас же буде закільцьований, — передає пояснення селищний голова.
— Не хотілося б хімії, дітки ростуть! І на річці Путилівці стоять аж три санаторії, — каже один з авторитетних цуманчан, один з найактивніших добродійників, місцевий підприємець і депутат Ківерцівської районної ради Володимир Прокопович Дуб. Він був у складі найпершої делегації, котра спілкувалася з луцькими бізнесменами. — Люди все-таки не вірять у безпеку виробництва! Можливо, ще замало інформації, можливо, у страху занадто великі очі.
