...Коли Ігор Камінник, начальник реєстраційної
служби одеського фонду «Дорога до дому» прийшов відвідати своїх підопічних
у міську лікарню, то не зміг стримати обурення. За кілька днів до двох
хворих 35 і 60 років жодного разу не підійшов ніхто з персоналу, а либонь
в обох уже починалася гангрена!
Бинти гноїлися, люди страждали від нестерпного болю. «Не лікуватимемо!
— заявили Ігорю керівники лікарні. — Тут на нормальних людей медикаментів
не вистачає, а ви нам бомжів підкидаєте». Наступного ранку обох просто
зігнали з ліжок, і їм довелося повзти сходами вниз, у лікарняний двір.
Співробітники фонду здійняли шум. Обох залишили в лікарні й почали лікувати...
Щодня в одеський благодійний фонд «Дорога до дому» приходять п’ять-шість
чоловік зі схожою долею. Загалом їх зареєстровано вже 860. Крім житла в
багатьох немає ніяких документів, співробітники відновлюють їх за словами
клієнтів, а тоді клопочуть про їхню подальшу долю в різних інстанціях.
Десятьом уже вдалось отримати паспорти, але справа ця надзвичайно складна.
— За сьогоднішніх умов паспорт інколи виступає як засіб геноциду, —
вважає Сергій Костін, директор фонду. — Немає штампу про прописку — немає
роботи. А тим часом стати сьогодні бомжем якнайпростіше. 32% зареєстрованих
у нас втратили помешкання в результаті продажу чи обміну квартир, 10% —
виселили «люблячі» родичі, 7% — стали жертвами маклерських махінацій. Здебільшого
це нормальні люди, хороші фахівці. Тим страшніше спостерігати, як наша
система скидає їх на дно. Втративши прописку, вони не можуть отримати ідентифікаційний
код і автоматично втрачають зарплату й роботу. Жахлива також ситуація з
приїжджими з інших країн — таких у нас 2%. Приїхавши на відпочинок в Одесу,
вони загубили документи й у результаті не можуть перетнути кордон. З великими
труднощами домовляємося з міліцією про видачу їм тимчасових перепусток,
але в багатьох уже скінчилися гроші, а за квитки слід платити. Кланяємось
начальникам поїздів, аби везли безкоштовно. Але тут спливає термін тимчасових
перепусток, доводиться клопотатися про нові... Чоловік тридцять уже вдалося
відправити, проте якої крові це нам коштувало!
Центр працює за принципом комуни — бездомні самі чергують на кухні,
видають гарячу їжу, одяг, медикаменти, стежать за порядком. Обов’язково
всі вони проходять медогляд. Як виявили результати обстеження, близько
5% з них ВІЛ-інфіковані, у 18% — сифіліс, практично в усіх знижений імунітет.
А не відмовляють у госпіталізації тільки шкірно-венеричний і туберкульозний
диспансери. Решта медзакладів у будь-який спосіб прагнуть позбутися бомжів.
У результаті небезпечні хвороби випліскуються на вулиці міста.
— Аби розв’язати цю проблему, необхідно створити міжвідомчу комісію
з питань профілактики бездомності, яку слід підпорядкувати заступнику голови
адміністрації міста, відповідальному за соціальну роботу, — вважає Сергій
Костін. — Туди повинні входити представники УВС, міського відділу охорони
здоров’я, служб зайнятості населення. І, ясна річ, необхідно відкрити нічліжку
з професійно підготовленим персоналом. Коли вже так склалося, що географічне
розташування Одеси зробило її найпривабливішим місцем для бездомних усієї
України, то й розв’язання проблеми безпритульності слід починати саме звідси.
