Сьогодні серед людей спостерігаємо духовний голод, бачимо тяжіння до вищого, трансцендентного. Ми віримо, що на порозі нового тисячоліття відбудеться масове відродження релігійних цінностей, релігійних почуттів та віри.
Патріарх Варфоломій
2000-ного Ювілейного року в церковно-православному житті України почав помітно відчуватися новий фактор — вплив Архієпископа Константинополя, Нового Риму, Вселенського патріарха Варфоломія I. Згідно з православними канонами, з історичною традицією Вселенський патріарх є «Першим по честі» у світовій православній спільноті, першим серед предстоятелів 14-ти незалежних (автокефальних) помісних церков. Сам патріарх Варфоломій визначає повноваження Константинопольського архієрея: «Ми маємо привілей бути старшим братом у світовій православній церкві. Константинопольський патріарх представляє у світі Православ’я, є його речником і несе за нього історичну, канонічну та теологічну відповідальність. Прерогативою Вселенського патріарха є координація роботи світового православ’я, включно зі скликанням соборів, а також підтримка міжцерковних та міжконфесійних діалогів, — він має право арбітра у церковних справах. Це право (канон 28) було надано Константинопольському архієпископу у 451 році на IV Екуменічному соборі.»
Після 1686 року, опинившись в юрисдикції Московського патріархату, Православна церква України практично не мала активних безпосередніх контактів з Константинополем, з тим самим Цареградом, звідки прийшла до нас християнська віра. Тому для багатьох з нас Константинопольська церква, Вселенський патріарх є категоріями виключно історичними, абстрактними.
Сьогодні ситуація змінюється — Константинопольський архієпископ виказує неабияке зацікавлення нашими церковними справами, більше того — має наміри сприяти об’єднанню православних церков країни та урегулюванню існуючих юрисдикційних проблем. Резиденцію Патріарха, яка знаходиться у Стамбулі, в грецькому районі Фанар, постійно відвідують гості з України — люди церкви, представники православних братств, члени уряду. Нещодавно з Вселенським патріархом зустрівся Президент України. Як написав архієпископ УАПЦ Ігор (Ісіченко), «всі ми сьогодні вчимося належної пошани до першого в православному світі Патріяршого престолу Константинополя.»
Тому газета «День» вважає своїм приємним обов’язком познайомити, хоча б у загальних рисах, читачів із особистістю Вселенського (Екуменічного) патріарха Варфоломія I.
Його Святість патріарх Варфоломій є 270-м наступником апостола Андрія, духовним лідером 300 мільйонів православних християн всього світу. Патріаршу кафедру він посів 2 листопада 1991 року і з того часу невтомно займається духовним відродженням, православною єдністю, християнським примиренням, міжрелігійною толерантністю, а також — підтримкою миру, справедливості та любові в усьому світі. Головну свою місію Патріарх вбачає у поширенні православної віри на всіх континентах.
Патріарх Варфоломій (Деметріос Архонтоніс) народився 1940 року в селі Агіоі Теодороі = на острові Імврос (Туреччина). Там його батько був там власником цирюльні та кав’ярні. Схильний до книжної науки юнак навчався в Константинополі, потім у відомій богословській школі Халкі, після закінчення якої був висвячений на диякона під іменем Варфоломія. Далі диякон Варфоломій служив в турецькій армії, а 1963 року продовжив навчання у Папському Східному інституті Григоріанського римського університету. Темою його дисертації було Канонічне право Православної церкви. На цьому освіта майбутнього патріарха не закінчилася — у вищих навчальних закладах Швейцарії та Мюніха він продовжував спеціалізуватися в царині церковного законодавства. Патріарх володіє п’ятьма іноземними мовами, не згадуючи, звичайно, грецьку та турецьку. Написав і видав чимало друкованих праць.
Повернувшись із Західної Європи до Константинополя, Варфоломій був призначений на посаду помічника декана Теологічної школи в Халкі, де невдовзі був висвячений на священика (1969 рік). Через шість місяців Вселенський патріарх Атенагор (той самий патріарх, який разом з Римським папою Павлом VI зняв взаємні анафеми 1054 року) підняв молодого священика до чину архімандрита Патріаршої каплиці св. Андрія. Наступний за Атенагором патріарх Димитріос зробив Варфоломія директором Патріаршої канцелярії. А 1973 року в житті 33-літнього архімандрита відбулася визначна подія — він став єпископом Константинопольської архієпископії, отримавши через деякий час сан митрополита Халкедонського.
Протягом 19 років митрополит Варфоломій був найближчим помічником і однодумцем патріарха Димитріуса, а після його смерті 1991 року став Архієпископом Константинополя, Нового Рима та Вселенським патріархом (повний титул Константинопольських патріархів.)
Після обрання новий патріарх здійснив низку закордонних візитів, зустрічаючись iз впливовими політичними фігурами багатьох країн, виступаючи на сесіях ЮНЕСКО, Європейського парламенту тощо. Всюди й послідовно Патріарх виступає за релігійну свободу та права людини. Сам він є, попри високий сан, людиною простою і приємною у спілкуванні, має звичку дуже уважно вислухувати відвідувачів, як про це розповів нам єпископ Димитрій (Рудюк), який цього року у складі делегації від УПЦ КП два рази зустрічався зі Вселенським патріархом. Вітаючи єпископів двох українських «неканонічних» церков (УПЦ КП та УАПЦ) патріарх Варфоломій, за словами єпископа Димитрія, тримався так, що «в його поведінці не відчувалося якоїсь пихатості, марнославної гордості; зокрема, Патріарх не дав нам поцілувати руку, тим самим визнаючи нас як канонічних архієреїв».
За останнє десятиліття патріарх Варфоломій відвідав майже всі помісні православні церкви, а також багато інших релігійних об’єднань, докладаючи неабиякі зусилля заради поліпшення стосунків між громадами католиків, мусульман, іудеїв та православних у всьому світі. Як громадянин мусульманської Туреччини, Патріарх має особистий досвід діалогу між двома релігіями, двома культурами. Цей досвід надав йому можливість зробити суттєвий внесок, зокрема, у врегулювання збройних конфліктів на терені колишньої Югославії.
Варфоломій відомий в Європі, як «Зелений патріарх», бо став першим серед релігійних лідерів захисником навколишнього середовища. Він регулярно започатковує міжнародні семінари, де обговорюються засоби мобілізації всіх можливих засобів заради досягнення гармонії між людством та природою.
Патріарх Варфоломій бере активну участь у екуменічному церковному русі, захищаючи та пропагуючи православні цінності, ортодоксальну віру. Що не заважає йому, на відміну від численних православних діячів, завжди бути прихильником розширення контактів з іншими християнськими церквами. Так, у червні 1995 року патріарх Варфоломій завітав з візитом до Ватикану, де зустрівся з папою Іваном Павлом II і задекларував наміри Вселенського патріархату продовжувати зв’язки та співпрацю з Католицькою церквою. Був також присутній на месі в соборі св. Петра, яку відслужив Іван Павло II. Після читання Св. Євангелія Папа сказав: «Ми щойно слухали Слово Боже, проголошене латинською та грецькою мовами — на знак універсалізму Церкви ... Саме це Слово зібрало нас тут, щоб молитися за повноту спілкування католиків і православних. З глибокою радістю прошу вас вислухати Його Святість Варфоломія I, мого брата у Христі.» Тоді Патріарх проголосив блискучу проповідь (італійською мовою), в якій, зокрема, було сказано: «Через любов до людей Бог сили й милості зробив можливою цю братську зустріч ... Ми все ще недостойні прийняти благодать спільної євхаристичної чаші (спільно причаститися), хоча на це надіються всі християни, які шукають і проповідують Господа в усьому світі ... Сьогодні ми хочемо щиро і зі страхом Господнім урочисто проголосити перед всім християнським світом нашу впевненість у необхідності самокритики та постійного каяття ... Починати треба не з того, щоб з’ясовувати, хто помилився перший, а хто — останній, хто нагрішив більше, а хто менше. Таке розслідування було б, за словами ще дохристиянських грецьких мудреців, зайняттям чисто світським, заняттям для боягузів, принизливим для духовно налаштованої людини ... Фундаментальною проблемою для нас є одне: шукати, як врятувати сусіда, слугуючи йому, і як, тільки з ним і завдяки йому, ми також можемо стати достойними спасіння.»
У промовах, друкованих працях Вселенського патріарха постійно йде мова про проблеми «світу цього», про непросте сьогодення, про правди та неправди суперечливого ХХ століття, про суспільний обов’язок Церкви. Нижче ми наводимо кілька думок патріарха Варфоломія.
«Ніколи не було більшої ніж сьогодні необхідності в духовних лідерах, які б втрутилися у справи світу, — занадто багато злочинів вчиняється сьогодні в ім’я віри ... Релігійні екстремісти й терористи можуть бути найнебезпечнішими серед всіх псевдопророків. Вони не тільки творять страшні злочини проти людства, вони роблять їх в ім’я Бога. Коли вони кидають бомби, стріляють, руйнують, вони знищують дещо більше, ніж саме життя — вони знищують віру. Ми глибоко переконані, що насилля заради релігії завжди є насиллям над релігією. Міжнародні духовні лідери повинні активно дискредитувати псевдопророків та залічувати духовні рани людей. Як сказав рабин Хіллел: «Якщо не ми — то хто? Якщо не зараз — то коли?»
«Сьогодні багато інтелігентних порядних людей щиро вірять, що фантастичні досягнення науки затінили чудеса віри. Вони, однак, не бачать однієї суттєвої істини, не розуміють того, що віра — то не одяг, який можна вдягати і скидати. Віра є особливістю людського духу, особливістю, яку дух ніколи не може втратити. Сучасна ера не знищила віру, — віра не піддається знищенню, так само, як любов. Просто віру в Бога було замінено світською вірою в людину. Але сьогодні маятник рухається у зворотному напрямку. Адже ХХ століття не тільки засвідчило гігантські творчі здібності людини — воно також показало, що людство має необмежену схильність до самознищення. Тільки за період 1914—1945 років було вбито 75 мільйонів людей.»
«Доки кожна людина і людство не перестануть керуватися у своєму бутті матеріальними інтересами, конфлікти на світі ніколи не закінчаться. Тільки та людина, яка зуміла звільнити себе від грішних пристрастей, може мирно співіснувати з іншими. Позбавитися гріха та егоїзму одному неможливо — це можливо тільки з Богом. Є дуже мудрий і зворушливий вислів: «Ми, кожний з нас, є ангелом з одним крилом. Полетіти ми можемо, тільки обійнявши один одного.»
У зверненні до молодих православних Канади Патріарх сказав: «Ви щасливі у тому, що маєте змогу сполучати велику православну спадщину, отриману від своїх батьків, з культурою Канади, яка пропонує вам традиції свободи, терпимості та нахилу до творчості ... Справжній православний завжди буде відстоювати свою віру, але без фанатизму, упередженості, ідеологічної впертості чи расової дискримінації. Православний характер визнає всіх людей світу і все, створене Богом.»
На закінчення процитуємо (скорочено) промову Вселенського патріарха, проголошену 1997 року в церкві Св. апостола Андрія Українського православного центра в Баунд Бруці (США).
«Тут, у цій прекрасній церкві, ми святкуємо древній зв’язок між українськими людьми та Екуменічним патріархатом Константинополя. Ми святкуємо славну історію, започатковану святими Володимиром та Ольгою, які принесли від Матері-церкви світло Христа до ваших пращурів. Свідком нашого зв’язку, нашої єдності є Свята Софія Київська ...
З покоління в покоління Україну називали «хлібним кошиком Європи», однак ви дали світу набагато більше, ніж просте задоволення матеріальних потреб. Ваша країна вирізняється релігійними та світськими лідерами, гігантами культури, такими, як Тарас Шевченко. Але найголовнішим є те, що ви завжди йшли за Христом — з вірністю, благочестям та любов’ю.
Протягом століть українському народові багато разів приходилося нести хрест Господній, — ви страждали від несправедливості, голоду та численних війн. Але вистояли. Тут, у США, ми також бачимо маніфестацію благодаті Божої в житті українських людей. Ви побудували тут церкви, школи, благочинні та культурні інституції. Українці працюють на всіх рівнях американського суспільства, роблять прогресивний і конструктивний внесок в добро нації. Екуменічний патріархат по-батьківськи пишається Українською православною церквою США.
Ми усвідомлюємо ті сумні (церковний розкол) обставини, які існують на вашій батьківщині. Великими є наша біль і горе, адже всі ми належимо до одного Тіла Господнього, до єдиної Православної церкви. Матір-церква відчуває ваш біль, як свій власний. Чи не сказав апостол Павло: «Коли один член страждає, все тіло страждає разом з ним». І ми будемо постійно й наполегливо працювати заради того, щоб ситуація змінилася, щоб Православна церква України відновила єдність. Але для того, щоб конструктивні ідеї були сприйняті в Україні, потрібен час. Передчасні рішення можуть привести до створення нових перешкод на шляху до угодного Богу результату, до єдності.»
