Як відомо, наша газета проголосила 2018 рік роком 100-ліття Гетьманату Павла Скоропадського. Саме про цю людину і цю добу — наша нова книга «Ave» із серії «Бібліотека газети «День». Суспільний інтерес, який викликало це видання, є таким, що вже можна — і це тішить — говорити про певну тенденцію: Павло Скоропадський, його спадщина та державотворчі здобутки стають дедалі більш важливим і значущим для українців. Це переконливо підтвердили представлення нашої книги у Львові та Дніпрі.
В руслі цієї насправді позитивної та довгоочікуваної тенденції перебувають нові дослідження, присвячені Гетьманові Павлу Скоропадському. Одне з таких «знакових» досліджень — щойно видана монографія пані Ольги МИХАЙЛОВОЇ, історика, політолога, постійного автора і друга «Дня», промовисто названа: «Павло Скоропадський: крім негідників, усі підуть за мною». Сама пані Ольга визначає жанр цієї книжки як «політичний портрет» Гетьмана.
Кореспондент «Дня» зустрівся з Ольгою Михайловою і поговорив з нею про творчі причини, які спонукали вчену взятися за цю працю, про завдання, що їх автор ставила перед собою, про те, чим, власне, Павло Скоропадський відрізнявся від сучасників-політиків, які претендували на владу.
— Представляючи книжку, ви, пані Ольго, зокрема, сказали, що це — до певної міри політологічна розвідка. Чому це так і чи означає це, що для вас є найважливішою саме сьогоденна політична злободенність справи Гетьмана року 2018-го?
— Я справді вважаю, що ця тема дуже нагальна, дуже актуальна і надзвичайно важлива саме сьогодні з політичної точки зору. І якраз це, можливо, й спонукало мене до написання книжки. Річ у тім, що я за освітою історик, але дисертацію захищала як політолог, тому мої зацікавлення поширюються як на історію, так і на політичні науки. І це, очевидно, до певної міри позначилося на моєму дослідженні політичної спадщини Павла Скоропадського.
— Декілька слів про назву книжки, будь ласка.
— Власне, це точні слова самого Павла Скоропадського: «Крім негідників, котрим за анархії легше ловити рибу, усі підуть за мною». Ці слова зафіксовані в його «Спогадах». Так він описав свою переконаність, яку відчував навесні-влітку 1918 року, в тому, що обраний ним політичний курс обов’язково має набути підтримки в Україні. Я в цій книжці намагалася відтворити політичний портрет цієї людини на історичному матеріалі. Тому навряд чи історики — фахівці з доби Гетьманату — знайдуть тут нові для себе факти.
— Багато істориків акцентують на тому, що науково-історичну біографію Гетьмана досі не складено...
— Справді, це так. Така біографія, напевно, має складатися з кількох томів. Адже, якщо вже говорити чесно, життя цієї людини доволі добре досліджено, що й зрозуміло, з огляду на місце Павла Скоропадського у процесах українського державотворення. У такій біографії, напевно, окремий том мав би бути присвячений родоводу, окремий том — кар’єрному зростанню і зв’язкам цієї людини. Адже майбутній Гетьман листувався і мав тісні контакти з найвищими посадовцями Російської імперії та членами царської родини. Доба Гетьманату — окрема тема, також окремої уваги вимагає емігрантський період життя Скоропадського... Звісно, в порівняно невеличкій книжці обсягом близько 300 сторінок не було жодної можливості охопити увесь масштаб проблем.
— Ви, очевидно, і не ставили перед собою такого завдання?
— Справді, не ставила. Ця книжка є науково-популярною, тобто вона ґрунтується на наукових розвідках інших дослідників, але я намагалася в популярному стилі зробити узагальнюючий політичний портрет Гетьмана...
— Призначений для доволі широкого читача...
— Саме так. Інша річ, що я (мабуть, тут у мені промовляв політолог) намагалася передусім окреслити політичну традицію, яку представляв Павло Скоропадський. Найчастіше її визначають як ліберально-консервативну. Українські дослідники по-різному оцінюють, що саме було визначальним у цьому дуалізмі ліберального і консервативного. Але ніхто з них не заперечує повагу Павла Скоропадського до ліберальних засад: визнання ним основних прав людини, повагу до власника і апеляцію до нього, намір модернізувати Україну. Запит на таку політичну лінію і на сьогодні залишається актуальним в Україні. Дуже важливо з’ясувати, звідки в Україні така прихильність ліберальним цінностям, як формувалася ліберальна політична культура українців. Про один з етапів цього процесу, про видатного політика цього напрямку — моя книжка.
— Я постійно перечитую Грамоту Гетьмана до українського народу, видану невдовзі після його приходу до влади навесні 1918-го. Там Гетьман акцентував увагу на двох речах: це недоторканність власності як основа культури й цивілізації та творча праця. На мою особисту думку, в Україні з обома цими складовими стан справ, щонайменше, не найкращий. Чи не тому постать Гетьмана, крім причин, які ви згадали, зараз є актуальною?
— Справді, ця проблема є, і є вельми гострою. Зауважу, що 1918 року, після цілого року домінування соціалістичних гасел і соціалістичної практики, коли власність не просто була упосліджена, а стала певним тавром, загрожувала втратою політичних прав, — ось за таких умов цей документ відновлював цінність власності й гідність власника. Значення цього неможливо переоцінити. Тут є не лише правовий момент, а й також етичний момент, можливо, не менш значущий. Гідний, шанований у суспільстві власник — це людина, яка відповідає за свій добробут. І саме оця приватна ініціатива індивідів і має складати «цеглинки» економічної могутності держави.
— Наш головний редактор пані Лариса Івшина подарувала вам новинку із серії «Бібліотека газети «День» — книгу «AVE. До 100-ліття Гетьманату Павла Скоропадського». Отже, «День» і ви є однодумцями, чи не так?
— Переконана, що так воно і є. І впевнена, що стверджусь у цій думці, коли уважно прочитаю книгу. А я це обов’язково зроблю.
