В Україні виявлено 20 тисяч безпритульних дітей, 23 тисячі неповнолітніх позбавлені батьківського піклування, а 12 тисяч дітей шкільного віку цього року ще не переступали поріг школи, на облік у справах неповнолітніх поставлено 40 тисяч дітей! Про це минулого тижня було повідомлено на спільному засіданні Колегії Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму, Міністерства освіти і науки, Міністерства внутрішніх справ України із проблем вирішення питання дитячої бездоглядності в країні.
За даними досліджень ЮНIСЕФ у рамках проекту «Діти вулиці», з’ясовано, що більшість дітей вулиці мають сім’ю і що діти пішли з дому через асоціальну поведінку батьків. Кожна третя дитина, яка опинилась на вулиці, постраждала від жорстокого ставлення до неї в сім’ї. Третина дітей вдома недоїдала. Кожен другий із вуличних дітей уживає алкоголь та наркотики! Серед дітей вулиці 10% неграмотні, а решта має рівень знань, що не відповідає віку дитини. Вони об’єднуються по 4 — 15 чоловік, бо так їм легше виживати. Зазвичай групи мають лідера в особі старшого за віком хлопчика або дорослої людини. Більшості подобається своя група, бо там майже в 10 разів менше сварок та бійок, аніж у рідних сім’ях! Стаж вуличного життя в деяких — 7 років, а вік наймолодших — 3 роки.
Вночі вони гріються біля вогнища або переховуються у підвалах, дехто ночує вдома. Удень забезпечують своє виживання: жебракують, крадуть, працюють. Вони миють машини, допомагають людям, що працюють на ринках, забирають гроші в маленьких, грабують п’яних, надають секспослуги. Більшість ділиться заробленим з іншими дітьми або допомагає рідним. Половина з них голодує і не має потрібного одягу. Стан здоров’я цих дітей загрозливий, усі потребують негайної медичної допомоги.
Для соціального захисту позбавлених сімейного виховання неповнолітніх в Україні працює 82 притулки. За попередніми даними Українського інституту соціальних досліджень, за цей рік у притулках побуває близько 30 тисяч дітей. «Завдання притулку, розповідає начальник служби у справах неповнолітніх Харківської облдержадміністрації Світлана Пушня, — нагодувати, відмити, підлікувати і кудись влаштувати. Повернути дитину в сім’ю — це найкраще. Навіть погані батьки надають дитині відчуття переваги перед тими, в кого їх зовсім немає. Доводиться передавати дітей і в інтернати області, в яких намагаємося зменшувати кількість дітей. Частина ж дітей знову повертається на вулицю. Діти вулиці існували й існуватимуть у різних країнах світу, але в багатьох із них до цієї проблеми підходять цивілізованіше: підгодовують у спеціальних їдальнях, із ними працюють спеціально підготовлені соціальні працівники. А в нас у притулках одна прибиральниця на сто чоловік, нема перукаря, один психолог, одна прачка. Нерідко діти лише в притулку вперше в житті бачать мило та зубну щітку. Але ж саме в притулку дитина має зрозуміти, що є інше життя, яке краще за життя на вулиці, відчути бажання змінити свою долю».
За сприяння Міністерства освіти і науки України, на базі Фонтанської загальноосвітньої школи соціальної реабілітації було створено експериментальний центр психолого-педагогічної корекції неповнолітніх. Директор школи В’ячеслав Баранов розповідає, що центр — то навчальний заклад інтернатного типу, в який направляються діти з деві антн).45 s ою (протиправною) поведінкою за бажанням батьків та за путівкою управління освіти на один рік. Центр працює третій рік. Сьогодні в ньому 127 хлопчиків. Для кожного створюється індивідуальна програма навчання, враховуючи ступінь педагогічної занедбаності. Здійснюється індивідуальний гнучкий підхід, враховується, що ці діти навчатися не вміють і не хочуть, бо на вулиці робили тільки те, що хотіли. У школі поширена система самоврядування, дисципліна підтримується за допомогою гри в морську флотилію, діти ходять у формі моряків. За цей рік 26 хлопців захотіли залишитися на наступний рік, — це значить, що вони вже звикли до нормального життя і якщо в сім’ї обстановка в нормі, то діти повернуться в сім’ю.
Розв’язання проблеми поширення безпритульності та бездоглядності в Україні потребує розроблення та впровадження чіткої цілісної схеми захисту та допомоги дітям вулиці: від першого контакту з дитиною, котра опинилась у скрутному становищі на вулиці, — до її остаточної соціалізації та реабілітації.
КОМЕНТАР
Керівник Центру досліджень дитинства Українського інституту соціальних досліджень Людмила ВОЛИНЕЦЬ:
— Зрозуміло, що найкращим середовищем для розвитку дитини є сім’я. Якщо не біологічна, то хоча б тимчасова (фостерна), прийомна, дитячий будинок сімейного типу. Але ж в Україні на сьогодні лише 94 будинки сімейного типу, прийомних сімей лише 31. Традиційна система інтернатного виховання не може забезпечити дітям вулиці соціально-психологічної реабілітації, для цього потрібні спеціальні центри. Кожна п’ята дитина в притулку — це дитина, що втекла з інтернату. Потрібна проміжна ланка, щоб соціалізувати дитину до того рівня, щоб її можна було направити в інші заклади, бо трьох місяців перебування в притулку для вирішення цього завдання недостатньо.
