От ми й знов зустрілися. Зустрілися ті, хто захотів продовжити розмову, розпочату статтею «Титанік» дитинства» ( «День», №219 ). Рада бачити вас, чути, як ви тихенько шурхочете газетною сторінкою й чекаєте відповідей на свої болючі запитання. Готових рецептів на всі випадки життя не обіцяю, а пропоную прилучитися до пошуку. Якщо добре шукатимемо, то обов'язково щось знайдемо. Як там співала нам Алла Борисівна: «Если долго мучиться, что-нибудь получится». На нашій газетній сторіночці питаннями «вирощування» наших дітей ми ще не мучилися — тільки починаємо. Починаємо просто зараз, не відкладаючи на майбутнє…
Надаємо слово вчительці СШ №200 р. Києва ЛОБАС Людмилі Михайлівні . Вона відразу ж змушує замислитися:
— Яке ж воно, це правильне виховання?
— Яка ж особистість виховується сьогодні?
— Які пріоритети?
— Хто й що впливає на формування особистості?
Запитання, погодьтеся, не з легких. І вчителька поставила їх не в простір (може, хто- небудь почує й підкаже), а самій собі. Стала шукати відповідей. Опитала своїх учнів і дізналася, що зараз викликає захоплення в молоді, сила чи розум. І що ж? «Сила!» — відповіли 81 зі 100. «Преса, телебачення, — каже Людмила Михайлівна, — переобтяжені реальними випадками жорстокості. Неабияк впливають на молодь західні фільми — бойовики, фільми жахів. Ось це й є однією з великих проблем нашої дійсності».
До розмови прилучається ГРИЦИК Сергій з Житомира:
— Як сумістити несумісне… зберегти свободу вибору й уберегти дітей від розбещеності демократичного суспільства?
Сергій знає відповідь на запитання, але вам я його поки не скажу. Самі добре подумайте, готове рішення не дуже ціниться. Сергій наголошує, що людина, діставши від батьків право на життя, «стає індивідуумом, з якого суспільство виховує особистість. Виховання стає процесом цілеспрямованого прищеплювання індивіду соціальних і моральних норм, понять, поглядів, способів і форм діяльності та поведінки, прийнятих у даному суспільстві… Навіть повна ізоляція індивідуума протягом виховного процесу спасає доти, доки вихованець не буде змушений зіткнутися з реаліями життя». Сергій вважає, що слід міняти реалії нашого життя… Добра думка! Але… Діти зростають уже сьогодні й зачекати з народженням, і зростанням вони не бажають! Хоча кожен хоче їхати в першому класі, а не в трюмі. Але ми не можемо вибирати собі час, в якому жити. Може, нам ще дісталося й не найгірше? Не дарма кажуть: «Добре там, де нас немає». А як зробити, щоб було добре там, де ми є? Нещасна людина не навчить іншу бути щасливою, адже вона сама не знає, як це робиться (якби знав — себе ощасливив би, передусім!). Хочеш бачити свою дитину щасливою — стань таким сам. Щось можу підказати: погортайте «Философские сказки для обдумывающих житье, или веселую книгу о свободе и нравственности» Миколи Козлова. Звичайно, є й багато інших цікавих книжок, але мені ця особливо до душі. Ця книга розповідає про те, як звільнити себе з в'язниці, в яку ти посадив себе сам. Книга розкрита, лежить у мене на столі. Декілька рядків непомітно перебігають на газетну шпальту, й мені вже не вдасться сховати їх від вас:
«Обязательным — и одновременно престижным — для каждого Внутреннего Человечка считается приобретение воспитанности. Внешнеконструктивно Воспитанность выдглядит как бесчисленные Запреты и Предписания, которые, аккуратно переплетаясь и окружая человечка со всех сторон, образуют своеобразную клетку-тюрьму. При этом каждый владелец своей Тюрьмой очень гордится, считает ее самой Правильной Тюрьмой на свете и заботливо протирает прутья ее решетки, с негодованием отвергая предложения оставить ее и жить свободно».
Пам'ятаєте, сьогодні Сергій з Житомира вже запитував, що ж нам робити з нашою демократією? І хочеться і колеться! Коли зрозуміємо, чого саме хочеться, тоді, напевно, й не буде більше колотись…
Перепрошую, відволіклася. Це син колеги, першокласник Артем, свій шкільний зошит прийшов показати. Хочете подивитися? Артем дозволяє. Бачите, як багато п'ятірок, кілька четвірок, а що це за «Див.»?
— Вчителька так написала, щоб погану оцінку не ставити — «дивилася» означає, — пояснює наш гість.
От і темку для розмови малюк нам підкинув, про шкільну оцінку або, як тітоньки-вчительки кажуть, оцінку якості знань.
Ви, випадково, не пам'ятаєте картину Федора Павловича Решетникова «Знову двійка»? Я її дуже добре пам'ятаю, навіть не просто пам'ятаю, а відчуваю, неначе не хлопчик з портфелем, з якого виглядають ковзани, а я одержала двійку. Всі дивляться на мене докірливо: мати — важко й пригнічуюче, сестра — зверхньо, й навіть маленький братик засуджує. Рідко хто в житті не відчував такого приниження. І що ж, ми своїх дітей (або учнів) не заганяємо двійкою в кут? Артему поки що з учителькою пощастило, і моїй приятельці Катрусі також, коли вона вчилася в першому класі (1997- 1998 навч. р.) у СШ №57 м. Києва в учительки Тетяни Георгіївни . Тетяна Георгіївна теж не «била» дітей поганою оцінкою, а знаєте, що вигада ла? Малюнками позначала успіхи вихованців. У кіоску такі гумові печатки купила й різними кольорами чорнила в зошити ставила: веселу червону мавпочку, синього клоуна, скривлене личко і навіть пірата. Впізнаєте нашу чотирибальну систему? Тільки до неї ще не встиг приклеїтися наш стереотип ставлення. Не двійка карає, а караємо ми своїм ставленням до неї. Особисто я сприймаю двійку як сигнал SOS, благання про допомогу (цьому навчили мене вчителі мого сина). Свободу дій мають вчителі лише в першому півріччі першого класу (четвертні оцінки офіційно не виставляються), а потім вимушені діяти за загальноприйнятою системою, що не дозволяє щадити дитину й водночас стимулювати прагнення вчитися. Щоправда, сьогодні дозволено користуватися різними системами оцінки знань, але в кінцевому результаті їх доводиться приводити до єдиної чотирибальної системи.
Сьогодні найнижчою оцінкою є двійка. А куди поділася одиниця? Вона знаходиться саме там, куди намагаються відправити сьогоднішню двійку. Відправлення проходить дуже урочисто, під гаслом: «Двійка травмує дитину». Одиниця передала їй (двійці) свою зброю — і двійка бешкетує. Тепер слово за трійкою? А що далі? Передати трійці повноваження сьогоднішньої двійки буде дуже легко, тому що не існує в нас чітких єдиних вимог для виставляння оцінок з предметів. Оцінки нерідко суб'єктивні й залежать від рівня знань самого вчителя та його особистих критеріїв при виставленні балів.
Як розв'язати цю проблему? Можливо, за допомогою введення тестування? Декілька років тому на випускних екзаменах уже спробували. Побачили, що тести грамотно складати не вміємо. Учитель математики СШ №142 м. Києва КАРАСИНСЬКА Олена Олександрівна зазначає:
— Ходу міркувань в тестах не зафіксовано, видно лише відповідь. А правильну відповідь і списати примудритися можна (діти в нас винахідливі), та й коли відповідь неправильна, помилки не видно, адже значущість помилок різна: від простої описки до вияву повного нерозуміння предмета.
Вчителі використовують різні способи для заохочення прагнення учнів до знань. Дехто практикує систему плюсів і мінусів (навіть подвійних), оцінки чотирибальної системи з додаванням десятих (практично 100-бальна система, яка була введена в Київському політехнічному на підготовчих відділеннях), оцінки через дріб, де 4/3 вище, ніж 3/4. У СШ №76 м. Києва вже близько 10 років використовується 12-бальна система оцінки знань учнів. Ідея ввести таку систему належала директору школи Піддубній Світлані Максимівні. Вона змогла переконати колектив у перевагах такої системи й здобула підтримку вчителів і учнів у здійсненні задуманого. Новий директор школи Наумчик Людмила Євгенівна продовжила розпочату справу. Опитування цього року засвідчило, що всі без винятку учні й більшість вчителів підтримують таку систему. Дванадцятибальна система сприяє підвищенню інтересу учнів до знань (оцінювання відбувається більш диференційовано), але якщо працювати в такому режимі, навантаження на вчителя значно зросте. Олена Олександрівна Карасинська, яка теж працює за такою системою близько 10 років, уточнює: «Коли готуєшся до уроку, доводиться розробляти критерії оцінювання знань не на 5,4,3 бали, а від 12 до 2, тобто обсяг роботи збільшується більш ніж утричі». За сьогоднішнього завантаження невирішеними проблемами освіти (брак підручників та грошей на ремонт школи, наочну допомогу, зарплату, падіння престижу знань, непотрібність дітей багатьом батькам і суспільству) у вчителя просто не залишається ні часу, ні сил на ще одне додаткове навантаження. Тому багато хто, спробувавши працювати в 12-бальній системі, повернувся до 4-бальної. Хоч не пишно, аби затишно! Але не будемо оплакувати вчительську долю, жалість якось принижує, а вчителя не принижувати, а поважати треба. Обов'язково!
Давайте про дітей поговоримо, про тих, хто не може внаслідок різних обставин на задовільну оцінку вчитися. От відправити б їх усіх на літо в Англію, в тамтешні літні школи (там у таких таборах діти й відпочивають, й додатково займаються). Дивишся — й у нас тих, хто відстає, помітно поменшало б. Але всі не зникли б: абсолютно всі до потрібної планки дотягнутися не зможуть. Тож як бути з тими, хто не може бути, як усі? Викидати за борт, як героя оповідання Євгена Бруслиновського «Помста» ( «День», № 229 )? От і виходить, що школі ролі «камери схову» не уникнути. А інтелектуальний потенціал країни в таких умовах як готувати?..
Комп'ютер, що стоїть у мене на столі, старанно блимає, щось хоче сказати. Не заперечуєте, якщо разом подивимося? На екрані веб-сторінка ліцею «Лідер» (http://www.ort.kiev.ua), інтерв'ю з директором ліцею КРАВЧЕНКОМ Дмитром Григоровичем :
— Нині, коли ринкові відносини стали втручатися в наше життя й з'явилися бідні, багаті й середні прошарки суспільства, в різний людей з'явилося різне бачення освіти. Одним треба знань більше, ніж може дати стандартна освіта, іншим забагато й середньої школи; тому, хто бажає стати математиком, можливо, й не треба поглиблено вивчати деякі дисципліни... Тому я хотів би сказати, що нічого поганого немає в тому, що зараз існують елітні школи, це дуже добре. Це моя особиста думка, і я вважаю, що еліта потрібна кожній незалежній державі, оскільки вона виконує роль своєрідного паровоза: коли ви дивитеся як потяг їде залізницею, тоді бачите, що вагони самі по собі не рухаються, їх хтось тягне. Напевно, так і в суспільстві… Ліцей — це середня загальноосвітня навчально-виховна установа, яка забезпечує отримання освіти понад державний мінімум… У ліцей приходять діти, які вчаться з власного бажання, а не примусово, їм не потрібен стимул. У разі, якщо дітей примушують вивчати якісь дисципліни, неможливо створити сприятливе середовище для тих учнів, які могли і хотіли б вчитися…
Спасибі комп'ютеру за інформацію, але мені здається, що наша проблема все одно залишилася проблемою. Як допомогти кожній дитині досягнути свого піку досконалості й не класти її при цьому на прокрустове ложе норм нашої освіти?
Можу поділитися інформацією з Мюнхена, як кажуть, з перших рук, пише, що особливо цінно, вчитель, який багато років пропрацював в Україні:
— Дочка займається в економічній гімназії. Вимоги дуже високі. Це все казки, що тут легко вчитися (у звичайних школах — можливо, але не в гімназії). Дуже детально вивчаються спецдисципліни (економічні), мови — на найвищому рівні. Математиці й фізиці приділяється мінімум уваги. Всі оцінки, які діти отримують за всі шкільні роки, при закінченні школи ніякого значення не мають, головне — добре скласти випускні іспити, на «1» і «2» («6» і «5» — погані оцінки). Система проведення екзаменів виключає можливість чийогось впливу на результати…
Цікавою є система визначення якості знань викладачів кафедри теоретичної фізики та астрономії в Київському педуніверситеті. Студентів оцінюють за рейтинговою системою, але кожен викладач розробляє в деталях для себе цю систему сам. Приміром, викладач астрономії запровадив рейтинговий коефіцієнт. Це означає, що кожну роботу студента він оцінить за стандартною чотирибальною системою й ці бали помножить на рейтинговий коефіцієнт, цифрове вираження якого залежить від значущості, складності та обсягу завдань. Число, отримане після множення, складе кількість балів, зарахованих студенту за дане завдання. До закінчення семестру буде визначена сума балів за всі завдання, яка, відповідно до розробленої кафедрою шкали, буде переведена в традиційну оцінку. А кафедра філософії того ж університету рейтингову систему уявляє як максимальну суму балів, які можливо набрати за семестр. Кожне виконане студентами завдання має максимальну вартість у балах. Сума балів, набраних за семестр, також переводиться за відповідною шкалою в стандартні «2», «3», «4», «5». Студентам така система подобається, тому що дає можливість скласти іспит ще до сесії. Виходить, що стимулюється робота не «батогом», а «пряником». От так: і вівці цілі, і вовки ситі.
ДО РЕЧІ
Новинка! Батьки учнів СШ № 58 м. Києва можуть отримати дані про успішність своїх дітей електронною поштою. Для цього треба зайти на сайт школи (сторінка завуча — http://meltingpot.fortunecity.com/oxford/918/), назвати ім'я й прізвище учня, клас і термін, за який цікавлять оцінки. Потім слід ввести прізвище, ім'я, по батькові одного з батьків і адресу його електронної пошти.
Про освіту та виховання можна говорити нескінченно, але кожного вже чекають справи, чекають діти… Дякуємо нашим гостям, що поділилися своїми думками. Запрошуємо всіх бажаючих продовжити розмову на нашій сторіночці «Сім'я і школа», тому оголошуємо конкурс творів для читачів різного віку. Теми: 1) Добро і зло в моєму житті. 2) Як зробити світ добрішим? 3) Джерела доброти. 4) Як і чому народжується жорстокість? Тримаємо зв'язок через звичайну або електронну ([email protected]) пошту з позначкою «Школа».
