Чи маємо ми адекватну ідеологію в Україні? Звісно, ні. Чи може вона бути сформованою на наших теренах? Думаю, так. Хоч питання це складне.
Адже не секрет, що ми є суспільством, яке постає з уламків розвінчаної ідеології. Багатьом iз нас боляче. Особливо тим, хто був сформований як особистість під впливом попередньої, радянської ідеологічної системи і тепер зупинився перед необхідністю міняти дещо у своїй сутності. А це дуже важко, найважче.
Що стосується молодого покоління, то ситуацію маємо взагалі специфічну. Молодь скуштувала смак свободи. Звісно, економічні негаразди сковують свободу самовираження, але ж не паралізують. І не спотворюють її суті. Будь-які розмови про ідеологію викликають у молодих людей стійку алергію несприйняття. Спрацьовує асоціативний ряд: ідеологія — пережиток радянського минулого — зашореність — несвобода.
У цілому, якщо аналізувати глибше, можна відслідкувати цікаву соціальну тенденцію: стійку, навіть прогресуючу, нелюбов до зовнішнього авторитету в будь-якому його вияві. Авторитети себе повністю і дуже наочно дискредитували. Молодь, для якої характерний максималізм, взагалі кинулася цілком у протилежне. Навколо усі — прагматики, що ставлять свої інтереси, своє «я» в ранг найвищих цінностей. Правда, швидше по формі. Тому постійно ризикують перетворитися на невротиків. У мене є змога спостерігати за життям сучасних студентів. Це люди практичні, реалісти. Покладаються на власні сили і бажають стати хорошими професіоналами. Прагнуть зорієнтуватися у нашому неоднозначному світі з максимальною вигодою для себе. Але у відвертих розмовах часто скаржаться на незрозумілу внутрішню роз’єднаність, відчуття дисгармонії, дискомфорту. У цьому загадково проявляється незбагненна слов’янська душа. Вона вимагає чогось більшого, ніж просто реалізації бажання вигідно продати свої сили і здібності. Ще Фромм помітив ці негативні аспекти ринкової психології. Ринкові відносини ставлять вимоги, котрим необхідно відповідати особистісно. Тобто відповідати не собі, не своїй внутрішній сутності, а вимогам мінливого ринку. Швидко і вдало виставляти на продаж саме такого себе, на якого існує попит. Річ абсолютно несумісна зі слов’янським характером. Наші люди це інтуїтивно відчувають і знаходять у цьому виправдання своєї поразки в мистецтві життя. Дійсно, може, ми кращі у своїй вистражданій постійності та глибині. І ніхто нам не авторитет. Продавати себе — це ж ницо, за нашими мірками.
Таким чином, ми дистанціюємось і одне від одного, і від зовнішнього (в широкому розумінні) світу, який міг би бути прикладом для наслідування. Це нездорова реакція. У нормі слід визначатися, шукати свою українську національну ідею, яка змогла б виступити рушієм прогресу.
Слід мати на увазі, що ідеологія суспільства завжди співзвучна з релігійними установками, які домінують у цьому ж суспільстві. Інакше — «не піде». Навіть атеїстичний комунізм насправді не набагато віддалився від Біблії. Починаючи з «осьового часу» в історії розвитку людства, індивід починає усвідомлювати себе окремою особистістю з правом вибору, відносно незалежною від будь-якого зовнішнього авторитету: колективу, звичаїв, Бога і т.д. Відтоді релігійне життя набуло нового характеру. З одного боку, люди часто наділяли Бога якостями зовнішнього авторитету — патерналізм. Але іноді набиралися сміливості і починали шукати Бога в собі, розширюючи межі своєї свободи, зверталися до власної природи, виявляючи ознаки духовної зрілості. Цей тип людини вдало показав Ф. Ніцше у своєму «Заратустрі».
Глянемо з цих позицій на нашу сьогоднішню дійсність. Авторитети себе скомпрометували — наочно, шокуюче, очевидно. То що ж ми маємо? Хіба не релігійну кризу? Насправді. Своїм авторитетом, пишнотою православна церква «тисне» на людину і сьогодні може викликати спротив. Треба знаходити вихід з цієї ситуації. Але ми продовжуємо стояти на перехресті, не відважуючись вибрати напрямок. Як у казці: направо підеш — коня втратиш, наліво — себе загубиш. У будь- якому випадку чогось позбудешся. Разом із зовнішнім авторитетом відходить впевненість, що хтось допоможе вирішити твої проблеми, і будеш змушений за своє життя нести персональну відповідальність.
Наша біда в тому, що вже сформовано деякі ментальні риси чи особливості. На початку ХХ століття опонент Леніна, видатна людина, що стояла біля джерел кібернетики, А. Богданов сформулював основну відмінність слов’янської ментальності дуже влучно: «Триада национальной технологии: авось, небось и как-нибудь говорит о низком уровне нашей культуры».
«Якось-то воно буде», — зазвичай «зітхають» українці. І в цьому — корені наших проблем. Усі реформи «на авось» закінчуються «как- нибудь». Ми вже давно звикли покладатись на зовнішні сили, які начебто вирішують нашу долю, і ми давно переконані, що від нас нічого в житті не залежить. Ми не віримо авторитетам, але підсвідомо нам їх не вистачає. Думаю, при формуванні нових ідеологічних засад, потреба в яких є безсумнівною, варто позбуватись внутрішньої роз’єднаності у ставленні до зовнішніх авторитетів.
По суті, це — моральна проблема, яка існує. І це — моральна роздвоєність. Її суть у невизначеності і неоднозначності тих моральних цінностей, які сповідує суспільство. Донедавна високоморальною вважалася та людина, що схиляється перед зовнішнім авторитетом, сповідує колективістські цінності: співчуття до слабких, позитивне ставлення до бідності, стремління не виділятись на загальному тлі, боязнь опинитися в опозиції. Засуджувалось, якщо людина відстоює особистий інтерес без огляду на загальну думку. Побутував і побутує так званий «моральний осуд», тобто пряме втручання у приватне життя іншої людини.
Разом з тим, сьогодні поширені нові «моральні віяння», особливо серед молоді. Вважається морально виправданим жити без огляду на будь-які стереотипи, бути індивідуалістом престижно. Встановлюється культ особистої свободи. Крайній прагматизм, реалізм, що почасти маскують звичайну поверховість і обмеженість людини, сприймаються цілком позитивно. Гуманізм — не в ціні. Молодь, поставлена в жорсткі соціальні умови, прагне вирішити внутрішній моральний конфлікт, позбутися почуття провини так, як уміє — впадаючи в крайнощі.
Цей конфлікт коротко визначається так: або я внутрішньо трансформуюсь, змінююсь і стаю конкурентоздатним, або «відповідаю», але тоді програю в мистецтві життя.
Новітня ідеологія, в першу чергу, має вирішити цей конфлікт, проблему моральної роздвоєності. Цьому повинні передувати відкриті суспільні дискусії. Не на рівні моралізаторства, моральної пози або, навпаки, презирства до будь-якої «філософії». Адже проблема є філософською.
Ідеологія — це струнка система, яка здатна суттєво впливати на формування світогляду людини. У разі, якщо відповідає на фундаментальні питання суспільного та індивідуального буття. Відповідає просто, переконливо і однозначно. У цьому полягає її консолідуюча функція. Заклики, половинчасті реформи і добрі наміри ще нічим не увінчалися. Процес явно затягується. Переоцінка цінностей — це важко і болісно. Але настає час, коли лише сильний лідер, який може сказати жорстоку правду та ще й побачити в ній прогресивні та оптимістичні моменти, здатен викликати справжню симпатію.
