Упродовж п’яти місяців студенти педуніверситету та ДонНУ ім. Василя Стуса спілкувалися з кримськими татарами, які після анексії Криму переїхали на Вінниччину і нині компактно мешкають у селі Нова Гребля. Молоді люди не лише збирали інтерв’ю, опрацьовували їх, а й отримали унікальну можливість відтворити спогади свого співрозмовника на сцені. Так народився молодіжний документальний театр «Реальних людей». Минулими вихідними молоді актори представили свою першу виставу «Кримські татари: коли ми повернемося...». В її основі 20 усних розповідей, які відображають спогади трьох поколінь: тих, хто пережив депортацію 1944 року, хто повернувся до Криму в 1990-х, і знову змушений був емігрувати після анексії півострова 2014-го.
«ЦЕ НАША ЖИВА ІСТОРІЯ»
Консультантом вистави стала Галина Джикаєва, яка є режисеркою PostPlayTeaтpу. А сценаристом — Таїсія Гайда. За їхнім задумом, усі герої, а їх було одинадцять, мали виходити на сцену після звуку потяга і з порожньою валізою. Вона символізувала все те, що актори намагалися сказати, вмістити і показати. Після перегляду вистави «валізи» всіх глядачів були зібрані — повні емоцій та історій довжиною в життя, відзначила керівниця проєкту Юлія ПІСКУНОВА. Вона каже: щоб дотриматись канону документального театру, організаторам довелося відмовилися від перекладу сценарію українською. Виставу презентували російською, але вона насичена кримськотатарськими словами та українськими діалектами, що додає колориту.
«Жанр документальної вистави є новим для України, хоча давно завоював увагу багатьох глядачів у Європі. Викликом був і добір акторів, адже всі учасники «Реального театру» раніше не грали на сцені, це активна молодь Вінниці, яка хоче порушувати важкі і важливі для суспільства теми, — відзначила Юлія Піскунова. — Вони не побоялися прожити, пропустити крізь себе трагічні спогади кримських татар. Це було складно емоційно. Але найважче було визначити і обрати найсильніші наративи. Студенти опитали кілька десятків кримчан, вистава мала лімітований час, не можна було адаптувати і включити до сценарію всі. Ми навіть сперечалися, бо кожен хотів показати свого героя. Зрештою вирішили передати вибір у руки сценаристу і режисеру, а між тим записали авдіоверсію всіх діалогів, бо ці спогади, сильні наративи не можна втратити. Це наша жива історія».
«ІСТОРІЇ КРИМСЬКИХ ТАТАР РОЗПОВІДАЮТЬ НЕ КРИМСЬКІ ТАТАРИ»
Вистава тривала півтори години і складалася з трьох умовних частин: депортації, повернення і анексії. Бувало так, що один герой підіймався на сцену кілька разів, бо серед інтерв’юерів були кримчани різного віку, серед них й такі, які пережили депортацію 1944-го як діти, і нову депортаціїю в 2014 році — вже як літні люди. Кожна історія відображала не просто трагедію однієї конкретної людини, а цілої родини, відзначив командир добровольчого батальйону «Крим» Іса АКАЄВ, чия історія також була презентована під час вистави.
«Це насправді не просто вистава, це подія для нашого народу. Чи не вперше історії кримських татар розповідають не кримські татари, а молоді українці. Моя історія також звучала під час вистави, і було дуже цікаво, як інша людина мене сприйняла, як передала емоції, спогади, що й досі болять, — коментує Іса Акаєв. — Я розповідав про свою бабусю, маму, про те, коли вперше дізнався, що нас депортували. В Узбекистані, де ми жили, всі були депортовані — це люди, які не влаштовували радянську владу. В школі наш клас називався російським, але жодного росіянина серед нас не було. Були поляки, корейці, німці та кримські татари. Одного разу в піонерському таборі вожаті поставили нам завдання — відтворити традиції свого народу, мовляв, 15 республік, єдиний Союз. Я сказав, що покажу, які звичаї зберігають кримські татари. А мені: «Мальчик, такого народа, как крымские татары, не существует!»... Мене часто запитують, чому кримські татари постійно хочуть повернутися в Крим. Відповідь проста: якби не було Криму, ми не відбулися б як народ. Там наша земля, наші гори, море і повітря».
«ПОВЧАЛЬНИЙ УРОК ЗАВДОВЖКИ В 100 РОКІВ»
Життєву історію командира батальйону «Крим» Іси Акаєва на сцені відтворив студент ДонНУ імені Василя Стуса Денис ТЯПКІН. Йому тема депортації, переїзду з рідної землі також близька. З початком війни на Донбасі хлопець сам переїхав до Вінниці з окупованої Горлівки. Не зі слів знає, як це залишити рідний дім, бачити сльози матері та переживати розлуку з дорогими речами. Каже, що при постановці найскладніше було вгамувати власні емоції, уяву і креативне бачення, щоб не зіпсувати цінність історії і не спотворити образ людини, з якою спілкувався.
«Для мене вистава — це повчальний урок завдовжки 100 років, який розкриває зв’язок поколінь і сильну любов до рідної землі, — розповідає Денис. — Я добре розумію емоції кримських татар, сам із Горлівки, це 40 км від Донецька. Мені, як і їм, довелося залишити рідну домівку і переїхати на мирну територію... Наша історія циклічна, ми сьогодні можемо бачити певні повтори і те, які уроки ми засвоїли, а які пропустили. Це і відображення ситуацій, які відбувалися в Радянському Союзі, після його розпаду та анексії Криму. Взагалі документальний театр — це потужний інтерактивний інструмент, бо в такий спосіб молоді люди не лише вивчають історію з усних розповідей, але проживають її на сцені. Це сучасний спосіб розповісти про проблеми, які торкнулись певних людей, і показати суспільству в новому форматі — документальній виставі».
Глядачі в залі від почутих історій плакали і гучно аплодували акторам. Трепетним було обговорення побаченого після вистави, під час якого герої ділилися своїми враженнями з молодими акторами. Доповненням до постановки стала документальна експозиція про історію депортації кримських татар. Її надав Інститут національної пам’яті.
Як писав «День» (№217 за 25 листопада 2019 р.), виставу «Коли ми повернемося...» ініціювали громадська організація «Ветан» у співпраці з історичною спільнотою «Подільська спадщина» до 75-х роковин депортації кримських татар. Прем’єрний показ відбувався за підтримки Українського культурного фонду. Після Вінниці постановку «Кримські татари: коли ми повернемося...» планують показати у Львові, Києві та Херсоні.
ДО РЕЧІ
«Тюльпан прав людини» — Лілі Гемеджі
Адвокатеса з Криму отримає нагороду уряду Нідерландів
5 грудня напередодні Міжнародного дня прав людини, Посол Нідерландів в Україні Йеннес де Мол вручить премію «Тюльпан прав людини» правозахисникам із Криму та Одеси, повідомляє QHA media (qha.com.ua). 2019-го першу премію присуджено адвокатесі з Криму Лілі Гемеджі. Вона одна з небагатьох адвокатів та адвокатес на окупованому півострові, що беруть участь у політично мотивованих процесах. Неодноразово отримувала погрози і попередження з вимогою припинити правозахисну роботу.
«Тюльпан прав людини» — це нагорода уряду Нідерландів, ініційована голландським МЗС. З 2008 року вона щорічно присуджується правозахисникам і організаціям, які підтримують права людини на глобальному рівні. Крім цього, з 2018 року посольство Нідерландів у всьому світі також вручає місцеві нагороди активістам і правозахисникам, які опиняються в небезпеці через свою роботу.
Ліля Гемеджі є захисницею фігуранта другої бахчисарайської «справи Хізб ут-Тахрір», одного з координаторів громадського об’єднання «Кримська солідарність» Сервера Мустафаєва, визнаного в’язнем сумління, повідомляє www.radiosvoboda.org. «Це премія за правозахисну діяльність і не більше. Наскільки я розумію, посольство саме вибрало мене. Чи був хтось, хто пропонував мою кандидатуру, чи ні, я не в курсі. Хто був ініціатором цього висунення, також для мене залишається загадкою. Ми ж працюємо не заради премій і мету їх отримання ми собі не ставимо», — сказала Гемеджі кореспондентові проєкту Крим.Реалії (ru.krymr.com). Вона зазначила, що таке визнання говорить про те, що є союзники і друзі «в боротьбі проти несправедливості». «Це дуже цінно, звичайно. Я вважаю, що це — не лише моє досягнення. Це колективна премія всіх адвокатів, які працюють у Криму. Це премія активістів «Кримської солідарності». Це премія всіх тих, хто зазнав переслідування за захист прав людини», — додала Гемеджі.
