Нинішнє непросте життя пробуджує негативні риси характеру людей, які раніше не дуже були помітні. За останні роки, зіткнувшись з труднощами, більшість українців захворіли на страшний вірус — почуття жалю до себе. Любимо ми відчувати себе жертвами. То «москалі» нам жити не давали і 70 років грабували Україну, а тепер наші «олігархи» не дають нам жити. Вже й на природу жаліємось: сонце не так сходить, дощ не там падає, дерева не так хитаються, заливає нас часто (можна подумати, що заможних європейців природні катаклізми обходять боком). Знаєте, так легше: звалити всю вину за паводки, за малу зарплату, за високі ціни, малі пенсії на когось... Але причина трагедії криється не в природних катаклізмах чи наших «олігархах», чи в імперській позиції Росії, а в нас самих. Незалежність показала, що українці не тільки працьовиті й толерантні, але й слабкодухі.
Ми так своєю поведінкою «розрекламували» себе і державу, що увесь світ на нас дивиться, як на жертв. І найстрашне – більшості українців це подобається.
Більш того, у почутті жалю до себе ми досягли досконалості. Скільки сил, енергії витрачаємо на це. Жаль до себе, образи змушують нас рухатись по колу, повертаючи знову до негативних думок. Аби жити по-людськи, не треба себе жаліти й не дуже захоплюватись співчуттям інших, а розібратись у першу чергу в собі і мати сміливість запитати себе: «Може, я сам винен, що так живу?».
