Деякі фахівці стверджують, що життя ядер радіойоду було нетривалим, і на сьогоднішній день не може впливати на наше здоров’я. Насправді, радіоактивний йод не зникає за 8 діб, як про це дехто пише, а укорінюється у щитовидну залозу своїх жертв протягом 80 днів.
Ще в 1978 році американський дитячий лікар Хелен Келдикотт попереджала людство про те, що мовчання лікарів із приводу медичних наслідків ядерної технології та радіації призведе до збільшення раку та спадкових захворювань. У 1982 році в Україні були опубліковані дані іноземних авторів про небезпеку радіаційного впливу на стан здоров’я вагітних жінок та дітей, зокрема про народження дітей із вродженими вадами від опромінених батьків. До Чорнобильської катастрофи в 1985 році академік В. Легасов стверджував, що остаточна радіоактивність після аварій на АЕС із часом стає більш високою, ніж забруднення після атомного вибуху, бо це відбувається за рахунок накопичення радіонуклідів, які живуть тривалий час. Аліс Стюарт — фахівець із вивчення впливу малих доз радіації — досліджувала стан здоров’я робітників військового заводу в Ханфорді та жертв атомних бомбувань японських міст і показала, що вплив радіації, отриманий у малих дозах, але за тривалий час, призводить до більшого ризику виникнення ракових захворювань, ніж така ж, але одноразова доза. Чи знають про це невгамовні експерти МАГАТЕ? Чи можуть вони зрозуміти, що саме ця небезпека довготривалого впливу малих доз радіації і є тим страшним «хвостом» руйнування атомного реактора, що стимулює виникнення нових випадків важких захворювань. На це запитання є відповідь ще з 1959 року. Тоді МАГАТЕ та ВООЗ уклали між собою таємний договір про нерозповсюдження даних про наслідки аварій на АЕС на здоров’я людей, якщо ці дані будуть іти всупереч інтересам МАГАТЕ. Нав’язування громадськості думки про безпеку атомної енергетики, про подальший її розвиток у світі та одержання великих грошей на її потреби — ось мета МАГАТЕ. Тому під прикриттям ООН постійно повторюється теза про безпечність малих доз радіації.
На сьогоднішній день основним дозоутворюючим радіонуклідом, який нам лишив у спадок чорнобильській вибух, є цезій-137. Внесок у сумарну дозу опромінення стронцію-90 — дещо нижчий, а плутонію та америцію — зовсім незначний. За прогнозами вчених, через 30 років після катастрофи показник забруднення грунтів цезієм-137 зменшиться вдвічі — за рахунок природного розпаду ядер цього ізотопу. І тільки через 300 років цей показник знизиться — радіоактивність буде меншою за 37 кБк/м2, за винятком 30-кілометрової зони ЧАЕС та окремих плям на Поліссі, де рівень забруднення такий самий, як і в зоні відчуження. Ці землі стануть радіаційно безпечними набагато пізніше. Аналогічна ситуація зі стронцієм-90 — періоди напіврозпаду цих радіонуклідів майже збігаються (30 та 29 років відповідно). Оскільки ці радіонукліди є досить рухливими, їх переміщення в грунті важко спрогнозувати, так само як і наслідки міграції. А от плутоній, на відміну від попередніх ізотопів, погано всмоктується в рослини, а отже, практично не потрапляє харчовим ланцюгом в організм людини. Ця високотоксична речовина майже не мігрує в грунті, залишаючись на місці випадання з радіоактивної хмари. Водночас плутоній-241 через століття майже «зійде з арени» — його місце посяде більш мобільний «довгожитель» америцій-241. Експерти побоюються, що цей ізотоп, який здатний швидко проникати в землю, забруднить грунтові води й протягом кількох тисяч років буде розноситися від зони найбільшого забруднення на чисті території.
Варто також проаналізувати проблему здоров’я населення України. Найбільшої шкоди здоров’ю людей завдала майже цілковита бездіяльність керівників, службові обов’язки яких полягали в захисті населення в екстремальних умовах. Без дозволу Москви, на зв’язок із якою було витрачено багато годин, «батьки» ЧАЕС і ядерного міста Прип’ять побоялися попередити людей про небезпеку і розпочати евакуацію негайно. Відомо, що вберегти населення від радіойоду можна було швидко й ефективно, використавши таблетки з препаратом нерадіоактивного ізотопу. Заповнивши щитовидну залозу, нешкідливий йод блокував би накопичення радіонуклідів у цьому чутливому і важливому органі. Державні керівники нічого не зробили для захисту населення, а пізніше виправдовували свою бездіяльність небажанням поширювати паніку. Йодний захист був застосований лише за межами України та СРСР: у Польщі, Швеції, Німеччині та інших країнах. Своєчасне попередження населення про екологічну ситуацію у зв’язку з аварією на ЧАЕС не спровокувало би паніки. Воно вберегло б тисячі людей від десятків зайвих бер.
Те, що Чорнобильська катастрофа була прямим результатом людської діяльності, примушує нас знову аналізувати її причини й наслідки, шукаючи відповіді на численні запитання, яких із часом стає дедалі більше. Бо якщо говорити про середню тривалість життя в Україні, маємо визнати, що вона скорочується не тому, що трапилась аварія на Чорнобильській АЕС, а тому, що за умов, які склалися, уряд не зміг врахувати нові чинники, щоб звести до мінімуму всі можливі ризики. Якби всі причетні до управління державою добре вміли рахувати ці ризики, наша ситуація була б набагато кращою, бо усім ризикам ми маємо протиставити знання, бажання й волю.
