Прогнозування розвитку суспільства, оцінка його політичних, економічних, технологічних, екологічних, соціокультурних перспектив завжди являли собою складну і разом з тим цікаву міжгалузеву наукову проблему. Ця проблема суттєво актуалізується в умовах глобальних трансформацій, коли якісно змінюється середовище життєдіяльності в межах країн і регіонів світу, а перед людством не тільки розкриваються безпрецедентні можливості прогресу, але й виникають нові загрози і виклики цивілізаційного характеру.
Книжка В. Я. Матвієнка «Прогностика (прогнозування соціальних і економічних процесів). Теорія. Методика. Практика». — (К.: Українські пропілеї, 2000. — 520 с.) є, по суті, першою серйозною спробою закласти теоретичну і практичну базу вітчизняної науки прогностики, якій належить пройти творчий шлях становлення. Використавши багатий зарубіжний матеріал і досвід, автор не лише високопрофесійно знайомить читача з методологією та інструментарієм прогнозування, а й дає свої оригінальні рецепти розгляду проблем майбутнього в умовах сучасного українського суспільства.
Наявність у книжці системних теоретичних узагальнень, використання впорядкованого і розвинутого автором категорійного апарату, ілюстрування багатими фактичними матеріалами дають можливість розглянути і проаналізувати явища суспільного життя в широкому спектрі: від проблем становлення національного ринку до моделювання соціально-політичних процесів, від розробки механізму прийняття державних рішень до прогнозу і планування соціальних змін, від стратегічного управління бізнесом до моделювання міжнародних відносин. Пропоновані технології прогнозування соціально-економічних процесів цікаві як iз наукової, так і прикладної точки зору, оскільки вони інтегрують новітні методи аналізу на сучасній інформаційній основі. Разом з тим, як і будь-яка неординарна праця, ця книга має потенціал вдосконалення, зокрема — щодо аналізу і ширшого використання напрацювань вітчизняних учених-прогностиків.
Про необхідність залучити працю Валерія Матвієнка в активний науковий обіг, а також у практику університетського викладання гуманітарних дисциплін слід сказати окремо. Саме на основі засвоєння передових досягнень світової науки, узагальнення вітчизняного досвіду та сміливих авторських концепцій маємо долати методологічний вакуум, що виникає у сфері прогностики.
