Експерти «Дня» діляться своїми враженнями від нового сайту «Україна Incognita», та вносять свої конструктивні пропозиції. Ми обов’язково врахуємо їх, міркуючи над подальшою еволюцією веб-проекту.
Анатолій СВІДЗИНСЬКИЙ, громадський діяч, культуролог, професор Волинського національного університету імені Лесі Українки, доктор фізико-математичних наук, заслужений діяч науки і техніки України:
— Запуск газетою «День» сайта «Україна Incognita» є доброю акцією. Є одна обставина, яка завжди була надзвичайно важливою для людства, і для України зокрема, а нині — за умови радикального ускладнення загальної ситуації на перенаселеній та екологічно спустошеній планеті Земля — набуває доленосного значення. Це проблема правди і брехні, проблема усвідомлення і розрізнення цих категорій для людського життя.
Хочу тут нагадати книжку Пола Екмана «Психология лжи», яка з’явилася в культурному просторі колишнього СРСР у російському перекладі 2003 року і навряд чи привернула увагу українського читача. В ній відомий психолог поставив просте запитання: чому не слід брехати? Виявилося, що відповідь на це запитання суттєво відрізняється у різних цивілізаціях. Типовий представник західноєвропейської цивілізації дає чітку відповідь: обман, неправильна, така, що не відповідає дійсності інформація, завдає людині і суспільству шкоду (матеріальну і моральну), а тому має засуджуватися. Росіянин схиляється до зовсім іншої відповіді: існує десь (невідомо де) абстрактна ідея Правди, і змінювати цю ідею не можна. Втім, радянські люди виховувалися не на абстракціях, а на афоризмі: «Если нельзя, но очень хочется, то — можно». Українці, за орієнтовними опитуваннями, знаходяться десь посередині. Але проблема набуває зараз цілком доленосного значення. Ми не зможемо побудувати незалежну Україну на брехні. А брехня оточує нас повсюдно, розколює націю, заводить людей на манівці. Візьмімо один-єдиний приклад із безмежної кількості: чи було приєднання за Пактом Ріббентропа — Молотова західноукраїнських та західнобілоруських земель актом «захисту життя і майна населення приєднуваних областей», чи йшлося про реалізацію злочинного плану розподілу сфер інтересів між двома хижаками (які, на щастя, посварилися), а як наслідок, цілі народи потрапили у вир найкривавішої війни в історії людства. Прийняття брехливої відповіді заплутує свідомість людей, не дає можливості адекватно мислити та діяти. Це випадок, коли мертвий хапає живого і спотворює його життя.
До речі, саме газета «День» опублікувала два роки тому, в серпні 2009 р., потужну статтю Юрія Щербака на цю тему. Стаття глибока, безкомпромісна і вкрай важлива. Згадую, як у серпні 2009 року, коли вона друкувалася, я був у мандрах під час літньої відпустки і прочитав її, і зараз, скориставшись її публікацією на сайті «Україна Incognita» ще раз прочитав. Ось конкретний випадок, який демонструє корисність започаткованого проекту. Втім, як «дитина війни», я знав про дійсність, описувану Юрієм Щербаком, за власним досвідом, але чи багато нині таких людей? Нашій молоді абсолютно необхідна така глибоко продумана й аргументовано викладена інформація, яку подав наш знаменитий дипломат. Отже, я обома руками підтримую новий сайт улюбленої газети «День».
Микола ЧАБАН, заслужений журналіст України, Дніпропетровськ:
— Я вважаю, що «Україна Incognita» об’єднає кращі наукові, краєзнавчі сили України. Мені приємно, що там є і деякі мої статті. Маю багато інших тем і матеріалів для цього проекту, наприклад, про перебування Наталі Полонської-Василенко в Криму на лікуванні перед революцією.
Те, що зробила газета «День» для розбудови історичного простору України, важко переоцінити. Тепер під «одним дахом» цього сайта зібрано все інтелектуальне багатство, що виходило в книжному й газетному варіантах. І за нього хочеться щиро подякувати. Я не маю сумніву, що в цього проекту велике майбутнє. Втілена дуже оригінальна ідея і сучасні підходи, тому сайт приваблює і молодого читача, і досвідченого.
