Наразі все більше українців «підсідає» на азартні ігри: лотерею, ігрові автомати, казино та комп’ютерні ігри. Так, за даними Інституту соціології НАН України, 33% українців грають в азартні ігри мінімум раз на місяць, а затятими ігроманами вже стали 3% громадян України. Та найбільше фахівці стурбовані тим, що майже 5% підлітків проводять весь вільний час в ігрових та комп’ютерних клубах замість того, щоб займатися спортом, спілкуватися з друзями чи батьками. Як наслідок, у дітей сповільняється розвиток, погіршується зір, а також розвивається сколіоз, гіподинамія та ожиріння. На жаль, батьки в цей час зайняті своїми справами. Щоб з’ясувати, наскільки нехімічні залежності (ігроманія, комп’ютерна та телезалежність) вразили українську молодь, Державний Інститут розвитку сімї та молоді провів дослідження «Молодь України: червень-2007» (опитано 1800 респондентів в усіх регіонах України). Про його результати «Дню» розповіла директор iнституту Лідія СМОЛА.
— Лідіє Євстахіївно, розкажіть, будь ласка, чому ваш iнститут провів дослідження саме стосовно розповсюдження нехімічної залежності молоді?
— Іноземні дослідження свідчать, що у світі склалася постійна тенденція до зростання кількості ігроманів. Якщо у 2005 році світовий ринок онлайнових ігор містив понад 3,5 мільйони гравців, то в кінці 2006 року ігроманами стало понад 100 мільйонів людей. Так само стрімко розвивається ігровий ринок в Україні. Нещодавно одна з російських компаній інвестувала понад 20 мільйонів доларів у виробництво ігрових автоматів в Україні. Щорічно очікується випуск п’яти тисяч автоматів нового зразка. За оцінками експертів, наразі український ігровий ринок нараховує понад 100 тисяч ігрових автоматів. Цей показник відповідає рівню таких країн, як Німеччина та Італія. Усе це змусило нас з’ясувати ситуацію, яка склалася з поширенням ігроманії в Україні (її офіційна назва — «лудоманія», від «лудос» — гра).
— Про що ж свідчать результати дослідження в Україні?
— Дослідження показали, що в Україні третина молоді взагалі не користується комп’ютерами (як правило, вони живуть на селі), решта користуються. 38% безпосередніх користувачів комп’ютерів зазначили, що вони потрібні їм для роботи, а 11% — для ігор. Якщо співставити із даними закордонних психологів, то там майже така ж ситуація — комп’ютерними іграми уражено 10% людей у світі.
Щоб визначити причини лудоманії, ми поцікавилися, як молодь проводить своє дозвілля і яку частку їхнього життя займає активний спорт. Результати, які ми отримали, просто вражають. За даними дослідження, 14% дітей взагалі не займаються спортом та фізичною культурою, окрім уроків фізичного виховання. Ще 34% не беруть участі в гуртках і не займаються ніякими видами творчості. Натомість вони проводять вільний час біля телевізорів та за комп’ютерним іграми (кожен третій підліток). Як стверджує більшість підлітків, вони обирають «комп’ютерний світ» через те, що не мають теми для спілкування з ровесниками чи батьками.
Тривожним є той факт, що 5% міської молоді, зокрема, підлітки 14—17 років, щодня весь свій вільний час проводять за ігровими автоматами. Хоча це не дуже велика цифра, але якщо проаналізувати дані закордонних науковців, на залежність від гри страждає до 1,5% населення усіх країн світу, а показник більше за 1% вважається дуже небезпечним.
— У чому тут криється небезпека?
— По-перше, ігрова залежність провокує у дітей агресивне поводження. Так, у США рік тому молодий студент «переграв» на автоматах і, як наслідок, почав стріляти у своїх одногрупників. Проте ігроманія впливає не тільки на психіку людини, а й на її фізичне здоров’я: сколіози, захворювання дихальних шляхів тощо. Граючи за комп’ютером, у них немає навичок живого спілкування, які найчастіше здобуваються під час ігор з однолітками на свіжому повітрі. Саме так у дітей формуються соціальні ролі та взаємини, так вони вчаться вирішувати конфлікти.... Натомість у грі проблема зникає за однією моделлю — завдяки пострілам. Як показало дослідження, 21% підлітків у комп’ютерних іграх надають перевагу виключно стрілялкам. Ще 21% полюблять грати у стимулятори спортивних ігор — тобто діти не рухаються, а грають у футбол лише напружуючи зір, ще 18% обирають пізнавально-розвиваючі ігри, а 16% грають у так звані стратегії.
Також комп’ютерні ігри не сприяють духовному розвитку особистості, не дають можливості налагодити соціальні зв’язки. Останнім часом у світі поширився вислів «діти-ентер», тобто ті, які вміють більше спілкуватися з комп’ютером, аніж з однолітком. Нехімічні залежності дуже збіднюють емоційну палітру відчуттів, у дітей відбувається знецінення моральних орієнтирів. Наше дослідження підтвердило тезу Фукуями про те, що дефіцит спілкування замінюють інформаційні технології.
— Скiльки часу підлітки присвячують комп’ютерним іграм?
— Серед тих, хто користується комп’ютерними іграми, 9% підлітків проводять за ними понад 4 години у будні, а 3% — 6 годин. У вихідні діти проводять за комп’ютерами понад 6 годин. Важко уявити, де вони беруть час на харчування, умивання та інші побутові справи. Для 7% підлітків спортивні ігри заміняють ігри на мобільних телефонах, приставках та тих же комп’ютерах.
— Як би ви охарактеризували образ сучасного підлітка?
— Образи нинішньої молоді суттєво різняться як за місцем проживання, так і за соціальними умовами виховання. Звісно, серед підлітків є певні спільності, передусім у тому, що вони дуже швидко сприймають будь-які нововведення, швидко реагують на зміни, що відбуваються у суспільстві, при цьому у них не сформована чітка система цінностей. За даними минулорічного дослідження, 74% молоді на запитання, чого б ви хотіли досягти у своєму житті, відповіли — мати щасливу сім’ю.
— Яким чином, на вашу думку, можна позбавити молодь нехімічних залежностей і яка роль батьків у цьому?
— Нині багатьом підліткам складно уявити, що з батьками можна поділитися своїми проблемами. Безумовно, держава не повинна стояти осторонь цієї проблеми... Ставиться питання про виведення комп’ютерних клубів, ігрових автоматів подалі від шкіл, а також про необхідність регулювати присутність у них неповнолітніх. Проте все, як завжди, має починатися із родини. Батьки доволі часто, займаючись своїми справами, садять дітей біля телевізора, щоб не заважали. Натомість їм не треба перекладати відповідальність за своїх дітей на державу чи школу. У батьків повинні бути спільні інтереси з дітьми, разом проведений час. Якщо дитина проводить у вихідні майже 9 годин біля телеекрану, напрошується один висновок: або батьки цього не бачать, або їм байдуже, бо вони зайняті своїми справами. У цьому аспекті важливо порушити таку проблему, як відповідальне батьківство, адже народження дитини — це дуже серйозний крок.
КОМЕНТАР
Катерина ОВЧАРЕК, психолог Українського інституту позитивної крос-культурної психотерапії та менеджменту:
— Ще три роки тому психіатри взагалі не вивчали проблем ігрової чи комп’ютерної залежності. Наразі це питання стоїть особливо гостро, адже сучасні діти розвиваються прискореними темпами. Вони пізнають світ значно швидше, ніж минулі покоління, що були менш пов’язані з технікою. З одного боку, дружба дитини з технікою — це добре, але найчастіше вона стає не засобом розвитку, а втечею від реальності. Коли діти дорослішають, вони втягуються у буденність лише наполовину, покладаючись на техніку: натиснув кнопку — і проблема зникла.
У ранньому віці діти освоюють техніку разом з батьками, а в підлітковому та шкільному — самостійно. Але на будь-якому етапі батьки повинні керувати процесом пізнання світу їхніми дітьми. Адже людина народжується з раціональним та емоційним началом. Якщо дитина повністю занурена у віртуальний світ, вона дивиться на його структуру як на механізм, а не організм. Тому бажано тримати у будинку домашніх улюбленців, щоб привчати дітей розрізняти живі й штучні організми, при чому у живих структурах діють принципи гармонії та балансу, для яких важлива емоційна складова. Приміром, якщо розібрати механізм годинника і скласти його знову, він працюватиме у звичайному режимі. З людським тілом подібні експерименти не проходять — заважає принцип гармонії та балансу. Тому дитина повинна розуміти, що окрім механічних структур — комп’ютерів, ігрових автоматів, існують емоційні складові життя. Дітям, що багато часу проводять за комп’ютером, властива емоційна дисгармонія: замість позитивних емоцій зароджується жорстокість, не розвиваються моральні чесноти. Якщо батьки приділяють дитині час, допомагають їй пізнавати світ в ігровій формі, вона не лишається сам на сам із життям. Часто батьки пускають виховання дитина на самоплив, таким чином їхня роль у вихованні мінімізується, а дитина намагається отримати емоційний заряд від комп’ютера, але ж механізм не здатен замінити спілкування з людьми. У підлітковому віці відсутність цих емоцій компенсують ігрові автомати. Для гравців важливий не так результат, як сам процес, що приносить їм адреналін, азарт і наївне розуміння того, що у тебе неодмінно все вийде. Але це лише засоби для емоційного задоволення, які затягують тим, що не дають відчуття часу та простору, які властиві реальному світові. Віртуальний світ привабливий для тих людей, які почувають себе одинокими. Раніше суспільство об’єднувала церква, партія, а нині людина живе сама по собі, забуваючи про духовну збалансованість. Тому батьки повинні розуміти, що цієї гармонії не можна досягнути без виховної роботи з дітьми. Зробити це дуже просто — ходити з ними на прогулянки, на дитячі спектаклі, залучати до мистецьких гуртків. Також рекомендується дозувати час, коли дитина грає за комп’ютером чи дивиться телевізор — не більше однієї години. При цьому не треба, щоб дитина сприймала це як нагороду, мовляв, прибереш у кімнаті, потім подивишся мультики. Тоді комп’ютер та телевізор сприйматимуться як заборонений плід, а це набагато небезпечніше..
