День видався вільним від дощу і навіть дещо спекотним. Тож діти плещуться у фонтані, а дорослі змушені обирати між лавками на розжареному бетоні та нечисленними клаптиками затінку. Будівельний паркан між церквою Різдва Христового та МакДональдзом, який муляє око вже не перший рік, стрімко змінює «окрас». Художники запустили тижневий марафон із «переродження» паркану на арт-об’єкт. Тільки за перший день їхньої роботи тут з’явилися зображення Дажбога, князів, святих, героїв мультфільма «Козаки» тощо. Ще від метро та фунікулеру видно напис «Музей на Поштовій» і стрілку, що вказує напрямок. Непосвячені просто так його не знайдуть, бо музею досі не існує. Утім, охочих потрапити на екскурсію розкопками, які проводяться двічі на день, стає усе більше. Час і нам озброїтися каскою та уявою і зробити крок у минуле.
АРХЕОЛОГІЧНИЙ МІКС
Безстрокова акція протесту тих, хто відстоює створення підземного музею, розпочалася тут 21 червня. Під сонцем і зливами активісти чергують біля входу на будмайданчик, збирають пожертвування та підписи під листом до Кабміну про надання археологічним знахідкам статусу пам’ятки національного значення. Двічі на день мистецтвознавиця Ольга Рутковська видає охочим каски, проводить короткий інструктаж і заводить у підземелля.
Перетинаємо «парканову» межу і, пробираючись крізь бур’яни, спускаємося дощатими сходами до кількаметрової заввишки «діри» під площею. У темряву та вогкість веде утрамбована великими колесами стежка.
Світло вмикається, і з темряви виринають ряди залізобетонних колон. Площа фактично тримається на 150 палях, що вгрузають у землю десь на 30 метрів. Звичайно, ці конструкції тимчасові, адже простір мали б ґрунтовно укріпити та розмістити тут торговельні площі. Утім, минуле передало вітання майбутньому і змінило теперішні плани.
Лампи розігріваються, темрява зникає, а от від звуку води, що скрапує зі «стелі» з погрозливо малим інтервалом, нікуди не дінешся. Вогкість — серйозна загроза для цінностей, які розкопали археологи. Тож знахідки накриті кількома шарами поліетилену та утеплювача або присипані землею. Далеко заходити небезпечно — стежки повсюди перерізані рівчаками, а під ногами слизько.
«Ми перебуваємо на глибині п’ять-шість метрів під площею. Ця територія сягає 4000 квадратних метрів, а археологічний розкоп — 1300 квадратних метрів», — починає розповідь Ольга Рутковська, намагаючись «зорієнтувати на місцевості» екскурсійну групу.
Перед нами розкинувся крайній квартал давнього Подолу. Що ближче до води, то більш полога територія, тож на одному рівні можуть розташовуватися різні археологічно-культурні шари. Ближче до фундаменту церкви та підпірної стіни для Володимирського узвозу — залишки вулиць і провулків прибережного кварталу ХІ—ХІІ століть, митниці та ймовірно глиняного молу-хвилерізу, що утворював портову гавань. Ближче до автомобільного тунелю на тому самому рівні — залишки забудови XVI—XVIII століть. Прикметно, що залишки фортифікаційних споруд того ж періоду є і на протилежному боці «вулиці», що спускалася до Контрактової площі. Крім того, знайдено два спуски з Верхнього міста на Поділ, один із яких вів прямо до води.
Рання забудова була переважно дерев’яною, лише печі були цегляними. У ті часи Поділ був передмістям, де жили купці та ремісничий люд. Тут вирувало життя, тож знахідки різноманітні: заклепки, якими з’єднували конструкції суден, прикраси, кераміка, предмети побуту і навіть насіння заморських рослин. Нумізматична колекція, зібрана на розкопках, яскраво ілюструє кількість торгових зв’язків столиці Русі. У межах одного з фундаментів цього кварталу археологи розкопали десять актових печаток і відтисків, найдавніша з яких датована ХІ століттям. За словами Ольги Рутковської, це може свідчити про розташування у цій будівлі архіву, який обслуговував гавань і митницю. Тоді це буде п’яте подібне відкриття в Європі.
Знайдені і залишки системи дерев’яних жолобів — рур, якими вода з київських пагорбів стікала на Поділ. Аналог колись існував на Контрактовій площі. На місці, де збиралася уся вода, у XVIII столітті архітектор Іван Григорович-Барський збудував фонтан «Самсон». Басейн системи на Поштовій площі не зберігся, адже був пошкоджений під час встановлення бетонних паль.
Район сучасної Поштової площі був заселений і у Середньовіччі, і у пізніші часи. Після пожежі 1811 року, коли майже увесь Поділ вигорів, відбулося перепланування. Від давнього Києва майже нічого не лишилося. Тож археологічні знахідки — чи не єдиний шанс відчути цю атмосферу наживо.
БІЛЬШЕ ПРОСТОРУ
Роботи з відновлення площі почалися ще до Революції Гідності. Тоді ж була укладена угода з інвестором про спорудження підземного торгового центру. Ольга Рутковська каже, що археологів допустили на будмайданчик тільки наприкінці 2014 року, попри вимоги законодавства про обов’язкову перевірку перед початком будівництва. «Про археологічно-культурний шар завтовшки 10—12 метрів на Подолі відомо з 1979 року, — наголошує вона. — Тож це не могло бути новиною ані для міської влади, ані для інвестора. Ця інформація мала бути зафіксована у містобудівних документах і дозволах. Усі це проігнорували. Тому під час будівництва підтримувальних паль було втрачено близько 3000 кубічних метрів археологічно-культурного шару».
Знахідкам, які поки лежать на місці, загрожує не тільки грибок та гниття, а й бетонна плита-перекриття. З усього простору під площею інвестор ТРЦ погодився виділити на експозицію лише 100 квадратних метрів. Те, що можна «безболісно» вилучити, передали б у фонди Музею історії Києва.
Рутковська нагадує: ось такі експозиційні «клапті» часто губляться в яскравому та перенасиченому візуальною інформацією просторі сучасного ТРЦ. Як приклад вона наводить фрагменти Лядських воріт у торговельному центрі «Глобус». Експозиція занедбана і непопулярна у відвідувачів, оскільки її нелегко відшукати у заплутаному просторі під майданом Незалежності.
«З археологічних досліджень, що проводилися в Києві у різні роки, сформовано понад 150 збірок, які нині зберігає Музей історії Києва. Їх мало хто бачить, мало хто може сформувати уявлення про побут предків і важливі події за цими експонатами, — зауважує наш гід. — Цю пам’ятку можна консервувати на місці і навколо неї формувати сучасний інтерактивний музейний простір».
За словами мистецтвознавиці, археологи під час робіт встигли зафільмувати процес відкриття пам’ятки, провели 3D-зйомку найцінніших артефактів. На основі цих матеріалів цілком реально створити мультимедійну складову майбутнього музею. Фізичну складову теж реально зберегти неушкодженою на місці. Активісти виявили, що українські фахівці можуть запропонувати аж дві технології консервації.
До речі, середньовічне місто могло «ожити» ще за радянських часів. Під час будівництва метро на Контрактовій площі розкопали не менш цікаві артефакти, ніж зараз на Поштовій. Був навіть ескіз станції з прозорими стінами, крізь які проглядалися б експонати. Утім, влада не оцінила креативу та поваги до минулого. Деякі знахідки перекочували до музеїв, а деякі поховали під шарами бетону.
Щоб цього не сталося під Поштовою площею, активісти продовжують відстоювати право археологів на подальші дослідження, вимагають розірвання інвестиційного договору та створення музею саме на цьому місці. Вони підготували постанову про надання пам’ятці національного статусу та створення музею, яку нещодавно прийняла Верховна Рада. Протест обіцяють продовжувати до задоволення усіх вимог. Поки тривають і екскурсії на будівельний майданчик.
На виході з темряви сонце ріже очі. Правильне відчуття після виходу з підземного історично-археологічного музею — ніби побував у іншому світі. Звичайно, нині найважливіший аксесуар для екскурсії — фантазія. Але коли настане час, і музей таки відкриється, потужна енергетика заряджатиме повагою до нашої історії і держави загалом навіть іноземців (краківський Підземний ринок діє саме так). Що вже казати про наше ставлення до самих себе та своїх коренів. До того коріння, яке розкопали під Поштовою площею. До того коріння, яке не можна закопати знов.
