В Україні три роки діє національний превентивний механізм, спрямований проти катувань. НПМ — це система моніторингових візитів до місць несвободи, тобто закладів, які особа не може залишити за власним бажанням. Це — дитячі будинки, тюрми, інтернати для літніх людей тощо. Сьогодні в Україні діють понад шість тисяч місць несвободи, за які відповідають 11 міністерств і відомств. За три роки монітори НПМ здійснили 762 візити до всіх типів місць несвободи. Монітори працюють за системою «Омбудсмен+». Візити до місць несвободи роблять представники громадськості та працівники офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Детальні звіти після цих відвідин можна прочитати на сайті омбудсмена. А «День» із перших вуст дізнався про основні проблеми, з якими стикаються монітори національного превентивного механізму в місцях несвободи.
ПСИХІАТРИЧНЕ ПРОВАЛЛЯ
«Щоденно поряд з нами відбуваються речі, характерні для Середньовіччя: жорстокі катування і знущання, — каже представник Уповноваженого з питань реалізації національного превентивного механізму Юрій Бєлоусов. — Величезна проблема по всій країні — забезпечення прав психічно хворих людей. Наразі підготовлено законопроект про внесення змін, зокрема, до закону про психіатричну допомогу. Він передбачає, що люди, які перебувають у закладах позбавлення волі й потребують психіатричної допомоги, мають отримувати її в установах Міністерства охорони здоров’я. У пенітенціарній системі є єдина психіатрична лікарня, яка вражає своїми «стандартами». Донедавна лікарня давала свої групи інвалідності. Висновки були такі: «може бути залучений до роботи» або «не може бути залучений до роботи». Я бачив пацієнта, який не міг розмовляти, не розумів, що відбувається навколо, але для нього постановили: «може працювати тільки в денний час». Такий висновок зробили лікарі!»
В Україні є психіатричні лікарні з гарними умовами, де персонал дбає про пацієнтів, але багато закладів — виклик для моніторів. У Левоньківській психіатричній лікарні Чернігівської області люди спали просто неба, на дерев’яних піддонах, а туалет стояв посеред двору і без дверей. Представники Офісу Уповноваженого домоглися, щоб прокуратура відкрила кримінальне провадження щодо персоналу цього закладу. Є проблеми і з психоневрологічними інтернатами, які підпорядковані Міністерству соціальної політики. Цим установам майже не надають коштів на лікування. Інколи дітей у таких інтернатах прив’язують до ліжок та візків.
По суті, єдиний спосіб допомогти людям, про яких так нещадно «турбуються», — громадський розголос. Нещодавно здійнявся скандал через ситуацію в Городнянському психоневрологічному інтернаті, що в Чернігівській області. Багато пацієнтів установи недоїдали, лежали на мокрих простирадлах, а підлога була просочена сечею. При цьому памперси в закладі були, але лежали на складах запаковані. «Через цю ситуацію відкрили кримінальне провадження, справою зайнялася і прокуратура, — розповідає Юрій Бєлоусов. — Але чомусь правоохоронні органи не бачили цих порушень раніше. Сподіваємося, прокуратура й міліція доведуть відкриті провадження до кінця. Часто в Україні не спрацьовує ефективний механізм розслідування випадків катувань, і Уповноваженому доводиться по кілька разів звертатися до правоохоронців щодо поновлення кримінального провадження та притягнення до відповідальності».
«ЛЮДИ ВІДМОВЛЯЮТЬСЯ ВІД ЕВАКУАЦІЇ»
Нова проблема — ситуація з місцями несвободи на Донбасі, на територіях, непідконтрольних Україні, і на передовій. «Офіс Уповноваженого немає доступу до непідконтрольних територій. Про умови в тих місцях переважно дізнаємося від міжнародних організацій — ООН, ОБСЄ, — коментує Юрій Бєлоусов. — Уповноважений ініціювала процес вивезення засуджених із непідконтрольних територій. Все відбувалося за посередництва ООН. Перемовини з «ДНР» і «ЛНР» тривали півроку. Вдалося вивезти дві групи осіб — загалом, декілька десятків людей. Перемовини тривають. При цьому Міністерство юстиції не вивезло жодного засудженого із непідконтрольних територій на Донбасі. Наразі там близько 13 тисяч людей. Вони в жахливих умовах. Деякі колонії розбомблені, люди без харчів. Скільки загинуло — ми не знаємо».
Кілька місяців тому монітори НПМ заявили, що необхідно евакуювати людей із міст, підконтрольних Україні, та біля зони бойових дій. Але ситуація змінилася. «Про евакуацію ми говорили до того, як самі потрапили в такі заклади, зокрема у місця позбавлення волі, — розповідає Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська. — Ми керуємося принципом: людина відбуває покарання неподалік від місця проживання родичів. І люди відмовляються переїжджати, бо хочуть бути поруч із близькими. Діяти всупереч інтересам людини — неправильно. Тому ми попросили пенітенціарну службу принаймні не поповнювати цих закладів. Також ми перевірили наявність планів евакуації, домовленості з Національною гвардією, яка конвоює засуджених, чи зрозуміло, куди переїжджатимуть люди у разі загострення ситуації та інші питання».
Монітори національного превентивного механізму відвідали практично всі місця несвободи різного типу на сході — від Станиці Луганської до Маріуполя. Просили керівників цих закладів: якщо людина все-таки хоче евакуюватися, треба допомогти їй зробити це. Але більшість людей — на подив моніторів — відмовлялися від переїзду. Юрій Бєлоусов згадує: «Геріатричний будинок у Дзержинську Донецької області — найвища будівля у місті, він легко прострілюється. Там мешкає близько ста стареньких людей. У закладі чудове забезпечення. Інтернат підпорядкований міській раді Дзержинська — держава не може вивезти звідти людей. Та й люди самі не хочуть — кажуть, що в них є все необхідне. Ми попросили перенести з третього поверху на перший лежачих людей — так мінімізували ризики».
ДО ТЕМИ
Крім згаданих, у місцях несвободи багато інших проблем. Немає знеболювальних препаратів у закладах, де надають паліативну допомогу. Тому смертельно хворі люди «знеболюються», затискаючи в зубах дерев’яні палиці. А в кабінетах працівників райвідділів міліції знаходять дивні предмети: протигази, заткнуті дерев’яним чопиком, і шматки залізної решітки. Чим не прилади для вибивання свідчень?
Монітори НПМ ніколи не повідомляють заздалегідь, куди й коли поїдуть. Як правило, працюють за планом і не оприлюднюють системи здійснення візитів. Але також реагують на раптові гострі ситуації. «Трапляються скарги, що приїжджаємо з перевірками «на замовлення». Були й спроби тиску, — пригадує Юрій Бєлоусов. — Коли на проблему звертають увагу ЗМІ, для людей у місцях позбавлення волі настають певні покращення — це стосується матеріального забезпечення, лікування. Інакше достукатися до чиновників буває дуже важко. Тепер ми проводимо і тренінги для психіатрів, представників прокуратури, органів внутрішніх справ, пенітенціарної системи. Що не треба робити, вони знають. Тепер вони мають зрозуміти, що потрібно».
