Через пожежу, яка сталася на складах боєприпасів, постраждало щонайменше 5 тисяч помешкань. Сім будинків внаслідок прямого влучення снарядів згоріли вщент. Дев’ять — понівечені вибуховою хвилею і вже не підлягають відновленню. Найбільше постраждало від надзвичайної ситуації село Павлівка. Там пошкоджено 90% житлового фонду. А сільська школа взагалі ніби «побувала» на передовій, у зоні АТО — із сотні вікон вціліло лише 12, на другому поверсі в усіх класах впала стеля, а актова зала перетворила на відкритий ангар.
«Те, що я побачила, словами не описати, — зізнається директор школи Тетяна Шуманська. — Лише взимку цього року ми отримали нові комп’ютери та меблі, обладнали комп’ютерний клас і саме там впала стеля — прямо на техніку. В актовій залі не залишилося жодного вцілілого вікна. Зняло шифер на корпусі №2 та шкільній майстерні. Збитки колосальні. Але ми маленькі люди перед державою. Склали акт, вказали, що потрібно першочергово відремонтувати — 61 вікно, 7 дверей, понад тисячу метрів квадратних стелі, також маємо побитих 40 листів шиферу. Сподіваємося, що держава знайде фінансові можливості вирішити ситуацію якнайшвидше. Адже на навчання чекають чотири сотні дітей. Особливо хвилюються випускники, яким вступати наступного року. За підсумками цьогорічного ЗНО наш заклад зайняв 10-е місце в області, а за результатами з історії — 19-те по Україні. Маємо гарний потенціал, любимо свою школу. І вчителі, й батьки, й учні готові допомагати у відновленні школи. Стояти осторонь не будемо, щоб вимушені канікули не переросли у календарні».
ОЛЕКСІЙ КРИВОШЕЯ, ВЧИТЕЛЬ ГЕОГРАФІЇ У МІСЦЕВІЙ ШКОЛІ, ОДИН ЗІ СНАРЯДІВ ВИЯВИВ НА СВОЄМУ ГОРОДІ
Директорка школи каже, якщо замінити вікна, то навчання можна буде відновити. Щоправда, відвідувати школу діти змушені будуть у дві зміни, адже придатним і безпечним для перебування залишиться лише перший поверх. Другий, на якому відпала штукатурка зі стелі, потребує значно більше часу на проведення ремонтних робіт.
«ВТРАТИЛИ ВСЕ, ЩО МАЛИ»
Через пряме влучення снаряду від «Граду» без житла залишилося подружжя Ковальчуків. Їхній будинок на вулиці Миру (що досить символічно) згорів на попіл. Від оселі взагалі нічого не залишилося. Григорію Гнатовичу 76 років, а Ніні Євтухівні 70. У своєму будинку вони прожили 45 років. Тепер змушені тулитися по сусідах. Голова уряду Володимир Гройсман, перебуваючи на Вінниччині 29 вересня, особисто пообіцяв пенсіонерам, що хату відбудують. Старенькі мають надію, що держава не змусить їх зимувати на вулиці.
«Нашу хату чи те, що від неї залишилося, вже по всіх телеканалах показували, але від того нічого не змінюється — ми втратили все, що мали, навіть ложки немає. Уся закрутка, продукти, документи, одяг — все, що було в хаті, згоріло. Один попіл залишився. Минуло три дні, а всередині ще димить, страшно заходити, — бідкається Ніна Ковальчук. — Сумну звістку ми почули, коли були в Козятині, куди нас евакуювали. Мала надію, що цілою залишилася хоча б одна з кімната, щоб можна було до чогось добудувати. А доведеться зводити будинок з нуля. Переїздити в квартиру, яку нам пропонують, не хочемо, вже не ті ноги маємо. У цій хаті ми прожили вже 45 років, тут будемо й помирати».
Ковальчуки щодня приходять на згарище в надії знайти бодай якісь речі. Розповідають, що коли почалася пожежа, до останнього не хотіли залишати свій будинок. Виїхали останніми в глуху ніч, бо гриміло так, що погріб здригався. Поспішаючи, забули навіть собаку спустити з ланцюга. Він вижив — єдиний уцілілий після пожежі.
«ТАКОГО У СВОЄМУ ЖИТТІ ЩЕ НЕ БАЧИВ»
Попри небезпеку, селяни почали повертатися до своїх помешкань вже наступного дня після евакуації. Сапери працювали на обійстях і вивозили залишки боєприпасів. Небезпечних предметів вистачало. Їх знаходили у різних місцях. Один зі снарядів виявив на своєму городі й Олексій Кривошея. Чоловік працює в школі вчителем географії, коли повернувся додому, одразу поспішив на поміч колегам у школу. Вирішив скороти шлях і пішов через город. Проходячи, помітив яму, ніби кроти нарили, покликав онука, який навчається у 11 класі. Той подивився і сказав, що це вирва від снаряда, треба викликати піротехніків.
У ПОТЕРПІЛІЙ ВІД ВИБУХІВ ПАВЛІВЦІ ПОШКОДЖЕНО 90% БУДИНКІВ
«Я спочатку не повірив, бо на вигляд це була звичайна ямка. Всередині нічого не було видно. Але прибули піротехніки — одеський підрозділ — розкопали трохи, місце обгородити, сказали триматися якнайдалі і пильнувати, щоб ніхто сюди близько не підходив, бо вже були випадки, коли окремі експериментатори знаходили і забирали снаряди на металобрухт. Вони хоч і без бойового запалу, але небезпечні, бо можуть містити залишки тротилу, — розповідає Олексій Іванович. — Зі кілька годин прибули інші хлопці-рятувальники і витягли з тієї непримітної ямки циліндр довжиною у три метри. Такого у своєму житті ще не бачив. Навіть не можу уявити, з якою силою він летів, щоб так глибоко увійти у землю. Ця ситуація дала нам можливість відчути себе на місці тих людей, які живуть у зоні АТО. Ми лише ніч чули такі вибухи, а вони вже три роки живуть під цей небезпечний «акомпанемент».
Олексій Кривошея каже, що подібні «капсули» знайшли на своїх городах та дворах і його сусіди. Припускає, що саме ці реактивні снаряди стали причиною масштабного руйнування приміщення школи.
«НАМ БРАКУЄ РОБОЧИХ РУК»
У потерпілій від вибухів Павлівці пошкоджено 90% будинків. Масштаби руйнування різні, як і можливості жителів. Заможніші селяни вже почали самотужки ремонтувати. Інші сидять під сільрадою чи школою і чекають на будівельні матеріали, які час від часу приводять благодійники чи волонтери. Поки що, як каже сільський голова Павлівки Віктор Кособуцький, влада пропонує жителям купувати матеріали за власні кошти і зберігати чеки, за якими потім відбуватиметься відшкодування. Але потреба в Павлівці не лише у будівельних матеріалах, а й у робочих руках, адже мешкає у селі чимало літніх і самотніх людей.
«З районів області надійшло багато продуктів, але нині потрібні не харчі, а будівельні матеріали: шифер, скло, цвяхи, дошки, поліетиленова плівка, металопластикові вікна тощо. Для визначення масштабів завданих збитків у селі створено 8 комісій, які вже обійшли помешкання й описали потреби. Складені акти щодо завданих збитків, які будуть підставою для компенсації населенню будівельних матеріалів та здійснення необхідних виплат, — коментує сільський голова Павлівки. — Люди знервовані після пережитого і дратуються за найменших неприємностей. Хтось використав власний шифер, який тримав про запас і залишився без компенсації, дехто швиденько придбав і зберігає чек, чекаючи на гроші, а хтось отримав кілька листків безкоштовно від мецената. Тобто, існує певна несправедливість... Щодня приїздять машини з дошками, шифером, склом, але найбільше нам бракує робочих рук. У селі є багато літніх людей, яким треба допомагати. Для цього знайшли будівельні бригади, які на волонтерських засадах займаються відновлювальними роботами на сході України. Вони безкоштовно ремонтуватимуть будинки і в нас. Також планують виділити своїх працівників будівельні фірми Вінниці. Загалом на відновлення Павлівки потрібно щонайменше кілька тижнів і це при тому, якщо вистачатиме робочих рук і не буде проблем із фінансуванням з боку держави».
***
У неділю, 1 жовтня, стало відомо, що в Павлівці почали працювати три десятки волонтерів. Окрім цього, створено 25 робочих бригад з 5 приватних будівельних підприємств. Ремонтно-будівельні роботи в першу чергу проводять на об’єктах соціального значення. Три бригади підрядників працюють у Павлівській школі, яку планують відновити вже 10-12 жовтня. Решта на приватних будинковолодіннях, власники яких придбали необхідні будівельні матеріали. Та наразі селян цікавить відповідь на головне питання — хто, як і коли відшкодовуватиме їм кошти? Найбільше хвилюються ті, які беруть матеріали в борг, бо грошей на відновлення своїх будинків не мають (харчуються з власного городу). Люди переживають, чи не доведеться їм чекати на обіцяну допомогу від держави до морозів, перетворившись на заручників ситуації?
