Сьогодні в місті Екзетері (Британія) закінчується конференція «великої вісімки», присвячена змінам клімату. На ній обговорювався вплив кліматичних змін на різні регіони, стабілізація рівня викидів у атмосферу парникових газів тощо. Показово, що представники країн «великої вісімки» зібралися після того, як науковці зробили сенсаційну заяву: наступного тижня можливе найзначніше за весь час наукових спостережень скорочення озонового шару над країнами Північної Європи. Що викликане, як передає РІА «Новости», незвичайними кліматичними умовами нинішньої зими. За даними вчених, різке збільшення «озонової діри» над Європою станеться через процеси у верхніх шарах атмосфери над Арктикою, де панують найсильніші за останні 50 років холоди.
Плюс до всього днями було оприлюднено одразу дві «кліматичні» доповіді. Обидва дослідження підтвердили: зміни клімату мають місце, і людина грає в цьому процесі суттєву роль.
Сьогодні над причинами й наслідками того, що відбувається, розмірковує постійний експерт «Дня», кандидат біологічних наук Віталій Межжерін.
На Землі щось коїться. Росіяни підрахували й оголосили: в п’ятдесяті роки минулого століття на планеті сталося 20 великих природних катастроф, у сімдесяті — 50, а в дев’яності — аж 90. Легко помітити, що їхня кількість має тенденцію подвоюватися, й недалеко той день, коли вони відбуватимуться 365 разів упродовж одного року. Звісно, якщо природа з такою старанністю «розкидатиме камені», то людство просто не в змозі буде їх збирати.
Це врахували американські вчені й дали прогноз: через 20 років світова економіка занепаде, бо просто не вистачить часу і коштів для відновлення «народного господарства». Тут саме приспіли події 26 грудня 2004 року в Південно-Східній Азії, усунення наслідків яких триватиме десятиліття й потребуватиме витрат усієї світової спільноти.
Так і хочеться запитати: а чи не кінець це? Що відбувається з нашою планетою? Землетрус, цунамі, зміщення земної осі, потоп у Європі, снігопад у Каліфорнії... Щоправда, метеорологи не зв’язують ці події воєдино й стверджують, що явища, які відбуваються в атмосфері, не можуть бути результатом зміщення тектонічних пластів на океанічному дні. Але чи все в природі піддається науковому поясненню?
Одразу зауважу — метеорологи дуже часто у своїх прогнозах помиляються. Вражає лише, як можна вирішувати свої завдання, якщо не розуміти, що Земля — один спільний «човен» для земних процесів, де якщо колихнувся ніс, то обов’язково колихнеться й корма? Це відображено в Загальному (що стосується й метеорології) природному законі, який у спрощеному вигляді свідчить: якщо в одному місці чогось побільшало (поменшало), то в іншому обов’язково поменшає (побільшає).
Будь-яке природне явище рано чи пізно отримує наукове пояснення, якщо його пізнавання здійснюється адекватними йому методами. Так само, як пекар не може добре шити чоботи, а чоботар пекти пироги, процеси, що відбуваються на Землі, не можуть отримати наукового пояснення, якщо вони не розглядаються з позицій живого та умов його існування. Або, іншими словами, з позицій вчення, яке Володимир Вернадський назвав вченням про біосферу, — одного із центральних у сучасній екології.
Дослідження, які розпочав Вернадський і які потім було продовжено в Україні, свідчать, що біосфера Землі дише, пульсує. Здійснюючи вдих- видих, вона подібно нашому організму отримує й виводить із себе речовину та енергію: здійснюється вдих і її ресурсний потенціал зростає, життя на Землі розцвітає, образно кажучи, на ній настають весна й літо. Під час видиху життя згортається, настає осінь і зима.
Періодичність цього процесу не така, як у сезонів року. Часові інтервали тут величезні і скорочуються з розвитком біосфери. На вдих часу йде більше, ніж на видих. За час свого існування біосфера здійснила шість видихів, кожний з яких супроводився великим вимиранням. Перше сталося близько 600 млн. років тому, наступне за ним повторилося 230 млн. років тому, третє — близько 70 млн. років тому, воно найбільш відоме, бо супроводилося вимиранням динозаврів. Після цього було ще три великі вимирання: 8 млн. років тому почалися месінські події, що призвели до вимирання гіпаріонової фауни, потім, близько 500 тис. років тому, сталася заміна теплолюбної фауни на холодолюбну; й, нарешті, 10 тис. років тому стався Всесвітній потоп і зникла мамонтова фауна.
Неважко помітити, що й тут час між великими вимираниями скорочується в геометричній прогресії, що дозволяє розрахувати наступну подібну подію. Вона має статися в наші дні. І вона відбувається на наших очах: зникла велика кількість видів рослин і тварин, різко скоротилася площа лісів і степів і одночасно збільшилася площа пустель. Але навіть там, де щось збереглося, воно несе на собі тавро деградації, розпаду та вимирання.
З усього сказаного вище випливає: процес великих вимирань закономірний. А якщо він закономірний, то має певну мету; пам’ятаєте: «Якщо на небі спалахують зірки, то це комусь потрібно?» Яку ж мету мають великі вимирання?
Загибель будь-якого організму супроводжується його подальшим розкладанням, і в цьому процесі головну роль відіграють мікроорганізми. Рештки розкладу переносяться в земні глибини разом з осадовими відкладеннями й перетворюються на горючі копалини. Будучи залученими до логічного кругообігу, вони продовжують зазнавати перетворень. Цей процес супроводиться утворенням тепла та газоподібних продуктів, зокрема й двоокису вуглецю. І одне, й друге вкрай необхідні для підтримки теплового балансу в поверхневих шарах планети, де й зосереджене життя, що виробляє органічну речовину. Цей баланс забезпечує її існування: тепло та вуглекислий газ створюють парниковий ефект, комфортні умови для існування величезної кількості життєвих форм.
Тверда оболонка Землі (літосфера) перешкоджає рівномірному в часі виділенню тепла й газів з її глибин. До того ж і завантаження «паливом» «пекла» здійснюється нерівномірно: тепла й газу виробляється то багато, то дуже мало. Коли їх скупчується багато, то вони вириваються на поверхню, а отже чинять певний вплив на літосферні плити, товщу гідросфери та повітряні маси. Дві останні ще й нагріваються, а гідросфера здатна утримувати тепло досить тривалий час.
Тепло та гази прориваються там, де тонко. А кора тонка на дні океанів і в жерлах вулканів. У останніх «рани» часто взагалі «не загоюються». Людина, яка спостерігала, як лускає кулька, заповнена газом, напевне звернула увагу на те, що в момент вибуху її відкидає вбік. Те саме відбувається і з Землею. Дуже потужний землетрус змушує нашу кульку «лускати», а це вже призводить до зміщення земної осі, можливо й до змін параметрів земної орбіти.
Літосфера Землі — не суцільне утворення, вона складається з величезних літосферних плит, що насунуті або стикаються одна з одною. Значне їх переміщення, зумовлене вибухом, має в одному місці характеризуватися обвалом, а в іншому — їх розходженням. У разі розходження плит тепло й гази виходять назовні без землетрусу. Але і такий вихід має наслідки. Над тим місцем, де це сталося, формуються циклони.
А тепер повернімося до подій 2004 року. Він характеризувався великою кількістю землетрусів уздовж тихоокеанського розлому, а потім і в Індійському океані. Один із них викликав величезне цунамі та зміщення земної осі, а трохи пізніше утворився циклон, що спричинив повінь у Бангладеш.
Відлунням стали події в північній Атлантиці, де є тектонічний розлом, через який, судячи з усього, двічі стався значний викид тепла. Він став причиною утворення величезних циклонів, які один за одним обрушилися на Північно-Західну Європу, викликавши там повені та руйнування. Циклони різко активізували атмосферні процеси, що викликало переміщення холодних мас повітря й снігопади там, де вони є дуже рідкісним явищем. На планеті виразно проявляється ситуація, характерна для епох великого вимирання. Її чудово ілюструють події на території США: в одному штаті сніг та сильна ожеледь, в другому — повінь, в третьому — лісові пожежі, в четвертому — зливи й зсуви грунту, однак за мить картинка міняється, як у калейдоскопі.
Усе це породжує питання: а що ж далі? А далі ось що. Катастрофічні події стануть спресовуватися в часі, оскільки біосферні процеси прискорюються. Періоди між великими вимираннями скорочуються, те саме характерне для вдихів і видихів. Переходи між ними характеризуються посиленням катастрофізму. Видих, під час якого викидається тепло, зміняється періодом похолодання та континентального заледеніння. Негативні події стануть нагромаджуватися одна на одну й високорозвинене життя на планеті буде неможливим.
Чи можна цього уникнути? Можна, якщо людство здійснить над собою небачені досі зусилля. Чому людство? Тому що воно своєю руйнівною діяльністю спричиняє сьогодні сьоме велике вимирання.
