Для України питання ігрової залежності — не чуже: за даними дослідження Державного інституту розвитку сім’ї та молоді, 11% дітей використовують комп’ютер виключно для гри, проводячи за ним понад чотири години щодня, а ООН визнала ігроманію хворобою ХХІ століття. Щоб уберегти від цього школярів, у столиці проводять уроки-тренінги серед учнів 8—11 класів, основне завдання яких — виявити потенційних ігроманів та вирвати їх із віртуального світу. Освітню новацію апробують у Економіко-правовому ліцеї Києва, де з дітьми працює автор розробки, практичний психолог вищої категорії Лариса ЄРГІЄВА. Розробляти програму пані Ларисі допомагали колишні ігроманки.
КОМП’ЮТЕРНІ ІГРИ ЯК... ЖИТТЄВИЙ ПРІОРИТЕТ
«Привіт тобі, людино ХХІ століття!» — перше, що бачать учні на дошці на початку уроку. На заклик учителя налаштуватись на роботу відповідають по-комп’ютерному: вмикаємо режим загрузки. Найперше, чим цікавиться учитель: для чого потрібен комп’ютер та інтернет особисто тобі? Варіанти — шукати реферати для навчання, щоб знайомитись, купувати товари.
— А як же ігри? — цікавиться пані Лариса.
— О, це найкласніше, що є в інтернеті, — чути від хлопців на задніх партах.
Учитель спостерігає за поведінкою та фіксує відповіді дітей, адже попереду — одне з найгостріших питань дискусії (кожне питання уроку відображається на смарт-дошці, бо психолог переконана: діти мають знати, що комп’ютер — це не тільки ігри, а й навчання та робота).
Пані Лариса пропонує школярам назвати трійку найважливіших речей у житті. Це одне з запитань, яке дозволяє побачити, чи дійсно дитина живе у віртуальному світі. Серед основних життєвих пріоритетів дев’ятикласники назвали родину, друзів та... інтернет. У декого він стоїть навіть на першому місці. Мало хто говорив, що цінує спорт, літературу, заняття музикою чи інші хобі.
— А скільки часу ви проводите за комп’ютером? — продовжується диспут.
Деякі учнівські відповіді просто вражають: мінімум по дві години щодня, а іноді і до шостої ранку (так говорили здебільшого хлопці, з тих самих задніх парт). Учитель не дає розслабитися: запитання за запитанням, усе відбувається у швидкому темпі, адже для виявлення ігроманів у фахівця лише півтори години (два уроки). На черзі — рольова гра між прихильниками та противниками комп’ютерних ігор.
— Комп’ютерні ігри — це своєрідна сфера спілкування для користувачів, — каже представник опонентів Володя. — За їхньою допомогою можна вчити історію, яка подається в анотаціях до ігор, наприклад, про війну в Афганістані. Також є комп’ютерні ігри для навчання дітей дошкільного віку.
Але опонентів такі аргументи не переконали. Маша (з протилежного табору) доводить своїм однокласникам, що надмірне проводження часу за комп’ютером шкідливе для зору, а жорстокі ігри розвивають у людини агресію.
РЕАЛЬНІСТЬ — КРАЩА
Незважаючи на жваву дискусію, хлопчаки на задніх партах лишилися осторонь. Як вони пояснили, у них тривав власний диспут — також на тему комп’ютерних ігор.
— Ці хлопці не цікавляться навчанням і багато часу проводять за комп’ютерними іграми, — коментує пані Лариса, поки учні відпочивають. — Про це свідчить їхня поведінка. А їхнє постійне бормотіння на задній парті — це захисна реакція від реального світу. Щоб знайти їм заняття у вільний час, я попрошу інших учителів залучити хлопців до творчої роботи. Аби виконали це завдання, доручимо зробити щось на комп’ютері, адже це їх цікавить найбільше. Наприклад, попросимо підготувати до уроку комп’ютерну презентацію чи підібрати фотографії до теми заняття.
На перший погляд, таке вирішення проблеми здається неефективним, адже учень може не виконати завдання. Проте пані Лариса каже, що залучення дітей до творчої роботи уже давало свої плоди, так вона працює вже другий рік. З дітьми, що були на межі ігрової залежності (в кожному класі старшої школи — по кілька осіб), працювали по-різному: одному доручили проводити комп’ютерні курси серед учителів, а потім він разом зі своїми друзями-ігроманами навчав комп’ютерній грамоті молодших.
Доки психолог наводила ці приклади, до класу вбігло троє хлопчаків з дисками у руках: хотіли показати вчителю свої розробки.
— Ці хлопці теж були свого часу на межі залежності, але окрім ігор вони вміють використовувати комп’ютер і для інших цілей, — пояснила Лариса Єргієва. — Ми доручили їм розробити проекти з економіки на тему харчових добавок, консервантів та інших шкідливих речовин, які містяться у продуктах, наприклад, чіпсах. Інформацію вони знайшли самостійно і вже дали нам готовий проект, за яким тепер працюватимуть учителі.
Варіантів, чим зайняти дитину на дозвіллі, у педагогів — безліч. Головне — зацікавити ними учня.
...Знову дзвінок. Обговорення плюсів та мінусів комп’ютера продовжується. Діти мають самі зрозуміти, чим небезпечні комп’ютерні ігри. Наприкінці заняття вони вже намагаються знайти власний рецепт від ігроманії: відвідувати спортивні секції, записуватися в музичні школи, а дехто нарікає на батьків, які приділяють своїм чадам мало уваги і не дбають про їхнє дозвілля.
Щоб розкрити небезпечність комп’ютерної залежності, вчитель пропонує учням ще одну гру: нехай кожен напише на папірцях три улюблені страви, три хобі та імена трьох найближчих людей.
— А тепер уявіть, що я — це комп’ютерна залежність, яка змушує людину іти на певні жертви. Віддайте мені один з папірців у жертву... Але залежності цього мало, і вона вимагає жертв іще, — каже психолог і забирає ще по одному папірцеві. — А тепер залежність діє сама і забирає те, що їй хочеться...
На цьому урок-диспут завершився, але не для трьох любителів комп’ютерних ігор із задніх парт — вони отримають творчі завдання від учителів. Як зізнався «Дню» один із хлопців, він грає за комп’ютером, бо нічим зайнятися. Незабаром ця прогалина заповниться...
