Сьогодні у столичному Палаці «Україна»відбудеться концерт «Полустанок любові-4»Анатолія МАТВІЙЧУКА. Зробити сольний концерт чи бенефіс на головній сцені країни — героїчний подвиг для українських митців. Дехтоз відомих і маститих мали по одному-два заувесь творчий період. Для Анатолія Матвійчука — це вже четверте шоу за останні десятьроків, в якому крім нього виступатимуть популярні артисти — виконавці його пісень. Очевидно, він має свою чисельну публіку, яка усіці роки залишається йому вірною. А все, мабуть, через те, що артист знаходиться у постійному творчому процесі. До речі, напередодні концерту вийшли його нова (четверта)поетична збірка «Сповідь» та CD «Ключі відраю». У переддень концерту «День» зателефонував Анатолію Матвійчуку.
— Анатолію, чому концертну програму на головній сцені країни вже вчетверте називаєте «Полустанком любові»?
— Вона — символічна. Для мене «полустанок любові» — маленький віртуальний світ, якого немає на карті, але він існує всередині кожного. І надзвичайно важливо відкрити в собі той уявний світ, куди людина час від часу повинна вирушати, щоб повертатися до своїх найкращих і найприємніших переживань, думок і мрій, зрештою, заряджатися позитивом.
Традиційно перше відділення програми називатиметься «Ніч на полустанку», в якому виконуватимуться ліричні пісні, пісні філософського змісту. У другому ж, що ми його нарекли, відповідно, «Днем на полустанку» — веселі й жартівливі пісні. А виступатимуть Світлана та Віталій Білоножки, Алла Кудлай, дует «Світязь», Ірина Білик, балет «Сузір’я Аніко»...
— Розквіт української естради припав на 70—80-ті роки. Ваше ж покоління, зокрема, Павло Дворский, Віктор Шпортько, Білоножки, не видно і майже не чути в ефірі. Тим не менше ці виконавці мають свою публіку і хто більше, а хто менше гастролюють Україною. Натомість з’явилося багато співаків, в яких вкладаються чималі гроші, але, ці проекти, як правило, недовготривалі. Ваші міркування з цього приводу.
— Може це і парадоксально, але будь-які потрясіння шкодять мистецтву. Виходить так, що митці асоціюються з певною епохою. Була плеяда успішних артистів, розквіт яких припав на кінець 90-х. Тоді ми перегорнули не тільки історичну сторінку, а й культурну, що не повинно було відбутися. У будь-якій цивілізованій країні нікому й не спаде на думку називати Тіну Тернер «нафталіном». У нас же молодий журналіст, який ще сам нічого не досяг, може наших відомих артистів охрестити цим образливим словом... Крім того, вважаю, що цей поділ на традиційну естраду і на сучасну поп-музику надуманий спосіб відсторонення українських виконавців від ефіру. Немає традиційної естради. Натомість є традиція в культурі, на якій тримається увесь цивілізований світ. Адже якщо людина дотримується традицій, то вона культурно вихована і з розумінням ставиться до попередніх поколінь. Я це назвав по-іншому: є попса, яка, як ви зазначили, нетривала, і є естрада в її класичному варіанті.
У нас, на жаль, не існує плюралізму. Як це можна викреслити ціле покоління артистів, у яких є своя чисельна публіка?! Сьогодні класична естрада стала андеграундом. Нас, можна сказати, загнали у вузенькі резервації Українського радіо і Першого Національного каналу... Але не в тім річ. Формат — це значно більше, ніж просто естетика і заробляння грошей. Формат на сьогодні — це спроба підміни традиційної української культури і зв’язків поколінь на сегментовану розрізнену субкультуру, яка існує недовго, і на зміну якій приходить ще одна і ще одна субкультура.
— Україна вп’яте виступатиме на Євробаченні. Судячи з усього, цьогоріч знову акцентується увага на вокальних даних і популярності імені. Але це все- таки конкурс пісні. Де ж тоді змагання поетів і композиторів? І чи потрібна нам взагалі участь в Євробаченні?
— Мені здається, що навіть в Європі уже забули, що — це конкурс пісні. Я думав про це. Проаналізую ситуацію на основі головних претендентів. Якщо хочемо, так би мовити, «приколотися», то, безумовно, повинна їхати Вєрка Сердючка. Євгенія Власова ж — співачка з прекрасним тембром голосу, зовнішністю і пластикою, але зовсім невідомо, чи вона отримає якийсь розголос в Європі й чи буде там оцінена. Я абсолютно невпевнений. Але, принаймні, це, як на мене, якийсь європейський рівень. Кого вибирати — невідомо. Сама Європа вже настільки всім переситилася. І, взагалі, треба говорити про глобальні культурні тенденції. На мiй погляд, вся культура рухається у бік естетики збочення. І приклад тому — перемога «монстрів» «Lordi» на Євробаченні. Можливо, у нас залишається єдиний вихід — залишатися вперто самими собою — культурно-мислячою нацією.
