Підкреслимо, що УАПЦ в діаспорі не є незалежною, а перебуває під омофором Вселенського патріарха.
Ухвалені Собором УАПЦ рішення не є першими кроками чи первісною ініціативою. На початку цього року в США відбулися переговори з керівництвом УАПЦ в діаспорі. Там було досягнуто принципових домовленостей про спільні дії заради подолання кризи православ'я в Україні. А наприкінці вересня делегація УАПЦ діаспори на чолі з митрополитом Костянтином зустрілася із Вселенським патріархом Варфоломієм і обговорила можливі наступні кроки об'єднання двох церков.
Докладних відомостей про домовленості митрополита Костянтина та патріарха Варфоломія наразі немає. Судячи, однак, з того, що майже негайно після цієї зустрічі відбувся Архієрейський собор у Києві, можна припусти, що Вселенський патріарх дав згоду — скоріше за все, умовну — на об'єднання церков в Україні та в діаспорі.
З якою метою наша УАПЦ йде на об'єднання з церквою діаспори? Одним із чинників тут є безвихідна церковна ситуація в Україні, «болотна стабільність», як сказав архієпископ Ігор, керуючий справами УАПЦ. Утім, для ієрархів найважливішим стимулом є відсутність канонічного статусу УАПЦ. Для церкви дуже нелегко нести «хрест неканонічності». Повне виключення із світової православної спільноти, невизнання єпископських і священицьких свячень, помітне й болюче нехтування з боку інших християнських церков. А об'єднання з канонічною церквою, яка перебуває під омофором Вселенського патріарха, означає для нашої УАПЦ кінець загального остракізму, статус канонічної церкви. Можна також думати, що спілкування із західним православ'ям, особливо після десятиліть радянської «шліфовки», може позитивно вплинути на духовну освіту, звичаї духовенства, на культуру церкви.
Як позначиться можливе об'єднання двох УАПЦ на ситуації православ'я в Україні? Ситуація, ймовірно, ускладнилася, принаймі тимчасово. Чому? Одна із найсерйозніших причин — можлива реакція Московського патріархату, який вважає всю Україну своєю канонічною територією. Вселенський патріархат, однак, має із цього приводу свою думку — в Царгороді не забули, що Київська митрополія історично, з Х і до кінця ХVII століття, була частиною Константинопольського патріархату. Для Москви суттєво також те, що прийняття під свою опіку АПЦ України значно розширить сфери впливу Вселенського патріарха, зробить його «сусідом» Московського патріархату. (Чесно кажучи, важко повірити, що при теперішньому розкладі сил у Вселенському православ'ї патріарх Варфоломій зважиться на «приєднання» до себе АПЦ України.) У будь-якому разі навіть проект об'єднання призведе до загострення церковної політичної боротьби між окремими українськими церквами.
Ще одним ускладненням може бути реакція пастви УАПЦ. Адже сьогодні віруючі цієї церкви належать хоча й не до канонічної, але до повністю незалежної (автокефальної) церкви, яка сама вирішує всі свої справи, зокрема обирає й поставляє своє духовенство, включно з найвищим. Об'єднання може означати певну залежність не тільки від Царгорода, але також від єпископату УАПЦ діаспори. Що тут переважить — канонічність чи самостійність?
Відповідь на це запитання дасть Помісний собор УАПЦ, який має відбутися в червні й буде представляти всі групи народу Божого — єпископат, священство і мирян.
