Під час передвиборних баталій кандидати у депутати надавали багато обіцянок — хто цілком щиро, хто з метою бути привабливим для виборців, знаючи, що при невиконанні його практично неможливо відкликати з Верховної Ради. Врешті-решт, усі розуміють, що це була певна політична гра, до якої ми починаємо звикати. Але це звикання може призвести до дуже негативних наслідків. А тому моє побажання — поставитися до обіцянок серйозно, не забувати про них, спробувати їх виконати, впевнитися, наскільки це складно, і на цьому тлі реально оцінити себе як політика.
Я не вимагаю, щоб депутат став за кожним пунктом виправдовуватись, але твереза самооцінка повинна сформувати почуття провини перед народом. Саме це почуття є рушійною силою ефективної роботи парламенту. Самовдоволення, вирішення власних проблем, погляд на народ як на сіру масу «маленьких українців», що «не розуміють», «не хочуть» і тому не варті таких депутатів, є згубними не стільки для народу, скільки для самих обранців.
У своїй роботі «Педагогіка Ісуса Христа» («Віче», №12, 1996) я показав, що Ісус Христос не картає багатих, які не бажають роздати своє майно бідним, щоб прямувати за Учителем. Він розуміє, що у цьому світі не обійтись без них, — вони дають роботу, організують економічне життя, виробництво. Але Своїм вченням Він бажає сформувати почуття провини за багатство. На жаль, наш світ так побудований (поки що?!), що в ньому, з одного боку, не обійтись без владних структур (багатства), але практично неможливо отримати багатство тими способами, які світ оцінює не просто як чесні, але й моральні. Сила первинного християнського вчення саме в тому, що, визначаючи існування влади і багатства, воно оцінює їх негативно.
Це повинні пам’ятати депутати, адже всі вони (навіть комуністи!) так чи інакше погоджуються з існуванням релігійних організацій, а більшість вважають себе віруючими.
Спробуй виконати свій обов’язок — і ти пізнаєш себе! Оціни себе — і окресли завдання у реальному світі твоїх можливостей!
