Сімейного знімка цієї щасливої родини у газеті не буде. Прийомні батьки хлопчика, якого рідна мама... покинула в сумці на 30-градусному морозі під дверима Волинської обласної дитячої клінічної лікарні, не прагнуть публічності й популярності. Вони взагалі б хотіли, аби чужі ними не цікавилися, бо збираються Іванка всиновити. Проте до порятунку дитини доклало сил дуже багато людей, яких прийомні батьки раді були бачити у день народження сина.
Про цю драматичну історію два роки тому розказали багато українських засобів масової інформації: новонароджену дитину в господарчій сумці(!) хтось залишив під порогом відділення анестезіології для новонароджених та недоношених дітей обласної дитячої клінічної лікарні. Пригадайте, які люті морози стояли тоді надворі... Можливо це була та, яка народила, або її спільник. Немовля замотали у пелюшку й тонку ковдру, поклали в сумку памперси, пляшечку з молочною сумішшю і... 100 гривень. Скільки часу перебувало дитя на морозі, невідомо, медики вважають, що не менш ніж півгодини, але з хлопчиком таки була Божа благодать: удосвіта саме мимо відділення вирішив скоротити шлях на роботу водій маршрутки, який і звернув увагу на кволі звуки із сумки... Поза межами лікарняного закладу (пологи, найвірогідніше, були домашні) дитя перебувало добу. Ми вже, мабуть, ніколи не дізнаємося, що думала й як вирішувала подальшу долю сина жінка, якій Господь дарував щастя стати мамою такого чудового хлопчика.
У місячному віці його забрало молоде подружжя в одне з містечок Волині. Зовсім молоді чоловік і жінка перенесли й власну трагедію: втратили ще не народжену дочку, після чого медики приголомшили жінку, що мамою їй ніколи не бути. Працівниця служби у справах дітей, яка добре знає цю родину, пригадала, що вперше побачила прийомну маму Іванка якраз у найдраматичніший момент її життя: тоді, коли втратила дитину.
— Як її доглядав чоловік! — захоплюється вона й нині.
Іванкова ж мама пригадує, як за рік до появи у домі синочка їй наснився... хлопчик, котрий чомусь лежав у темному пакеті.
— Ми всі ще дивувалися, до чого цей сон, адже знали, що в мене має бути дівчинка.
Перебування на 30-градусному морозі не минуло для хлопчика безслідно. Кілька разів він із мамою лежав у лікарні. Нині вона каже, що імунітет дитини значно зміцнів. Влітку подружжя виїжджало з Іванком на Світязь.
Родина не змінила імені хлопчика, якого ще у лікарні назвали Іванком, бо ж і знайшли його у день пам’яті цього святого. Зараз хлопчику вже два рочки. Перші ж хвилини у гостинному домі переконують: за головного тут саме він. Щасливе дитя переходить від мами до тата, від тата знову до мами. Здається, що підсвідомо йому хочеться відчувати присутність їх обох. Дивовижно, але Іванко як дві краплі води схожий на свого... прийомного тата! З цього приводу працівниця служби у справах дітей розказує не одну історію: можливо, це парадокс, але у прийомних сім’ях немало дітей із часом стають схожими на когось із батьків.
