Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Поділитися благословенним хлібом»

УГКЦ зібрала своїх вірних на «Різдвяну просфору»
17 січня, 2012 - 00:00
ЦЬОГОРІЧНА «РІЗДВЯНА ПРОСФОРА» ПРИКМЕТНА ТИМ, ЩО В НІЙ БРАЛИ УЧАСТЬ ДВОЄ БЛАЖЕННІШИХ — СВЯТОСЛАВ (ШЕВЧУК) І ЛЮБОМИР (ГУЗАР) / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Оскільки у мегаполісах різдвяні традиції відтворюються локально (при храмах, недільних школах, мистецтвознавчих факультетах університетів, врешті, в окремих сім’ях), то щороку Українська греко-католицька церква в Києві збирає вірних і гостей на «Різдвяну просфору» — дійство з колядою, вертепом, частуванням! А найголовніше — з просфорою, що символізує єднання. Власне, на Василя нею ділився Блаженніший Святослав (ШЕВЧУК).

— Ми зійшлися поділитися благословенним хлібом — символом волоченого Бога, який прийняв на себе людське тіло, щоби бути видимо присутнім між нами, — сказав він у вітальному слові. — Як оцей хліб, що розподіляється на безліч частинок, щоб усіх об’єднати і наповнити життям, так і наша спільна «Просфора» з одного боку показує близькість Господа до нас, а з іншого — дає можливість бути разом, бути єдиними.

На подію прибули брати і сестри з усієї України та з-за кордону (близько 600 осіб). Блаженніший Святослав підійшов привітатися чи не з кожним. Річ у тім, що ця імпреза також є приводом подякувати за пожертви на Патріарший собор Воскресіння Христового. І немає значення, хто скільки мав змогу дати — кілька тисяч доларів чи кілька гривень. Важливо інше: завдяки спільним зусиллям уже понад півроку, як там здійснюються богослужіння. Наступний крок, за словами єпископа Йосифа (МІЛЯНА), зовнішні роботи Патріаршої канцелярії: вставляння вікон, фасад, підведення комунікацій. Крім того, зведення огорожі, викладення бруківки на подвір’ї й, очевидно, інтер’єр самого собору. З політиками Церква й надалі не збирається працювати. Кажуть, то — принципове питання. Хіба хтось із них не як член партії чи народний депутат, а як особа, хотів би дати кошти...

З огляду на те, Блаженніший Любомир (ГУЗАР) розповів бувальщину:

— Після війни жив один священик голландського походження на ім’я Веренфрід ван Страатен — засновник організації «Церква в потребі». Якось він приїхав до Кельна, мером якого був Конрад Аденауер, пізніше — видатний канцлер Німеччини. Отець прийшов до нього привітатися й каже, тримаючи в руках великий капелюх: «Тут ми збираємо кошти для потребуючих людей з усієї Європи». Аденауер витягнув з кишені 50 марок. Він вирізнявся надзвичайною мудрістю як державний діяч, а як людина — скупістю. Відтак за десять днів, закінчивши місію, Веренфрід ван Страатен прийшов попрощатися: «Пане мер, дуже вдячний, що мешканці міста мене підтримали. Я зібрав 97 тисяч марок. Яким почувався би щасливим, якби та сума округлилася до ста». Конрад Аденауер сів за стіл і виписав чек на три тисячі.

— Ви мали нагоду побачити, що зроблено для нашого Патріаршого собору, — продовжив архієпископ. — Гадаю, вам сподобалося. Але, може, у вашому серці защеміло, мовляв, якби було добре побачити закінчений храм наступного року... Гадаю, я сказав усе, що треба.

Дипломатію Блаженнішого Любомира присутні оцінили бурхливими оплесками. Схоже, його заклик не залишиться без відповіді.

— Я прийшла сюди з дітьми, бо хочу, щоб вони вчилися традицій святкування Різдва, — говорить їмость (дружина священика) Мар’яна НАГІРНЯК. — Щоби змалечку почувалися українцями і греко-католиками. Щоб у них прибувала віра й любов. Зрештою, щоби виховувався добрий смак.

— Мені здається, нам усім бракує такого єднання. В достойному товаристві. Коли духовний настрій поєднується з народними традиціями, — підсумовує генеральний директор ТВі Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, — хорошою українською музикою, важливими словами нового і старшого Блаженніших, то це дає надію на майбутнє країни.

Надія ТИСЯЧНА, «День»
Газета: 
Рубрика: