У Вікіпедії можна прочитати, що Амбуків — це село Володимир-Волинського району Волинської області, засноване 1577 року. Коли потрапляєш туди, здається, що з XVI століття тут так нічого й не змінилось. Населення Амбукова — 232 особи, належить він до Лудинської сільської ради. Вікіпедія пише, що в населеному пункті працює початкова школа на 20 місць, вісім телефонних номерів, два торговельні заклади тощо. «Село не газифіковане. Дорога з твердим покриттям в незадовільному стані», — йдеться в інтернеті.
АМБУКІВСЬКІ РЕАЛІЇ
За кілька сот метрів — уже Польща. Недарма перед Устилугом (близько 20 км від Амбукова) побудовано аж вісім автозаправних станцій різноманітних фірм. Місцеві жителі розповідають: польські підприємливі «сусіди» по кілька разів без будь-яких проблем приїжджають сюди, заправляються і повертаються в Польщу, де здають бензин удвічі дорожче. За день здійснюють по п’ять-десять «ходок», так і заробляють.
Місцеві ж жителі, зокрема, і амбуківці, саджають по півгектара картоплі, буряків, моркви, щоб потім продати або обміняти урожай, тримають по дві-три корови, аби прожити на цьому світі й забезпечити хоч якоюсь освітою дітей у сусідніх Львові, Луцьку чи Володимир-Волинському.
А взагалі з Устилуга потрапити в Амбуків не так і просто. Їдеш-їдеш через села з кількома хатами, а таблички з написом «Амбуків» нема і нема. Так ми її і не зустріли. Лише допитавшись у кількох людей дорогу до села, побачили вивіску «Прикордонна застава Амбуків 500 м». Але це був не шуканий нами об’єкт. За кілька метрів бабуся сказала, що це інше село, Амбуків же трохи далі і наліво. Проїхали 100 метрів, інша жінка повідомила, що Амбуків ми вже проїхали. Вернулись — потрапили в Амбуків. Виявляється, що перша бабуся дійсно мала рацію, адже вона живе в одному селі, а через дорогу від її будинку і трохи вліво — вже інше село, а саме, Амбуків. Їх же просто приєднали тепер до Амбукова...
Можете собі уявити, яке тут життя, якщо такий адміністративно-територіальний поділ: одне село підпорядковується іншому, а те — ще іншому, це — селищу, селище — району, той — області, а область — уже Києву. На жаль, така структура характерна для всієї Україна. І, на жаль, вона є «пережитком» Радянського Союзу та тягне за собою всі відповідні наслідки. Людині дуже важко отримати якусь елементарну довідку, подати заяву в РАЦС чи просто піти до церкви, бо вона — як мінімум за п’ять кілометрів... До речі, на сільського голову Лудина (якому підпорядковується Амбуків) уже претендує вісім кандидатів. Цікаво було б почитати їхні передвиборчі програми.
А проблем тут вистачає, як і в кожному українському селі. За словами начальника управління державної служби Головдержслужби України у Волинській області Валентина Малиновського, нині дуже зросла смертність сільського населення. Села масово вимирають, деградують, тут майже немає людей до 40 років, тож коли хтось і відходить на той світ, нема кому навіть яму викопати... До 2050 року може зникнути Чернігівська область, а населення України становитиме 35 мільйонів осіб. Уже зараз швидкими темпами погіршується демографічна ситуація в Черкаській, Полтавській, Харківській та іншій областях.
ВСЕ Є. НЕМАЄ ПОЛІТИЧНОЇ ВОЛІ
Про що говорити, якщо в Україні навіть не існує закону про адміністративно-територіальний устрій, наша держава побудована за принципом УРСР. І всі мовчать! А це ж — найважливіша реформа, яку потрібно запроваджувати вже й негайно, на яку потрібно вказувати у передвиборчих програмах. Звісно, такі рішення вкрай непопулярні і викликають масу невдоволення здебільшого у посадовців органів місцевого самоврядування. Але така «хірургічна операція» конче потрібна, поки ще не пізно. І теоретична основа для цього вже напрацьована. Очікується лише команди «Починаємо!» від найвищого керівництва держави...
Пригадується, як у 2005 році «поховали» закон про адміністративно-територіальний устрій, розроблений Романом Безсмертним. Численні громадські обговорення та часто викривлена подача інформації в ЗМІ зумовили оте його «поховання». Жаль тільки, що відбулося це виключно через політичні спекуляції. Наші чиновники знову відзначилися своїм незмінним протягом останніх 19-ти років гаслом «Рейтинг партії понад усе!».
Юлія Тимошенко теж висловлювала думку, що потрібно запровадити прямі бюджетні відносини сіл і селищ із Києвом, аби ліквідувати оте «освоєння» обласними і районними владами. Бо ж виходить парадокс: податки збираються з кожного жителя на місцях, а всі кошти акумулюються в столиці й лише потім вертаються назад, здебільшого у політично «угодні» міста, де керують такі ж політично «угодні» міські голови. Більшість населених пунктів України, таким чином, сьогодні є збитковими, оскільки не працюють самі на себе, а живуть за рахунок так званих державних субсидій, дотацій, субвенцій тощо.
ПЕРЕЗРІЛА РЕФОРМА
В Україні зараз 490 районів, але, за словами Валентина Малиновського, їх оптимальна кількість може бути на рівні 135-136. За територією Україна займає перше місце в Європі, за населенням — шосте. Тому адміністративно-територіальна реформа вкрай необхідна ще й з огляду на те, що сьогодні Моршин із населенням 6,8 тисяч осіб — місто обласного значення, а Маневичі з населенням 10,2 тисячі — селище міського типу. Відповідно, перший населений пункт є значно інвестиційно привабливішим, його бюджет затверджується в Києві, він значно швидше розвивається. І таких прикладів по Україні — безліч. Хто пролобіював, той більш-менш має якісь кошти для розвитку свого міста. А в кого зв’язків у Києві нема — звиняйте...
І навряд чи в місті вам скажуть, що ви з провінції. На Заході поняття провінції взагалі відсутнє. І, можливо, в польській гміні дитинка не може відвідувати оперний театр, але якісну освіту й медичне забезпечення вона точно там отримає. У нас же ситуація — прямо протилежна. Аби її скоригувати, населені пункти потрібно створювати (реформувати) насамперед за соціальними принципами надання послуг: медичних, освітніх, протипожежних. Сьогодні житель міста цим забезпечений. Мешканець села цього не має. От візьми і захворій в Амбукові. Чи забезпеч дитину якісною шкільною освітою. Чи, не дай Бог, як почнеться пожежа, виклич пожежну машину... Поки вона доїде з райцентру (у кращому випадку), все згорить. А поки доїде швидка, людині стане ще гірше. Не один був випадок, коли лікарів просто не дочекались. Ми вкладаємо кошти у подолання наслідків , а не в усунення причин. Це просто парадоксально і поясненню не підлягає...
Необхідно усвідомити, що адміністративна реформа «тягне» за собою ряд інших позитивних реформ: ремонтуватимуться дороги, відновлюватимуться клуби й бібліотеки, відкриватимуться лікарні й дитячі садочки, з’являтимуться нові робочі місця... Процес цей довгий, але затрачений час того вартий. На сьогодні в Міністерстві регіонального розвитку та будівництва України знаходяться пропозиції щодо утворення центрів територіальних громад — по кожному регіону. Згідно з ними, на Волині в тому числі має лишитися набагато менше районів, ніж є зараз. Уявіть, яка економія на утриманні держапарату! Сусідня Польща пішла на цей крок. Адмінреформа тут здійснювалася десять років і завершилась 1999 року. І коли на початку 90-х бюджет України був у три рази більшим за бюджет сусідньої Польщі (тоді поляки купували у нас все, включно з милом і пральним порошком), то тепер наш бюджет складає лише 20% від бюджету сусідньої держави. Все починається зі зміни свідомості. Але далі лікувати Україну неможливо, її потрібно оперувати. Принаймні, якщо ця влада хоче увійти в історію як влада реформаторська.
