Як і всі задуми газети «День», цьогорічна книжкова новинка пов’язана зі стратегічними для країни питаннями й темами. Це засвідчують і завдання праці, серед яких: розпочати подолання невдячності, яка за словами головної редакторки «Дня» Лариси ІВШИНОЇ, є найгіршою рабською рисою, а також нагадати про глобальні наслідки забування добра, адже «сума «локальних невдячностей» є однією з ключових причин спільної неуспішності» (як вказано в «Слові до читачів»).
Та все ж найпершим завданням, як слушно зазначив редактор рубрики «Історія та Я», упорядник видання Ігор СЮНДЮКОВ, є відновлення історичної справедливості. Якщо люди долучилися до розвитку нашої країни, простягнули їй руку допомоги (при цьому часто навіть не маючи кровної спорідненості з Україною, будучи іноземцями), то вони заслуговують нашої вдячності.
Оскільки книга охоплює тривалий історичний період, багатьох з тих, про кого йдеться в новинці «Дня», уже немає з нами. Тож особливо зворушливо й приємно, якщо все ж таки вдячність дістається до свого адресата. Так сталося, коли книгу отримав ініціатор Перебудови, останній Генеральний секретар ЦК КПРС, перший і останній Президент СРСР, лавреат Нобелівської премії миру Михайло Горбачов, статтю про якого вміщено в книзі.
«ВЕЛИКА САГА» ВДЯЧНОСТІ
Детальніше, як це відбулося, розповідає Лариса Івшина: «Коли обговорювали канву книги і думали про те, кому українці повинні подякувати, то з Росії ми взяли трьох політичних, громадських діячів: Андрій Сахаров, Валерія Новодворська й Михайло Горбачов. Ще Левко Лук’яненко казав, що українці повинні дякувати Рейгану й Горбачову, бо вони дали нам великий шанс. Звісно, сьогодні багато хто може говорити, що позиція Горбачова щодо Криму останніми роками була іншою... Ми все це прекрасно розуміємо, але не через Горбачова Росія загарбала Крим. Тож ми цінуємо той шанс, який нам дали, а як ми його використали — це вже інше питання. Тому одним із текстів нашої книги стала стаття про Михайла Горбачова.
Ми ще спочатку говорили, що «День вдячності» — це більше, ніж книга, це акт вдячності. Ясна річ, ми дуже хотіли б, щоб ті люди, які живі, знали, що їм вдячні. У цьому випадку, на щастя, в нас є чудовий Віктор Мироненко, уродженець Чернігова, який давно живе у Москві й робить добру справу — очолює Центр українських досліджень Інституту Європи РАН. А в Чернігові живе автор «Дня», який, до речі, теж у цій книзі представлений, Володимир Бойко. Разом ми сконтактувалися з Віктором Івановичем і попросили його бути нашим «книжковим Послом».
Він радісно погодився, бо вже мав такий досвід. У попередній історії «Дня» був момент, коли Михайло Сергійович передав мені книгу з дарчим написом і попросив мене написати відгук на цю книгу. Я написала й надіслала йому. Тому можна сказати, що взаємини в Михайла Горбачова з газетою «День» тривають.
А ця «велика сага» увінчалася тим, що на фотовиставці газети «День» я передала Володимиру Бойку книгу з підписом для Михайла Сергійовича. І от «Фейсбук» приносить нам звістку, що Віктор Мироненко і його дружина були у фонді Горбачова й виконали наше прохання».
«Пане Володимире, на Ваше і Пані Івшиної прохання я і моя дружина Лариса зустрілись сьогодні з Президентом М.Горбачовим у його фонді в Москві. Ми мали честь і приємність передати йому книжку «День вдячності» з Вашою адресацією і подякою. Михайло Сергійович просив нас передати Ларисі Івшиній і Вам, друже, його подяку за щирі й добрі слова на його адресу, за цікаву і дуже змістовну книжку і побажання українському народові миру, благополуччя і процвітання. Разом згадали Україну, Чернігів і тихенько разом поспівали пісню «Стоїть гора високая...» на слова Леоніда Глібова. З’ясувалося, що я пам’ятаю чотири куплети, а пан Президент — шість. Ми ще раз відчули, з яким теплом і любов’ю Михайло Сергійович ставиться до України, її народу і культури», — написав у «Фейсбуці» Віктор Мироненко. А в коментарі додав, що Михайло Горбачов підписав свою книжку Ларисі Івшиній у подяку за «День вдячності».
«СПАДЩИНА, ЯКА РОЗБЛОКУВАЛА УКРАЇНІ ШЛЯХ ДО ПОЛІТИЧНОЇ І ДУХОВНОЇ СВОБОДИ»
Iгор СЮНДЮКОВ, редактор рубрики «Iсторія та Я» газети «День», упорядник «Дня вдячності»:
— Для нашого часопису завжди була і є справді важливою думка кожного (саме кожного!) читача. Заради цього працюємо. Але перший і єдиний Президент СРСР, ініціатор Перебудови, політичний діяч світового масштабу Михайло Сергійович Горбачов — не просто «кожний читач». За всієї неоднозначності й суперечливості оцінок його ролі в історії зроблене ним за час перебування при владі (1985—1991 рр.) — це та спадщина, що розблокувала Україні шлях до політичної і духовної свободи. Забувати про це, ігнорувати цей факт — було б грубою невдячністю.
Так, до Горбачова є дуже багато претензій — часто слушних, і ми написали про це в «Дні вдячності». А хіба їх немає до Гаррі Трумена (згадаймо бодай про маккартизм), зрештою до Рональда Рейгана, Маргарет Тетчер (і при цьому всі ці постаті, статті про яких є в нашій книзі, назавжди залишаться видатними державними діячами). Як і Горбачов; ба більше, і він, подібно до Івана Павла ІІ, Тетчер, Рейгана, Сахарова, Новодворської, об’єктивно (коли неусвідомлено, а коли й абсолютно продумано) руйнував Перебудовою Радянську імперію. Хоча суб’єктивно і прагнув її зберегти — така іронія історії.
Так, мені особисто було прикро, гірко, навіть обурливо читати заяви Михайла Сергійовича останніх місяців і років про те, що Крим є російським. Я сприймаю це як його особисту трагедію (заради справедливості зазначимо: до 2014 року Михайло Сергійович жорстко критикував дії Путіна).
Символічний факт:1996 року,під час президентських виборів у Росії,відомий і непримиренний до влади дисидент,політв’язень Андрій Синявський, на дільниці у російському посольстві в Парижі публічно,під телекамери віддав голос за Горбачова. «Він відкрив нам шлях до свободи»—пояснив він.
Те, що книга «День вдячності» завдяки зусиллям друзів газети і друзів М.Горбачова опинилася в нього на столі й отримала його зацікавлену оцінку — це не буденна дрібниця. Вдячність може бути неочевидною, але вона завжди справедлива. Це саме той випадок.
«МИХАЙЛО ГОРБАЧОВ СВОЮ ЧАСТИНУ ІСТОРИЧНОЇ МІСІЇ ВИКОНАВ»
Володимир БОЙКО, директор Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації, кандидат історичних наук, автор статті з «Дня вдячності»:
— Автор Перестройки, Михайло Горбачов, отримав подарунок із України — книгу «День вдячності». Така новина, але що за нею? Вочевидь — ланцюг подій. Першим кроком стало рішення головного редактора газети «День» Лариси Івшиної включити до нової книги статтю про Михайло Сергійовича та бажання автора, Ігоря Сюндюкова, її написати. Це мало дещо контраверсійний вигляд на тлі принципової позиції періодичного видання щодо незалежності та територіальної цілісності України. Бо відомо, що в першого та останнього президента СРСР позиція інша. І все ж таки — йдеться про людину, яка, перебуваючи на верхівці влади тоталітарної держави, відкрила шлюзи свободи — і особистої, і народів. Мабуть, не зовсім розуміючи наслідки своїх дій, але щиро прагнучи зробити країну та світ кращими, безпечнішими, людянішими. Каталізовані таким чином процеси розпаду «імперії зла» сприймалися радянським лідером вороже, що призводило до фатальних помилок. Але так трапляється під час тектонічних суспільних зрушень подібного масштабу — не він перший та не він останній. Головне інше — в результаті світ отримав реальний шанс на перезавантаження відносин, країни Центральної Європи — на безпеку та успішний розвиток, а ми, тобто пострадянські країни, на створення власних незалежних демократичних держав, право на вибір — якими ми хочемо стати. Хто та як цим шансом скористався — то вже питання не до останнього генсека КПРС. Він свою частину історичної місії виконав.
І все ж таки припущення щодо мотивації є. Років три тому в мережі з’явилося відео — Михайло Горбачов на своєму дні народження українською мовою співає «Стоїть гора високая...» (доступно на YouTube). Не надто чисто в сенсі вимови, але з хорошим знанням доволі складного тексту. Слова написав Леонід Глібов, найімовірніше, в містечку Седневі, що під Черніговом. Згодом твір став народною піснею та музичною візитівкою регіону. Саме тут вона найбільш популярна. Мама Михайла Сергійовича народилася в Куликівському районі (приблизно за 40 км автошляхом від Чернігова, навпростець — значно менше). Мабуть, однією піснею справа не обмежувалася, але чомусь запам’яталася саме вона. Тобто мама сформувала в сина ментальність українського селянина. В умовах радянської Кубані це ніяк не вплинуло на його політичне самовизначення — Горбачов завжди визначав та визначає себе як росіянина. Але ж є цінності, зрештою, стереотипи дій, що залишаються з людиною протягом усього життя. Саме тому Горбачова не сприймають у Росії — для країни, де досі в масовій свідомості домінує захоплення імперією, він небажана постать. Інша річ Україна, де більшість громадян цінують власну свободу більше, ніж наявність своєї держави. Це теж проблема, але іншого ґатунку.
Кілька років тому керівник президентської виборчої кампанії Михайла Сергійовича (1996 р.) Віктор Мироненко висловив таку думку: Україна — єдина держава пострадянського простору (крім балтійських), яка сприйняла цінності Перестройки та продовжила їх запровадження (конкурентні вибори, громадянське суспільство, місцеве самоврядування і таке інше). Віктор Іванович — теж уродженець Чернігівщини. Тож дзвінок із Києва від головного редактора газети «День» не здивував — чи може допомогти наш земляк передати знаменитому адресату книгу «День вдячності»? Проблема була в тому, що вірогідність перебування пана Віктора в Чернігові на початку листопада дорівнювала нулю. За таких обставин (не розумію навіщо) автор цих рядків набрав його український мобільний номер та за кілька секунд почув привітання: «Ми в Чернігові». Неймовірно! Далі — ще кілька дзвінків, листування в інтернеті та зрив первісного плану — зустрічі в Києві. Через надзвичайні особисті обставини. Однак уже наступного дня в Києві відкривалася ХХІ Фотовиставка газети «День». Тож рішення взяти участь було очевидним, що й засвідчили фото передачі книги з дарчим написом — на очах у відвідувачів та журналістів, урочисто. Наступний крок було зроблено вже в Чернігові — в місцевому Центрі підвищення кваліфікації книга перейшла до Віктора Мироненка та його дружини, Лариси Федорівни. І крок завершальний — вже в Москві.
Про такі випадки часом кажуть — так мало трапитися. Згадують про вищі сили й таке інше. Правдою є те, що все вийшло якнайкраще — і випадковості, і цілком осмислені та цілеспрямовані дії. Кожен прагнув висловити власну вдячність Михайлу Горбачову в доступний спосіб й таким чином підтримати його за доволі складних обставин. Людина потребує оцінки своєї діяльності собі подібними, чи не так? Добре мотивована енергія має властивість демонструвати синергетичний ефект. Що й сталося цього разу. Але існує й інша обставина. Наша країна переживає чергове випробування на виживання — на рівні цінностей та прагнень. Правильність рішень певною мірою залежатиме від нашої здатності подякувати лідеру перестройки за можливість жити в незалежній, демократичній, відкритій світу державі. Відповідно — захищати таку спадщину.
МАСШТАБ ДІЇ ПРИНЦИПУ «ПОСИЛЮВАТИ ВСЕ НАЙКРАЩЕ»
Марія ЧАДЮК, кореспондентка газети «День», одна з упорядників «Дня вдячності»:
— Значимість цієї події для мене полягає в результаті на вищому, більш узагальненому рівні. Такі вчинки — добре «тренування» вміння реагувати на світові події, що стосуються України. До того ж у спосіб, що полягає не лише в інформуванні про здобутки нашої держави, а й творенні «контрнаративів» тим відомостям, які певною мірою спрямовані проти нас і зачіпають наші інтереси.
Те, що Михайло Горбачов отримав книгу «День вдячності», справді є відновленням історичної справедливості. З тої причини, що наративу «зрадник, розвалив велику державу» має бути протиставлено контраргумент з боку тих, хто внаслідок здійсненого здобув свободу. Зокрема й для того, щоб у свідомості жителів інших країн розпад СРСР перебував у фреймі (моделі) не «руйнування могутньої держави на велику кількість інших країн», що водночас зберігає за СРСР статус цілого, яке ніби випадково розпалося, а значить, теоретично може бути знову відновлено. А сприймалося як «звільнення багатьох країн від імперського й тоталітарного режиму», який їх, власне, і поєднав разом. Стаття в «Дні вдячності», метафорично кажучи, ллє воду на млин саме другого наративу, який так важливий для українців. Вона є символом масштабу дії принципу газети «День» посилювати всі найкращі наміри: як бачимо, він реалізується не лише щодо України, а й за її межами.
