Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Погляд у майбутнє тих, хто створював славу минулого

15 травня, 1999 - 00:00

АНКЕТА «Дня»:

1. Які уроки ХХ століття Ви вважаєте найбільш важливими
для подальшого розвитку цивілізації?

2. Які тенденції в розвитку українського суспільства
на рубежі століть непокоять Вас найбільше?

3. Місце і роль науки в житті суспільства у нас і
за кордоном. Які вони зараз і якими Ви хотіли б їх бачити?

Борис ПАТОН, академік, президент Національної академії
наук України:

«Цивілізація повинна викорінити екстремальні методи
врегулювання конфліктів»

1. Виділив би три головні уроки:

— ХХ століття стало найбільш кровопролитним у історії людства:
дві світові війни, безліч так званих локальних військових конфліктів, революції
та громадянські війни в багатьох країнах, чума тероризму... І практично
в жодному випадку величезні людські та матеріальні жертви не принесли радикального
і стійкого успіху ініціаторам. Цивілізація повинна викорінити будь-які
екстремальні методи урегулювання як міжнародних, так і внутрішніх конфліктів;

— лихом цивілізації стали серцево-судинні захворювання
і рак, характеру всесвітньої пандемії набуло захворювання на СНІД. Необхідно
мобілізувати і сконцентрувати всі матеріальні, фінансові й інтелектуальні
ресурси людства для перемоги над цими страшними хворобами;

— колосально зросли антропогенні та техногенні навантаження
на біосферу Землі, що має найзгубніші наслідки. Маю на увазі і хижацьке
споживання людиною невідновлюваних природних ресурсів, і забруднення середовища
проживання промисловими відходами, і бездумну поведінку, що призводить
до руйнування озонового шару планети, і необачне поводження з такими могутніми
силами природи, як атомна енергія, що породжує всесвітні катастрофи на
зразок чорнобильської. Для того, щоб наша цивілізація змогла вижити і розвиватися,
необхідні загальне дбайливе ставлення до проблем екології, добре координовані
у всесвітньому масштабі зусилля зі збереження довкілля.

2. Таких занепокоєнь, на жаль, досить багато, але
передусім — це переважання залишкового підходу до питань благополуччя громадян,
до створення нормальних умов життя. Особливо гнітить ставлення нашого суспільства
і держави до соціального забезпечення найменш захищених прошарків народу
— дітей і старих, інвалідів та інших непрацездатних людей.

Ми ніколи не станемо по-справжньому цивілізованою країною,
якщо ці питання не вийдуть на найперший план, не стануть відправною точкою
всіх програм державного й економічного розвитку. Вочевидь, існуюче сьогодні
становище можна реально подолати тільки шляхом повного розвитку інституцій
справжнього громадянського суспільства.

3. У величезній більшості економічно розвинених
країн світу наука міцно посіла місце однієї з головних продуктивних сил
суспільства, причому процес зростання її ролі безперервно триває. Примноження
знань людини про природу і суспільство, створення все нових і нових наукомістких
продуктів і технологій є вирішальним чинником прогресу людства. Тільки
наука може створити необхідні умови для рішучого підвищення продуктивності
праці та якості життя людей.

На превеликий жаль, у нашій країні на державному рівні
ці істини визнаються лише на словах, а на ділі вони нехтуються.

Трагічною помилкою є неухильне скорочення державного інвестування
в наукові дослідження і розробки, внаслідок чого наукова сфера скорочується,
як шагренева шкіра, втрачаються раніше завойовані вітчизняною наукою передові
позиції у світі. Вибір такий: або розщедритися на власну науку, або довгі
роки платити значно більше за використання іноземних наукових досягнень
і технічних новацій. Хочеться вірити, що найближчим часом ситуація докорінно
поліпшиться і могутній потенціал українських наукових шкіл буде затребувано
і використано на повну потужність. Без цього Україна не може стати сильною,
багатою і процвітаючою державою з високим рівнем життя, посісти гідне місце
серед передових країн світу.

Микола АМОСОВ, академік:

«ХХ століття не дало світові таких філософів, як ХIХ
століття»

1. Для мене людина як була в основному істотою біологічною,
такою вона й залишиться. Нібито культура просунулася, нібито економіка,
нібито цивілізація дозріває і так далі, однак тільки-но щось трапиться
в глобальному масштабі, то людина знову опускається на саме дно. Тому жорстокості
в ХХ столітті було анітрохи не менше, аніж у минулих. І неподобства, що
творяться у світі, наприклад зараз у Югославії, свiдчать про те, що людина
залишилася такою, якою була. Але підтвердилося, що людину все ж можна виховати.
І попри всі катаклізми, через які пройшло людство, зокрема, у ХХ столітті,
що закiнчується, кожне нове покоління було розумнішим попереднього і, мабуть,
гуманнішим. Прийнято вважати, що і культурнішим, але я тут не зовсім упевнений.
Можна говорити про якусь стрілу часу, якою люди рухаються до прогресу.
Не всі одночасно, та все ж тенденції безперечні. Наприклад, якщо взяти
початок і кінець століття, то країн, що сприйняли демократичні ідеали,
стало незмірно більше. Ще одна тенденція — соціальний прогрес iде у бік
компромісу між приватним підприємництвом і соціальною захищеністю людей.
Тобто, якщо у сфері виробництва переважає лібералізм (до речі, зі значною
часткою державної власності), то у сфері розподілу є явна тенденція розширення
соціальних послуг громадянам. Ці тенденції ХХ століття у глобальному відношенні
дуже важливі. Але, повторюю, на жаль, цей розвиток йде односпрямовано,
але не суворо лінійно — з коливаннями, підйомами, а головне, з провалами,
з яких якийсь час людству доводиться вибиратися. Отже, ХХ століття підтвердило,
що, попри все, триває процес дозрівання цивілізації за основними показниками.

2. Саме українського суспільства — ті явища, що
прорізалися після розпаду Союзу. Перше — падіння моралі. Це не український
винахід — воно спостерігається у всіх пострадянських республіках. За соціалізму
в Бога не вірили, але була колективістська мораль, продиктована соціалістичною
ідеєю. Люди відчували якусь відповідальність перед оточенням, суспільством,
навіть перед ідеєю. І коли оголосили, що все це нісенітниця, що основне
— інтереси особистості, то з цього прямий наслідок — егоїзм. Якщо не додавати
до особистості колективізму, який повинен бути не менш значущий, і якщо
ми до цього не додамо Господа Бога, то це прямо веде до примітивного індивідуалізму,
коли все дозволено. До індивідуалізму джунглів.

Друге — падіння культури. Воно спостерігається в усіх пострадянських
республіках, де співпало з грандіозним падінням економіки. Після розвалу
Союзу був період національної ейфорії, коли здавалося, що ніякого старшого
брата нам не треба. Адже «брат» не завжди погано. Так, нам не треба брата,
який буде нас придушувати. А якщо може допомогти і навчити — це зовсім
непогано. Коли ми стали самі по собі, та ще й не маючи коштів навіть передплачувати
літературу, перекладати літературні і наукові новинки — почалося падіння
культури. Адже те, що друкується — це низькопробна макулатура. Так, раніше
радянська цензура відсікала «буржуазну ідеологію», але разом з нею і накип.
А тепер містика, сумнівні вчення, порнографія ринули до нас. Це мене дуже
непокоїть.

А загалом повіяло на нас провінціалізмом. І раніше, порівняно
з Москвою, Україна була провінцією. Але у нас були хороша наука, цілком
гідна. А тепер це впало значною мірою тому, що впала економіка. Підтримувати
науку без економіки просто неможливо.

3. За кордоном наука передусім живить технології.
Ось найголовніше. А гуманітарні науки там взагалі-то теж не розвиваються.
Звісно, розвивається освіта, й у зв'язку з цим культура підвищується...
Але революцій гуманітарних не відбувається (ХХ століття не дало світу таких
філософів, як XIX століття). А технології, що живляться природними науками,
надзвичайно швидко розвиваються. Причому не тільки технології виробництва
матеріальних цінностей, а й інтелектуальних. Та ж електроніка, той же Інтернет
— все це дає можливість для різкого підвищення інтелектуального рівня націй,
країн, усієї цивілізації. Особливо Інтернет, який дав відносно дешевий
спосіб залучення інформації всього світу. Технологічні, інформаційні зсуви
дуже великі і наука й далі прогресуватиме.

А наука у нас... Про неї навіть і говорити не можна. У
нас в Україні була гідна наука, як і в усьому Радянському Союзі. Я аж ніяк
не переоцінюю радянську науку. Але технологічна була досить пристойна.
Однак вона теж не змогла піднятися на найвищий рівень. Тому у нас була
досить посередня електроніка, зовсім слабка обчислювальна техніка. Тому
бум інформатики пройшов повз нас. У цих галузях ми є тільки споживачами,
а не виробниками. Хоча завдяки тому, що у нас завжди були хороша математика,
програмування і тоді, і тепер представлено досить добре. Але, на жаль,
для цих вчених немає техніки і вони виїжджають на Захід. Слава Богу, хоч
виїжджають і не пропадає їхній потенціал. Зубожіння науки має у нас головним
чином економічні причини. Але не тільки. Коли ми відділилися від Росії,
ми значною мірою втратили російський потенціал. Це, безумовно, мінус. Але
плюс у тому, що цей потенціал був досить однобоким. Російська, точніше,
радянська наука — багато в чому відставала від західної. Наприклад, весь
комплекс біологічних наук набагато слабший. Те ж саме можна сказати про
медицину, технологію. Все це було третьосортним. Тепер, коли ми відділилися,
у нас, слава Богу, намітилася тенденція зближення із Заходом. І це обіцяє
нам компенсувати втрати від ослаблення зв'язків з російською наукою. Але
якщо на науку у нас не буде коштів, то це не дасть належного ефекту.

Тому роль науки в нашому суспільстві зараз невелика. Передусім
я хотів би, щоб наука живила нам освіту. Освічена людина більш доступна
всяким гуманітарним впливам. Окрім того, економіка — необхідна умова, але
наука повинна відповісти, як «прикласти» економіку до людини. Хотілося
б, щоб наука служила подальшій гуманізації суспільства, зняла глобальні
проблеми, що висять над людством. Я бачу в науці єдиний порятунок людства.

Опитував Валентин ПУСТОВОЙТ, «День» 
Газета: 
Рубрика: