Днями на адресу редакції надійшов відкритий лист від колективу Музею історії Києва на ім’я М. Азарова та О. Попова. Справа в тому, що головне управління культури м. Києва поставило питання про часткову реорганізацію установи шляхом передачі її філій іншим музеям міського підпорядкування. Мовляв, хочемо «полегшити» долю даної установи, яка має в серпні відкрити експозицію у будівлі по вул. Б. Хмельницького, 7. За словами музейників, насправді це — намагання знищити проблемний музей, тим більше, що його керівник Сергій Кролевець написав заяву про звільнення, оскільки не зміг працювати в тих умовах, які створює управління культури. Це якщо коротко.
Насамкінець працівники Музею історії Києва, зокрема, вимагають «припинити хибну практику майже щорічної зміни керівника та утримання його у неповному статусі виконуючого обов’язки»; «відсторонити чиновників Головного управління культури від процесу творення музейного продукту шляхом повернення цих прав тому, хто є в цьому професіоналом, тобто музейникам, і повернути Музею право самостійно розпоряджатися музейними коштами, складати замовлення та визначати виконавців робіт, що дасть можливість забезпечити нормальні умови роботи та сприятиме створенню музею європейського рівня в новому приміщенні, ключ від якого 27 травня було публічно передано директору Музею С.П. Кролевцю (тепер екс-директору. — Ред.) Головою Київської міської державної адміністрації О.П. Поповим». Далі — майже п’ятдесят підписів.
«День» також зателефонував Катерині РОМАНОВІЙ, вченому секретареві Музею історії Києва. Ось що вона резюмувала:
— Ситуація, що склалася навколо Музею історії Києва, загрожує збереженню його фондів. Філії розділятимуть між іншими музеями міського підпорядкування, відповідно, він втратить значну частину своїх фондів. Тобто відбудеться розпорошення колекції. Таким чином його знекровлюють. До того ж, звільняються співробітники. А це — кроки до фактичного знищення. Адже головний музей поки не працює, тому що експозиції нема і з будівлею досі не вирішено... Якщо у цієї установи відберуть філії, то в тому стані, в якому вона нині існує, взагалі постає питання про доцільність її існування.
Як цьому зарадити? Треба не мовчати, а говорити. Проблема музейників полягає в тому, що коли кожен із них стикається з якимось питанням, то намагається вирішити його самотужки. Не залучаючи інших. Добре було б, якби всі музеї консолідувалися і відчувалася взаємна підтримка між нами. На сьогодні інших шляхів, на жаль, я не бачу.
P.S. Повний текст відкритого листа.
