Жодна подія російської історії не викликає стільки суперечок, як причини поразок Червоної Армії трагічного літа 1941 року. До цього приєднуються і версії щодо причин того, що країна та її збройні сили виявилися не лише не готовими до нападу, а просто були на межі важкої військової поразки.
Першу спробу пояснення такого положення дав В’ячеслав Молотов у своєму знаменитому виступі о 12 годині 22 червня 1941 року по радіо. Саме тоді прозвучав термін «віроломний напад». Така радянська термінологія стала стрижнем усієї ідеологічної кампанії, яка з певними змінами триває й у нинішній час.
«Віроломний напад» несе багатошарове навантаження. Спинімося на двох найголовніших. По-перше, СРСР — мирна країна. Було укладено пакт про ненапад, пізніше — договір про дружбу і кордони. Піднімали за це келихи в Кремлі, чекали запрошення на зустріч у Берліні з фюрером, дотримувались усіх умов поставок, зробили буквально неоціненні послуги німецькому флоту. Тому нападу не чекали і до нього виявилися не готові.
По-друге. Окрім внутрішнього, був важливий міжнародний аспект. Вельми показовий збіг. Саме 13 червня 1941 року, тобто в день, коли по радіо прозвучала відома заява ТАСС, постійний заступник міністра закордонних справ Англії Олександр Кадоган передав радянському послу досить об’ємний документ. У нім була карта розміщення німецьких військ уздовж радянського кордону, а також детальні дані про їх кількісний склад, озброєння та інша дуже цінна інформація. Як показали подальші події, ці документи дуже точно відображали розміщення німецьких військ та їх підготовку до вторгнення. Черчилль ще не виступив по радіо ВВС, це сталося о 21 годині 22 червня, але вже надійшли повідомлення, що Англія стає на бік СРСР. Тому дуже важливо було показати, що Радянський Союз завжди дотримується підписаних договорів і буде надійним союзником.
І ще один чинник. США влітку 1941 року не перебувала у стані війни, але в березні конгрес ухвалив закон про ленд-ліз. Як жертва агресії СРСР мав право розраховувати на допомогу. Нижче ми розглянемо одну з версій початку війни, пов’язану саме з ленд-лізом.
ПРО «ДОВІРЛИВОГО» СТАЛІНА, ГЕРОЇВ-РОЗВІДНИКІВ І ГЕНЕРАЛІВ-ЗРАДНИКІВ
З часів Микити Хрущова побутує версія стосовно того, що про напад Німеччини було відомо від наших розвідників, але нерозумний і впертий Сталін нікому не вірив, не ужив заходів по приведенню армії в бойову готовність, що й призвело до відомого результату. Політична спрямованість версії, її антиісторичність була очевидною, але вона існує досі.
Сталін був тираном і деспотом, але уявляти його наївним політичним простачком немає жодних підстав. Вождь прекрасно розумів, чим загрожує війна країні, армії і врешті-решт його владі. Адже він не був сам собі ворогом. Говорити про його якесь засліплення теж безпідставно. Його idee fixe була максимальне відтягування початку війни. Але це абсолютно не означає, що можливість вторгнення влітку 1941 року рішуче заперечувалася.
До речі, версія про розвідку, яка все доповіла, отримала в Росії буквально друге дихання. Особливо на сторінках псевдонаукової літератури, так званої folk history, що в більшості своїй справжньої історії жодним чином не стосується. І «план Барбаросса» ще в грудні 1940 року розкрили і доправили, напрями ударів повідомили. Ріхард Зорге попередив: військово-морський аташе в Берліні капітан 1-го рангу Михайло Воронцов за 10 днів до початку війни направив до Москви німецькі секретні документи, те ж саме зробив військовий аташе нашого посольства генерал-майор Василь Тупіков (у липні-вересні 1941 року начальник штабу Південно-Західного фронту загинув під Києвом при спробі вийти з оточення). Агенти з таких столиць світу, як Софія, Будапешт, Стамбул, Бухарест, Стокгольм, Лондон буквально били на сполох, а вождь їм не вірив.
Розсекречені останнім часом документи показують: так звана телеграма Зорге, що «Напад очікується рано-вранці 22 червня широким фронтом», є політично мотивованою фальшивкою. А що розуміти під «широким фронтом»? І не винен видатний розвідник у тому, що мимоволі став каналом ретельно продуманої німецької дезінформації.
Радянська розвідка, як НКВС, так і ГРУ не мала доступу до вищих ешелонів влади в Берліні. Природно, що інформація, яка надходила, носила фрагментарний і, головне, суперечливий характер, часто повторюючи відверту дезинформацію. Звичайно, при належній організації аналітичної роботи, тісній взаємодії розвідувальних органів, а їх у СРСР було п’ять, можна було відновити достовірну картину того, що відбувається. Але тоді в країні була лише одна людина, яка могла робити висновки і приймати рішення.
В Росії виходить море книг і статей, які вибілюють Сталіна. Виявляється, мудрий лідер прекрасно усвідомлював наближення війни, зробив правильні висновки з доповідей розвідки. Необхідних заходів вживали, та ось не пощастило секретареві ЦК ВКП(б) з генералами. Правильні та своєчасні накази і розпорядження було віддано, але не виконано.
У наказі Народного комісаріату оборони (НКО) від 19 червня 1941 року № 0042 за підписом наркома Семена Тимошенка і начальника Генштабу Жукова констатувалося, що «Аналогічне недбальство до маскування виявляють артилерійські та мотомеханізовані частини: скупчене і лінійне розташування їх парків являють собою не лише чудові об’єкти спостереження, але й вигідні для знищення з повітря мішені... Нічого не зроблено щодо маскування складів та інших важливих військових об’єктів...».
Дивно, що такий наказ було видано лише 19 червня. Навіть якщо б у прикордонних округах займалися лише маскуванням і розосередженням, вже встигнути було просто неможливо. Виникає цілком природне питання: чому ці проблеми зацікавили НКО і Генштаб лише в другій половині червні 1941 року?
Таке невиконання, здавалося б, очевидних дій дає підставу сучасним захисникам «ефективного менеджера» для конспірологічних теорій. Виявляється, правильно Сталін вчинив, розстрілявши у 1937 році вищих воєначальників після викриття «змови Тухачевського-Уборевича». Та ось підкачали органи, не виявили всього коріння, всіх їхніх прибічників. Маскування і розташування військ — лише один з чисельних прикладів. І не лише в Білорусії в Особливому Західному військовому окрузі, а й у Прибалтиці, в Україні. Скрізь змова, безлад, втрата управління, відсутність необхідного постачання. Як таке могло бути? Не могло таке статися під мудрим і невсипущим керівництвом. Вождь усе знав і передбачив, та не встиг усю німецьку агентуру, а можливо і японську, розстріляти. Дещо вдалося вже в ході війни, в липні справедливий суд наздогнав генерала Дмитра Павлова, якого після повернення з Іспанії розстріляні змовники просували службовими сходами аж до призначення командуючим Західним військовим округом.
Що тут скажеш? Павлов був улюбленцем Сталіна, вождь покладав на нього великі надії. Смішно навіть думати, що призначення на пост командувача стратегічно важливим військовим округом могло пройти мимо нього. Та й не могли бути всюди зрадники і шпигуни. У наявності спроба виправдати звичайну радянську малоефективну систему. З Москви надходили суперечливі і неконкретні вказівки виявляти пильність, але пасажирським німецьким літакам дозволялося приземлення на прикордонні аеродроми. Заступник наркому оборони з бойової підготовки, майбутній маршал Кирило Мерецков, 15 червня разом з Павловим спостерігав за навчанням у авіаційній частині. У розпал навчань на аеродромі сів німецький літак. Мерецков був приголомшений, але Павлов пояснив, що, згідно з розпорядженням начальника Цивільної авіації СРСР, на цьому аеродромі наказано приймати німецькі пасажирські літаки. Напевно, дотримуючись логіки нинішніх сталіністів, що знайшли змову, і цей цивільний чиновник високого рангу теж був агентом абверу чи якоїсь ворожої розвідки. А Сталін про це й не знав.
У наявності імпульсивні та малозрозумілі тепер дії вищого радянського керівництва, яке розуміло, що почався зворотний відлік часу, але зробити вже нічого не могло. Спостерігається безсистемність, розгубленість, невміння діяти в складній ситуації, а нам розповідають байки про уявних змовників. Це нинішній владі в Росії потрібно за будь-яку ціну виправдати Сталіна.
ЗАРАДИ ЛЕНД-ЛІЗУ
Зрозуміло, що теорії змови малопереконливі. Потрібно придумати щось нове. І по можливості екстравагантне. Такі версії з’являються одна за одною. В книзі Я. Верховського і В. Тирмоса «Сталін. Таємний «Сценарій» початку війни» мудрий вождь все ретельно прорахував і вирішив спровокувати заклятого друга Гітлера на агресію, аби виглядати жертвою в очах прогресивного людства. «У Росії є шанс отримати ленд-ліз, якщо вона стане ЖЕРТВОЮ ГІТЛЕРІВСЬКОЇ АГРЕСІЇ! Лише у тому випадку, якщо вона вестиме справедливу визвольну війну проти агресора! З цього дня гітлерівській ДЕЗІНФОРМАЦІЇ протиставлятиметься набагато хитріший і підступніший сталінський БЛЕФ, покликаний ввести в оману цілий світ ворогів і друзів: і біснуватого фюрера, і мудрого Вінстона Черчилля, і розумного Франкліна Рузвельта, і «полум’яних» комуністів усіх країн, і свій багатостраждальний народ». Он як! Подібний погляд викладено в книзі Р. Ірінархова «Прибалтійський особливий».
Просто все як. Мільйони жертв війни, руйнування величезної території, вихід агресора до Волги — і все це заради дев’яти мільярдів доларів допомоги по ленд-лізу, отриманої СРСР за всі роки війни, заради образу жертви в очах цілого світу. Наймудріших з усіх мудрих переграв.
І все це подається з розумним виглядом і служить лише одній меті: в черговий раз довести, що нікого рівного великому горцеві немає і не було. Він знав і передбачав, що в грудні 1941 року японці нападуть на Пірл-Харбор, США розпочнуть війну і допомога поллється великим потоком. І це на початку 1941 року! Ще не ухвалено закон про ленд-ліз, йому всіляко чинить опір ізоляціоністські налаштований американський конгрес, найближчі радники Рузвельта ні в чому не впевнені, а Сталін знає ВСЕ, що буде. І це при тому, що закон був направлений на допомогу Англії, про СРСР ніхто й не думав при надто серйозних антирадянських настроях у США після агресії проти Фінляндії. Але це лише квіточки.
З ГІТЛЕРОМ ПРОТИ АНГЛІЇ
Чого тільки не вигадаєш, якщо уява розігралася. В книзі «Велика таємниця Великої Вітчизняної. Ключі до розгадки» її автор Олександр Осокін все пояснює просто. Сталін готувався до війни, але не з Німеччиною, а разом з нею проти Англії. Тому й не робив жодних кроків проти можливої гітлерівської агресії. Докази? Та скільки завгодно, на думку автора. Виявляється, випустив британців з-під Дюнкерка і абсолютно не заважав евакуації англійського експедиційного корпусу з Франції фюрер навмисно. Він вже тоді задумав спільну операцію проти Англії разом зі своїм радянським союзником. А щоб той зазнав великих втрат, Гітлер якраз випустив англійців, а разом з ними тисячі французів, бельгійців, голландців. Майже 400 тисяч підготовлених солдатів та офіцерів. І німецький флот абсолютно не заважав евакуації, і літаки люфтваффе майже над ними не літали. Факти цьому суперечать, тим для них гірше. Німецький флот просто не міг нічого зробити, оскільки був міцно блокований британським, що переважає за чисельністю. Про жорстокі повітряні бої над Дюнкерком їх учасниками з двох сторін написано так багато, що повторювати немає сенсу.
Як пише Осокін, «Гітлер, розуміючи, що поодинці Німеччині Англію не здолати, запропонував Сталіну брати участь у війні проти Британської імперії — зокрема, у висадці десанту на Британські острови і кидку на Близький Схід. Радянсько-німецькі переговори в Берліні 12—14 листопада 1940 р., які буцімто закінчилися нічим, насправді завершилися таємною угодою між радянським і німецьким вищим керівництвом про спільне проведення цих операцій... Саме таким чином 20 червня 1941 р. почалося транспортування радянських частин і з’єднань до Північного моря. Одночасно на тих самих умовах почалося і перекидання німецьких частин через територію СРСР на Близький Схід. Проте вранці 22 червня 1941 р. частинам вермахту, що рухалися по радянській території, і літакам люфтваффе, що перебували на радянських аеродромах, німецька авіація скинула боєприпаси і пальне. Ось звідки в перший день війни у радянському тилу виявилися чисельні німецькі «десанти», а в нашому небі — німецькі літаки з червоними зірками... При підготовці Великої транспортної операції було вжито небувалих заходів щодо забезпечення її секретності (і не лише інформаційних, але й технічних). Зокрема радянські потяги мали були формуватися на території СРСР на колії, «перешитій» на європейську, аби уникнути перевантаження або зміни колісних пар на кордоні. Німецькі ж мали формуватися на території Німеччини і Польщі або на колії, «перешитій» на радянську ширину, або з використанням спеціально розроблених для цієї операції пересувних «черевиків», що забезпечували перехід рухомого складу на ширшу колію без його перевантаження... Проте Черчилль дізнався про підготовку спільних дій Німеччини та СРСР проти Британської імперії і доручив своїй розвідці заманити до Англії (а можливо, навіть викрасти) заступника Гітлера по партії Рудольфа Гесса. З його допомогою він переконав Гітлера у тому, що Сталін готується вдарити по німецьких військах, і домовився про нанесення вдосвіта 22 червня 1941 р. спільного удару Англії та Німеччини по СРСР. Проте того фатального дня Черчилль обманув Гітлера і оголосив про повну підтримку СРСР, унаслідок чого 22 червня 1941 р. Німеччина опинилася одна у війні проти Росії, яка воювала на два фронти, що означало її неминучу поразку».
Ми навмисно навели таку довгу цитату, аби показати відсутність необхідності коментувати сказане, зважаючи на нісенітність і суперечності не лише фактам, а й здоровому глузду.
АНТИПОЛЬСЬКА ПАРАНОЯ
Після Осокіна здається, що вже нічого придумати неможливо. Але якщо є політичне замовлення, то російським псевдоісторикам все під силу.
Відомо, що Сталін дуже боявся провокацій на кордоні, які могли стати приводом для війни. Він наказував будь-що їм не піддаватися. Але вторгнення до Франції і балканських країн почалося без таких. Гітлеру вони були просто не потрібні. Тоді чого побоювався вождь? Виявляється, польських провокацій. Про це цілком серйозно пише в «Незалежному військовому огляді» від 10 червня 2011 року відомий своїми антипольськими поглядами російський історик Олександр Широкорад. «І ось на початку 1941 року радянський уряд отримав відомості від НКВС, що Армія Крайова готує велику провокацію на радянсько-німецькому кордоні. Уявіть собі перехід сотень, а то й тисяч озброєних людей, одягнених у німецьку форму, через наш кордон. Розпочався б бій із застосуванням артилерії та авіації. Наші літаки почали б збивати німецькі літаки, що прямували в район конфлікту для з’ясування ситуації, і, як кажуть, пішло-поїхало. До речі, польські політики і генерали в 1940—1941 роках відкрито озвучували свої мрії зіткнути Німеччину і СРСР, щоб «від обох лише хвости залишилися».
Виникає питання: це пишеться при чіткій пам’яті і свідомості? По-перше, в 1941 році такої назви як Армія Крайова просто не було. З 27 вересня 1939 року була «Служба Перемоги Польщі» (польск. Sluzba Zwyciestwu Polski), перейменована 13 листопада 1939 на «Союз Озброєної Боротьби» (польск. Zwiazek Walki Zbrojnej), який 14 лютого 1942 року був перейменований на Армію Крайову («внутрішню армію», що відрізнялась від польських частин, які воювали за межами Польщі). Це не помилка і не недбалість автора, а свідома брехня. Якщо не армія, то подальша оповідь просто втрачає сенс.
Де, за Широкорадом, Армія Крайова візьме артилерію і авіацію для прориву через радянський кордон? А німецьку військову форму? Автор прямо про це не говорить, але передбачається за умовчанням, що все це дасть вермахт. Полякам, з якими він воював і продовжує воювати. Польський емігрантський уряд, якому підпорядковувалась Армія Крайова, перебував у Лондоні. Англія з Німеччиною воювала. Отже, німці свідомо озброїли польські армійські частини (не частини якоїсь Служби або Союзу), які у будь-який момент могли цю зброю, за наказом свого політичного керівництва, спрямувати проти німців. Широкорад вважає Гітлера і його генералів повними ідіотами, або тут щось інше.
Дійсно, інше. Антипольська істерія в Москві набула затяжних і параноїдальних форм, які вже важко лікуються. Потрібен будь-який привід, аби після викриття катинських злочинів сталінського режиму, хоч якось шпигнути і в чомусь звинуватити Польщу. Ось і з’являються позбавлені будь-якого здорового глузду так звані історичні версії. Одна безглуздіша за іншу. Але це не зупиняє так званих істориків. Як кажуть, «дан приказ»...
Уся ця, вибачте на слові, книжкова продукція заливає російські книжкові полиці і перетікає до нас. Потім все це з виглядом знавців повторюють наші політики, знання яких про дійсні факти наближаються до абсолютного нуля. Ось і виходить, що від сусідів до нас потрапляє не історія, а політика, що камуфлюється під науку. За таких умов справжня історія початку війни СРСР і Німеччини буде написана ще дуже нескоро.
