Результати шостого загальнонаціонального опитування, яке здійснила соціологічна група «Рейтинг», засвідчують: 83% громадян нашої країни (з усіх макрорегіонів, вікових та мовних груп) вважають, що українська мова має бути в Україні єдиною державною. Якщо до повномасштабного вторгнення кількість респондентів, які виступали за надання державного статусу російській, сягала майже 25%, то нині їх — тільки 7%. Ідеться не тільки про законодавчий рівень. Опитування демонструють стале зменшення російськомовного сегменту українців — 40% (у 2012 році), 26% (наприкінці 2021-го), 18% (на початку повномасштабного вторгнення рф) — здебільшого це стається тому, що все більше людей вважають себе двомовними. Утім, дві третини тих, хто в побуті послуговується двома мовами, готові найближчим часом спілкуватися виключно українською.
Ці дані підтверджуються і високим попитом на заняття з української мови, яких нині з’являється усе більше, як в онлайн, так і офлайн-форматі. Зокрема, курси української мови вже діють в Івано-Франківську, Центр професійного розвитку педагогічних працівників Ужгородської міської ради разом з управлінням освіти створили освітній проєкт «Навчаймося української разом!», а у Львові Міжнародний інститут освіти, культури і зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» (МІОК) запропонував українцям долучитися до розмовного онлайн-клубу «Говорімо українською!». «День» звернувся до організаторів курсів в Ужгороді й Львові, аби з’ясувати, яких успіхів уже вдалося досягти та якою є мотивація слухачів курсів.
«ТАКЕ БАЖАННЯ УЧАСНИКІВ КУРСІВ НАДИХАЄ НАС»
«Наш невеликий за кількістю населення обласний центр сьогодні переповнений переселенцями з інших міст України. Тому ми, педагогічні працівники, які надають консультативну допомогу щодо професійного розвитку педагогів Ужгорода, вирішили започаткувати добру справу, яка допомогла б швидше адаптуватися людям до нашого Закарпатського краю, зокрема, удосконалюючи мовленнєві навички й не тільки. Спочатку була просто ідея, тому, чи вдасться нам втілити її в життя, ми не знали, хоча й дуже сподівалися. Розпочинали свою діяльність у цьому напрямі з декількома охочими, і форма проведення навчання була лише дистанційна (під час занять розмову про наболіле не хотілося розпочинати, бо треба бути дуже хорошим психологом, щоб це обговорення не нашкодило нікому з присутніх), — розповідають у коментарі «Дню» ініціативна група ЦПРПП і директорка Центру Ірина ДАНЬКІВ. — Проте завдяки поширенню цієї ідеї за один день до курсів долучилися понад 140 людей (вікова категорія учасників – від 5 до 71 року; переважає молодь віком від 28 до 38). Тому сьогодні допомагатимуть нам і вчителі-волонтери, вчителі-філологи, які також досконало володіють словом. Щоб задовольнити запити всіх учасників навчання, розглядаємо можливість з 1 квітня навчати як дорослих, так і дітей не лише онлайн, але й за очною формою у закладах освіти Ужгорода (наскільки це буде можливим). Ми є гнучкими до запитів, тому коригуємо навчання відповідно до потреб учасників освітнього проєкту. Навчальну програму курсу розраховано на довготривалий час».
Мотивація слухачів курсів теж різна, але всі об’єднані спільною метою — поглибити знання, удосконалити володіння державною мовою, навчитися вільно спілкуватися українською. «Як засвідчують відповіді в онлайн-форматах щодо очікувань від курсу, комусь важливо «виправити акцент», а хтось бажає навчитися думати українською. Наприклад, молода матір прагне, щоб її дитина заговорила українською. Хтось просто хоче стати «більше українкою, хоче вільно володіти найкращою мовою світу!». Важливим для багатьох є «добре знати граматику, щоб не припускатися помилок під час написання, зокрема і постів у соцмережах». А також – полюбити свою рідну мову ще більше! — розповідають у Центрі. — Таке бажання учасників курсів надихає нас. Ми віримо і тішимося з того, що коли людина самостійно робить свій вибір, який, на нашу думку, є дуже важливим і єдино правильним, то розумієш, що Україна буде! Наша держава вистоїть, а мова стане ще одним справжнім надбанням у руках патріота своєї неньки–України».
ЗА ТРИ ДНІ — МАЙЖЕ ТИСЯЧА АНКЕТ
Подібною була й причина започаткування розмовного онлайн-клубу «Говорімо українською!». Як розповідає директорка МІОКу Ірина КЛЮЧКОВСЬКА: «У Львові й на Львівщині дуже багато вимушено переселених людей, з якими зустрічаємося кожного дня на вулиці — у магазинах, аптеках. Переважна більшість із них, за моїми спостереженнями, російськомовні, й ми вирішили дати їм можливість вивчити українську мову, попрактикуватися, подолати психологічний бар’єр. На роботу з українцями з Південної і Східної України ми були налаштовані давно, маючи досвід викладання української мови, щоправда, як іноземної для представників української діаспори й іноземців загалом — це понад 15 мовних шкіл, які ми проводили. Це нам стало у великій пригоді. Ба більше, найновіше підготовлене нами видання «Ключ до України. Міста й люди» (для високого рівня володіння мовою), де ми крізь українську мову інтегруємо знання з української культури та історії, нам теж видалося дуже на часі. Тож ми маємо і матеріали, і кваліфікованих викладачів, і бажання. Ми запланували організувати не курси української мови з викладанням граматики, а саме розмовний клуб, а отже, дати людям можливість практикувати мову. Щоб, перебуваючи в україномовному середовищі у Львові, учасники розмовного клубу могли практикувати вивчене на занятті у тому ж супермаркеті, аптеці, школі. У нас десять філологів, і коли ми оголосили набір, думали, що зареєструється, може, 20 слухачів чи сформуємо дві групи по 20 учасників».
Однак ініціатива отримала безпрецедентний успіх. «Коли ми оголосили набір, через три дні нам надійшла майже тисяча анкет, і ми зрозуміли, що з такою кількістю людей ми не дамо ради й зупинили реєстрацію (як можна зрозуміти з коментарів під дописами про розмовний клуб, де користувачі просять дозволу взяти участь у заняттях, бо не встигли зареєструватися, ця цифра мала б бути набагато більшою. — Ред.). Ми зрозуміли, що повинні зібрати команду й створили спеціальний «освітній батальйон»: запросили наших партнерів — викладачів із Києва, Харкова, Тернополя. Вони радо відгукнулися, хоч це й волонтерська робота. Також у партнерстві з Департаментом освіти й науки Львівської ОДА ми звернулися до вчителів Львівщини. І це теж перевершило всі наші сподівання, бо в нас сформувалася команда, де більше охочих, ніж можливостей працювати в групах. Загалом організували 40 груп», — розповідає Ірина Ключковська.
Напередодні відбувся майстер-клас із педагогами, де було представлено програму й вимоги, а нещодавно пройшла перша, організаційна зустріч з учасниками. Виявилося, що до розмовного клубу долучилися українці різних професій — дизайнери, юристи, викладачі, кухарі... — з великих міст і невеликих селищ Півдня, Сходу, Центру держави, навіть із Польщі. Завітало на заняття і Бельгійське радіо, яке планувало зайти на короткий час, а в результаті затрималося на дві години.
Справа в тому, що після обговорення організаційних питань учасникам запропонували висловитися, і багато з них зголосилося поділитися своїми історіями. «Ми від самого початку зустрічі створили дуже доброзичливу атмосферу, пояснили, що для нас це теж певною мірою вперше, що ми будемо багато вчитися і від них. І учасники розкрилися, — розповідає Ірина Ключковська. — Дизайнерка, яка приїхала до Львова, сидить без роботи, розповіла про своє прагнення навчитися говорити українською, подолати психологічний бар’єр. Одна жінка з Луганщини пояснила, що вже вдруге мусить усе кидати: спершу переїхала з Луганська до Києва, а тепер зі столиці перебралася сюди. Вчителька української мови з Хмельницького сказала: «Я викладаю українську мову, але хочу від вас навчитися методики й стати кращою». Усі, говорячи, ніби вибачалися, що не послуговуються в побуті українською мовою, висловлювали своє велике бажання навчатися і дякували за цю ініціативу. Тож вони дуже надихнули нас».
«МОВА — ЦЕ ПОТУЖНИЙ ФАКТОР НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ»
Такі курси в різних містах України — не тільки можливість для вивчення української. «Нещодавно ми отримали ще одне підтвердження, що йдемо правильним шляхом: у Державну думу Росії внесли законопроєкт, який передбачає визнання «соотечественниками» всіх, хто володіє російською мовою. Тож тепер кожен російськомовний має дати відповідь на запитання: чи я громадянин України, чи «соотечественник» країни-агресора, яка палить наші міста й рівняє їх із землею, яка катує людей. Думаю, це повинно спонукати людей до визначення своєї тотожності, хто вони є, а також до вивчення мови, своєї культури й історії, про що говорить і пише впродовж своєї багатолітньої історії газета «День», — переконана Ірина Ключковська. — Ми завжди стояли на позиціях, що мова — це дуже потужний фактор національної безпеки України, один із найважливіших маркерів нашої національної ідентичності. Ми повинні зараз усі, кожен на своєму місці, в умовах війни відкривати свій фронт. Ми не просто даємо людям зброю — українську мову, ми вчимо їх, як нею користуватися і для чого вона є. Україна нині звертається до цілого світу із закликом закрити небо щитом, а ми собі сказали, що закриваємо небо духовним щитом — щитом української мови. Може, це голосно звучить, але мені здається, що в тих умовах, у яких ми є, немає голосних слів, вони висловлюють наші цінності. А мова — це цінність, без якої ми не можемо бути як нація».
Водночас є і ще одна дуже важлива перевага таких курсів — шанс для українців, багато з яких втратили роботу, змушені були полишити домівки, відчути себе частиною спільноти, де панує взаємопідтримка, де всі учасники мають спільні інтереси, де в кожного буде можливість висловитися. Така соціальна складова теж є надзвичайно потрібною нині.
«ТРЕБА САМИМ СЕБЕ ЦІНУВАТИ»
На завершення варто додати, що українська мова набуває популярності не тільки серед українців, а й за кордоном. За даними Duolingo, відомого сервісу для вивчення іноземних мов, у період 14 – 21 лютого (дані станом на 2 березня) кількість охочих вивчати українську мову збільшилася на 200%, що є свідченням солідарності з Україною та виявом інтересу до її культури. До того ж, опосередковано, це й підтримка українців фінансово, адже сервіс передасть кошти, отримані з реклами, показаної під час вивчення української, на допомогу біженцям із нашої держави (і це не єдиний вияв підтримки Duolingo українців). Та чи змінить це зацікавлення Україною її образ в очах іноземців?
«Коли виникає інтерес до держави, а він зараз є на піку (на жаль, через трагічні обставини), наступний крок — інтерес до мови, культури. Такі невеликі спалахи ми спостерігали в Інституті під час Революції Гідності, Помаранчевої революції, коли збільшувалася кількість іноземців, які хочуть вивчати українську мову. А потім знову починався спад. Дуже не хотілося б, аби так знову сталося. Хотілося б, щоб завжди звучала ця висока нота, яка викличе інтерес і до мови, зокрема й за кордоном. І я вірю, що так буде, — зазначає Ірина Ключковська. — А ставлення до України й до української мови визначається, я вважаю, великою мірою поведінкою й політикою самої держави. Треба самим себе цінувати. І знати, що ми не перекотиполе, а глибоко закорінені в нашу історію, яку нікому не віддамо. Наша минувшина — багатюща історія дивовижних перемог (хоч ми говоримо переважно про поразки), а ще ми володіємо неймовірно багатою культурою. І якщо ми почнемо самі себе цінувати й будемо себе позиціонувати у світі як сильну націю (бо світ поважає тільки сильних), тоді зміниться ставлення».
