Колись редактор газети «Проскурів» Богдан Теленько свого часу передрукував статтю Віктора Януковича «Розірвати порочне коло політичного егоїзму, або Кілька думок з приводу 15-річного ювілею Української держави». Тоді він і гадки не мав, що шукає на свою бідолашну голову великі пригоди. Тому Богдан Теленько поспішив водночас висловити і свої особисті думки: «Читаючи Януковича…».
Дочитався... Редакторський коментар геть обурив прихильників ідей Віктора Федоровича у Хмельницькій міській раді. На вересневій сесії депутати одержали проект рішення про те, щоб «… розглянувши пропозицію депутата О.Кольгофер, звільнити Б.Теленька з посади редактора газети «Проскурів» за незадовільне керівництво редакційною політикою та політичну заангажованість». «Проскурів» — то газета міської ради. А Оксана Кольгофер — керівник депутатської фракції Партії регіонів. До того ж — одна з найуспішніших бізнес- леді Хмельницького. Вона взяла слово: «Мені хотілося б знати, для чого редактор своїми діями підставляє міського голову?! Пише, що не йме віри Януковичу, Азарову, Богатирьовій, Кушнарьову… Пише, що перший віце-прем’єр не навчився розмовляти українською мовою! Як же нашому Сергію Івановичу (міському голові С.І.Мельнику. — Ред. ) їхати до того ж Азарова і вирішувати питання для міста?!».
Як кажуть у народі, вже приїхали, злазьте. «І чого б то редактор має за всіх нас, депутатів, висловлюватися? Навіщо він вирішує за всіх нас?» — допитувалася пані Оксана. Депутат Оксана Кольгофер і її однодумці по фракції вважають, що «газета міської ради є «помаранчевою». Вона «дозволила» редакторові лише розповідати на сторінках «Проскурова» «про нашу роботу». Аби, мовляв, місто читало і знало про невсипущі турботи своїх обранців щодо загального процвітання.
Віктор Федорович може бути за Хмельницький спокійним. У фракції Партії регіонів міської ради, хоч і найменшій числом, стоять за свою політичну силу, як герої Сталінграда. На зауваження одного із депутатів від БЮТу про те, що редактор як громадянин має право на власну думку і на те, щоб її публічно висловлювати, відповіли хором: має право писати лише про депутатські справи. Звісно ж, про ті, що шляхетні. «Якщо вам не до шмиги стаття, то, будьте ласкаві, — пишіть спростування або звертайтеся до Феміди», — заявив депутат Андрій Олесь.
Ніхто, виявляється, і на думці не мав, аби вступити у публічну, на сторінках «Проскурова», дискусію із паном Теленьком.
Він таки «помаранчевий», редактор «Проскурова». Пише «Читаючи Януковича…», що «…вслід за Станіславським кажу: «Не вірю», адресуючи, до речі, цей вигук і багатьом політикам iз тієї ж «Нашої України», комуно-соціалістам…». Вважає: Майдан — то одне, а його символи — щось інше. І не тільки він у Хмельницькому вважає… політичні погляди Б. Теленька вгадуються у газеті. Одначе, розглядаючи питання «про звільнення редактора», опоненти не «знайшли» такого факту, щоб комусь з «іншого табору» у редакції, як кажуть, показали на двері, відмовили у публікації.
Якби ж то обранці міста у «Проскурові» розгорнули таку ж завзяту і гостру дискусію, як на сесії! Хай би громадськість читала і раділа за них, «найпомаранчевіших» і «найбілоблакитніших». Депутат Вадим Ружицький, пославшись на власний досвід (має свою місцеву пресу), високопрофесійно піднісся над «темою» обговорення: «За правильної організації проект має бути прибутковим. Я просив би правоохоронні органи звернути на це увагу: газета продається нижче собівартості… Що таке редакційна політика газети міської ради? Це висвітлення того, чим живе міська рада». Нерозуміння того, що відбувається, висловив депутат Віктор Савчук: «Говоримо про редакційну політику чи фінансову?». Відтак нагадав панові Ружицькому, що той прийшов у міську раду від «Нашої України».
Оксану Кольгофер і її однодумців підтримав і депутат Михайло Войтюк: «Свобода слова — це подавати матеріал з різних політичних позицій, а не від себе особисто». Одначе про які політичні позиції мова, коли є нагода припнути до ганебного стовпа, згадати про особисті незабуті кривди?! Взяв слово і керівник фракції свого імені Микола Приступа. Він застеріг міського голову, свого наступника, аби той шанувався і зважив на його, Приступи, прикрий досвід. Бо Богдан Теленько якось своєю публікацією вбив клин поміж ним, Приступою, коли він був міським головою, і губернатором. Тут-таки підтримав свого політичного «патрона» Микола Малий із Блоку Миколи Приступи. Зміст його пристрасного виступу зводився до того, що преса має писати про вождів народу з належним пієтетом. Хай, мовляв, засне вічним сном «пес демократії» у Хмельницькому. Хоча схоже на те, що він іще й не прокидався.
Мудре особисте спостереження висловив Іван Бухал. Він уже давно помітив, що зв’язок партії із народом полягає у тому, аби чіпляти йому, народові, локшину на вуха. Питання ж про зв’язки преси із читачем і владою обминув. Іван Васильович прийшов у міську раду із БЮТом, який одностайно став на бік Богдана Теленька. Усією фракцією, що переважає інші в органи місцевого самоврядування.
Дискусія закінчилася тим, що вирішили наслати на «Проскурів» різні комісії. Аби перевірили і фінансову політику, і редакційну. Бо питання для розгляду на сесії, як виявилося, таки не було підготовлено бажаним для ініціаторів чином. І взагалі, не було підготовлене.
А сам Богдан Теленько говорить про те, що має законне право на особисту думку і на те, аби її висловлювати. «Пише у газеті, що він так думає, він отак вважає. Ні на кого не посилається», — поділяє турботи редактора «Проскурова» депутат Андрій Олесь. «Те, що відбулося на сесії, на мій погляд, ще раз засвідчило: «калашниківщина» щодо преси взагалі залишається дуже характерною ознакою для цього політичного середовища», — заявив пан Теленько. Він не дивується з того, що із фракцією ПР у міській раді «подружилися» проти нього і представник «НУ», і екс-голова Хмельницького. Вважає, що «даються взнаки деякі публікації у «Проскурові» про «дерибан» землі і комунального майна».
Готуючи коментар щодо подій у міській раді, «помаранчевий» редактор звертається до Віктора Януковича: соратники тут, у Хмельницькому, роблять Вікторові Федоровичу ведмежу послугу. Мовляв, поводяться, наче слон у крамниці «Посуд». Принаймні, він отак думає, він отак вважає. Має право. Законне.
На жаль, ні міська, ні обласна журналістська організація поки що не висловила свою позицію щодо того, що відбувається. Нічого не вдієш, провінція… Мають місце певні стосунки або зіпсовані колись стосунки. А у місцевих «вузьких» колах служителів пера, обговорюючи цю «тему», роблять висновок: влада не повинна мати свій друкований орган. Хай, кажуть, ЗМІ йдуть у приватні руки. Он пан Ружицький знає, що то таке — свобода слова, він навчить найману силу, як слід висловлювати свою думку, робити власні дослідження діяльності органів влади, посадових осіб, складати оцінку їхній роботі…
