У поминальний день зібралися колишні соратники й друзі, щоб ушанувати пам’ять нашого незабутнього Григорія Лук’яновича, світлої пам’яті Скуратова Малюти. Тут були й Грязной, і Нагой, і брати Собакіни. Молодший Собакін поривався виголосити промову:
— Сьогодні, в день покаяння...
— Не покаяння, а поминання!
— Хто сказав: непокаяння?
Говорили про Малюту. Він був доброю людиною, але час вимагав від нього іншого. Він приніс свою доброту на вівтар вітчизни.
Добрим бути легко, але якщо всі будуть добрими, хто буде проявляти твердість? Хто буде викликати в людей страх? Наш незабутній Малюта вселяв у нас жах, але й сам постійно перебував у страсі. Тому що жах був основою нашої держави.
Ми повинні бути вдячні Григорієві Лук’яновичу за той стан заціпеніння, без якого не буває стабільності держави. Стабільний світ — це світ, що перебуває в заціпенінні.
Малюта загинув на війні, але ще раніше прославив російську зброю. Причому зброю він розумів широко: сокира, кілок, розжарена сковорідка. Нині кажуть, що багато кого замучено помилково. Після смерті кожного можна виправдати, після смерті людина стає вже безпечною. А хто зробив його безпечним, щоб його можна було посмертно виправдати?
Сьогодні, у поминальний день, ми згадуємо всіх — і замучених, і тих, хто мучив, тому що без них не було б історії нашої держави.
№183 25.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
