Не обов’язково вчити китайську, щоб спілкуватися з її носієм. Достатньо знати есперанто, щоб зрозуміти будь-кого і бути зрозумілим. Правда, за однієї умови: якщо співрозмовник теж есперантист. Таких у світі, за даними Петра Шніпера з с. Сліди Могилів-Подільського району, що на Вінниччині, 20 млн. осіб. Петро Шніпер уповноважений представляти українських есперантистів на всесвітніх конгресах носіїв цієї мови. Свого часу можливість «виїхати» на есперанто до іншого світу радянське КДБ розглядало «серйозно». Пропозицію письменника Володимира Сосюри зробити есперанто, а не російську міжбратерською мовою в СРСР відхилили. Дехто з есперантистів саме за знання мови «відсиділи» по 10 років. На наших теренах сталінізм, а на заході фашизм призупинили есперантиський рух. У 1956 році він відновився, але нині, як стверджує Петро Шніпер, в есперанто знову не кращі часи.
— Есперанто її знавцеві принесе більше духовний, аніж матеріальний зиск, — говорить Петро Іванович. — Тому всі прагнуть освоїти англійську.
Українська мова, стверджує Петро Шніпер, найближча до есперанто. У Вінниці є школа есперанто. Як запевняє Петро Шніпер, есперанто можна вивчити навіть заочно. Петро Іванович зробив це у 51 рік всього за два місяці, а молодій людині, запевняє він, вдасться оволодіти мовою досить пристойно за два тижні. Уроки есперанто Петра Шніпера друкують у спеціалізованих виданнях. Спілка українських есперантистів видає свій журнал «Вібурно», що означає — калина. Наші есперантисти друкуються й у міжнародній періодиці. Зокрема Петро Шніпер там пише про Україну, Тараса Шевченка та навіть перекладає дещо з вітчизняної літератури. А на конгреси їздить у вишиванці та співає на есперанто «Два кольори».
Вінницький есперантист уже об’їздив усю Європу, а в Італії, де в нього друзі-есперантисти, бував тричі. Раніше листувався з есперантистами з 15-ти країн. Нині активно листується з японкою Мімі і відправляє їй листи на аудіокасетах. Петро Шніпер — незрячий, інвалід війни. У 47-му він знайшов із хлопцями снаряд, котрий вибухнув і випалив Петрові очі.
Петро Іванович залюбки господарює вдома. Він впевнено ходить без ціпка. Не блудить навіть у лісі. Навмання збирає гриби, щоправда, вдома дружина їх ретельно перевіряє. Про це розповіла місцева вчителька початкових класів, колишня колега Петра Івановича, Лідія Дідик. Німецька, українська, російська, суспільствознавство — неповний перелік дисциплін, які Петро Шніпер читав спочатку в технікумі, училищі, потім у сільській школі. Правда, завжди він мріяв про математику, а есперанто вивчив випадково. Поштою з бібліотеки для сліпих виписував книги. В переліку нових видань були посібники з есперанто.
— Зараз література для сліпих іще бідніша, ніж за радянських часів, — каже Петро Іванович. — Нічого ж не видається. Добре, що я читаю німецькою (книжки надсилає бібліотека для сліпих з Лейпцига) та есперанто. Українською мовою книжок для сліпих взагалі немає. Машинку з брайлівським шрифтом, щоб писати, мені подарував незрячий есперантист із Іспанії. Він також оплатив поїздку на конгрес до Чехії. До речі, іспанський незрячий отримує в місяць 8 млн. лір чи 6,5 тис. доларів, а Петро Шніпер всього 50 доларів. Проте він не нарікає ні на долю, ні на державу.
На загал його поважають за вміння жити й «бачити». Незважаючи на свій фізичний недолік, він людина соціально активна. В перші виборчі перегони Петро Іванович представляв у селі покійного В’ячеслава Чорновола. Нині всі знають, що він слухає «Свободу», а в душі — запеклий патріот.
