У вольєрі біля Залізницького лісництва вже більш як рік живе лось Кузя.
— Кузя! — голосно гукнув помічник залізницького лісничого Анатолій Васильович Поліщук, і за мить приручений лось з вірністю й покірністю собаки постав перед нашими очима.
Застрашлива довга морда настійливо висувалася в отвори між огорожею, яка оточує лісництво. Хоча й нагадує лось велику корову, тільки значно граційніший, ніж його одомашнена далека родичка, проте за місяці проживання з людьми Кузя став дуже охочим до гостинців. Найбільші для нього ласощі — звичайний хліб, яким найчастіше й пригощають відвідувачі, а ми не сподівалися на таку несподівану зустріч, тому з’явилися на довірливі очі Кузі з порожніми руками. Проте він дозволив погладити морду, яка на дотик виявилася навдивовижу оксамитово-м’якою. Здавалося, ще мить — і могутній лось полиже вам руки...
Життя у напівневолі, яку Кузя вибрав добровільно, не залишає йому особливого вибору. Величезний обгороджений шмат території біля лісництва, у якому є і гайочок, і водичка, не може замінити йому просторів лісу. Не раз бувало, що могутня тварина легко долала загорожу вольєра, але завжди Кузя повертався до людей. Про трагедію, яку він пережив півтора року тому, нагадує передня нога, на яку лось конкретно, як кажуть, накульгує. Тільки уявити, який жах пережила тварина, коли, підстрелена браконьєрами, заховалася від них у людському хліві в селі Лобна...
Випустити його на волю було неможливо. З таким пораненням лось знову став би легкою здобиччю безсовісних людей з рушницею (хоча особливою смакотою лосине м’ясо й не відзначається). А тим часом тварина легко пішла на контакт з рятівниками, лось швидко почав відгукуватися на свою кличку. Людям Кузя нині довіряє. Та дивлячись на нього, такого бадьорого і веселого, як стрімко намотує кола вольєром, думаєш: невже напівневоля назавжди?.. Залишається хіба добути у лісі для Кузі дамочку-самочку і завести у лісництві невеличку лосину ферму...
