Друкуючи цей лист, «День» не має наміру нав’язувати саме таку точку зору на проблему «забороняти і не пущати». Але хід думок пенсіонера з Одеси Володимира Федченка, як нам здається, заслуговує публікації. Більш того, ми сподіваємося, що питання, підняте в цьому листі, стане матеріалом для роздумів не тільки для рядових читачів, але і для народних депутатів, що намагаються останнім часом вирішити проблему порнографії (і боротьби з нею) в законодавчій площині.
Я пенсіонер. Грошей мені не вистачає. І не тільки на їжу духовну, але й на просто пристойну їжу. Тому газет я читаю мало, переважно слухаю радіо. Якось недавно по Центральному радіо йшлося про «мову». Жінка, журналістка, вела бесіду із «шановним паном». І все, про що вони говорили, на мій погляд, було правильним: і що українці довгий час були під впливом русифікації, і що в Україну треба повертати українську мову.
Співрозмовник журналістки навіть навів як приклад відомі особистості — С. Тигипка і Ю. Тимошенко, мовляв, вони не народилися в Україні, але успішно засвоїли мову і тепер правильно розмовляють грамотною українською. Що і говорити, я був готовий підписатися під кожним їх словом. І раптом...
Журналістка запитує (викладаю вільно): «Шановний пане..., як Ви збираєтеся протидіяти поширенню в Україні відео- та видавничої порнопродукції?»
І шановний пан, без найменшого вагання, відповідає у такому дусі, що треба б заборонити її до чортової матері, і кінець! Уся справа, мовляв, за владою...
Я народився, подорослішав і постарів за комуністичного режиму. До виходу на пенсію ходив «за бугор» на суховантажних суднах Чорноморського морського пароплавства. І прекрасно пам’ятаю, як, помiж iншим, карали закриттям візи і за порнографію, що в багатьох випадках було рівносильно закінченню плавальної кар’єри, а також і краху доль. Порнографією вважалося будь-яке поліграфічне зображення хоч трохи оголеного жіночого тіла.
Свобода порнографії відтоді стала для мене одним із прав людини, якщо хочете. Дивно, з якою незмінністю інквізитори людського духу (до того ж усіх мастей) боролися з порнографією! Проте, боротьба з нею для них — тільки початок. Закінчується все, як правило, речами іншими — оголеною «Махою» Гойї, якщо не більшим. Я думаю, що порнокультура має таке ж право на існування, як, скажімо, елітарна культура. Хіба можливо викинути з культурної спадщини того ж Івана Баркова з його «Дівочою іграшкою», в післямові до якого (видання «Библиотека «Звезды», 1992 р., Санкт-Петербург) Андрій Бітов навів слова пушкінського передсмертного заповіту: «Першими книгами, які вийдуть в Росії без цензури, буде повне зібрання творів Баркова!» Ось вам і культура в розумінні класиків!
Що я помітив, ще плаваючи за кордон: чим менш розвинена країна, тим жорсткіша там діяльність прикордонної митної служби і більше переслідується ця сама порнографія. Не буду говорити про Схід, хоч і там це простежується. Оскільки ми прагнемо до Європи, наведемо як приклад європейські країни. У Туреччині — не можна, у Греції — вже дещо можна, в Iталії, Франції, Німеччині, Бельгії, милій Голландії (інакше як «мила» цю країну не назвеш) можна вже все. Це як же так виходить: у Гамбурзі, на Ріпербане (це така вулиця, поруч з пам’ятником Бісмарку) — відкриті вітрини з порножурналами, порнофільмами, тут же діти бігають — і нічого! Молодь не гірша вiд іншої молоді. У центрі Антверпена по вулиці, де у вікнах-вітринах сидять напівоголені красуні, також ходять і старi, і малi. І знову ж таки нічого! На вихованні підростаючого покоління це не позначається. А цнотливе підростаюче покоління в Україні порнографія може,бачите, зіпсувати. Ось таке у нас субтильне покоління підростає! Або все це, скажемо прямо, якась гра дорослих. І досить дивна гра.
Адже порноіндустрія приносить прибуток виконавцям, видавництвам, друкарням, книгопродавцям, державі зрештою! А ми, як завжди, в хвості, і даємо чужакам заробляти на нашому споживачеві. Але це вже з галузі економіки.
А чому б не популяризувати «дотепну» українську мову ще і через порнографію, залучаючи до неї широкі, я б сказав, навіть дуже широкі верстви населення. Щоб наша вітчизняна порноіндустрія стала не тільки конкурентоспроможною, але й перевершила інші країни — як у культурі, так і в техніці виконання. Адже хочете ви чи не хочете, але це все одно культура!
І на закінчення хочу сказати, що ніколи ще святенництво не перемагало в суперництві з оголеним жіночим тілом і з порно. Забороніть ввезення, не пускайте, не дозволяйте — з’явиться тільки більше брудних написів і малюнків у громадських туалетах.
Ви хочете такої культури?! Коли вже у нас вистачить мізків не забороняти, а культивувати і підіймати все це до рівня мистецтва?! Чи так і будемо, як вже колись було: «Земля наша велика й багата, а порядку в ній немає. Приходьте і правте!»
