Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Пошук майбутнього

Волонтери Української асоціації кризових психологів надають підтримку родинам військових і загиблих на Майдані, пораненим й переселенцям. Як активісти допомагають віднаходити внутрішні сили тим, чиє життя кардинально змінили революція та війна…
29 серпня, 2014 - 16:10
ФОТО РЕЙТЕР

У парку на території Ірпінського військового госпіталю група людей грає на барабанах. Більші й зовсім маленькі, які легко затиснути колінами, ці інструменти асоціюються із традиційною музикою індіанських чи африканських племен. Більшість людей, що ритмічно вдаряють по барабанах долонями, – поранені із зони військових дій. Вони проходять курс лікування. А колективна гра – це акція психологічної підтримки, організована групою київських перкусіоністів із ініціативи «Оверграунд К». У хлопців зосереджені обличчя – кожен прислухається до ритму решти учасників, щоб мелодія була злагодженою, – але часто на них з’являються посмішки. Акція триває вже близько години, втім всі кажуть, що не втомилися.

– Ми граємо на барабанах, а можемо й просто поплескати в долоні, щоб вивільнити внутрішню напругу, – розповідає Аліса, психолог й один із організаторів акції, – або ж для того, щоб активізувати себе. Прийшли сюди, щоб допомогти пораненим збадьоритися. Завдяки грі людина починає частіше усміхатися, голосніше розмовляти. На наших долонях розташовані активні точки, на які ми впливаємо в процесі гри, м’яко стимулюючи при цьому весь організм. І сам звук має тонізуючий ефект.

Робота з пораненими – один із напрямів психологічної підтримки, яку надає Українська асоціація кризових психологів (інша назва – Українська асоціація фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій), залучаючи до співпраці інші ініціативи чи громадські організації. Асоціація була створена в березні на основі психологічної служби Майдану. Спершу її волонтери працювали з майданівцями та родинами загиблих учасників протестів, а коли розпочалася антитерористична операція, напрями роботи значно розширилися. Сьогодні з Українською асоціацією кризових психологів співпрацює близько 400 волонтерів, які також опікуються переселенцями з Криму й сходу, родинами військових, що беруть участь у бойових діях або загинули під час них. У складі груп екстреного реагування психологи їздять на передову й працюють у батальйонах. У цьому організація співпрацює з Міністерством із питань надзвичайних ситуацій. У кожного напряму є свій координатор, розроблена система звітності. Одне з головних завдань Асоціації – гарантувати професіоналізм психологів-волонтерів.

РОДИНИ ЗАГИБЛИХ НА МАЙДАНІ

У середині серпня в Тернопільській області проходив другий чотириденний з’їзд усіх родин, що втратили близьких під час протестів. Перший, що відбувся під Києвом, як розповідає Валентина Буковська, психолог, волонтер Української асоціації кризових психологів, мав позитивний результат:

– Під час з’їзду для родин організовуються групи психологічної підтримки, для дітей – майстер-класи. Діти, які до загибелі батька відвідували різні творчі гуртки, припинили свої заняття. А після чотириденного тренінгу знову почали творчо розвиватися. Тому ми вирішили вдруге зібрати родини.

Окрім цього, акція гуртує цих людей, допомагає обговорювати й шукати вирішення спільних для них проблем.

 

ПЕРЕСЕЛЕНЦІ

Лише у Київській області діє 12 санаторіїв, де наразі мешкають родини, що були змушені покинути свої домівки в Криму, а також у зоні бойових дій.

– Переселенці з Криму вже соціально-адаптовані, психічно стійкі, – розповідає Валентина Буковська, – тому зараз ми проводимо з ними групові заняття раз на тиждень. Звісно, в перші місяці вони переживали шок, страх невизначеності, тривогу. Психологи знімали тривогу, допомагали подолати страх.

Зараз проблема, за словами Валентини, полягає швидше у тому, що кримчани звикли, що чимало питань за них вирішують волонтери:

– Ці люди, розуміючи, що держава певною мірою заборгувала їм, бо віддала Крим без жодного пострілу, намагаються скористатися надаваною допомогою по максимуму, але за рахунок волонтерів. Тому доводиться надавати психологічну допомогу й учасникам волонтерського руху, в яких виникає агресія, особливо по відношенню до чоловіків-переселенців. Ми організовуємо для них групи психологічної підтримки, щоб допомогти з розумінням ставитися до різних ситуацій.

Якщо родини, що переїхали з Криму, патріотично налаштовані по відношенню до України, ситуація з переселенцями зі Сходу дещо інша.

– Коли спілкування з родинами починається зі слів, що всі тут бандерівці, й Путін добереться і до Києва, коли люди негативно сприймають все українське, в тому числі й мову, через що не хочуть йти на контакт, це неймовірно ускладнює роботу. Бо волонтери-психологи також люди. При чому якщо в санаторії, де живе 50 людей, хоча б декілька налаштовані вкрай агресивно, решта підхоплюють ці настрої. Хоча б з тієї причини, що вони приїхали з одного міста й гуртуються в чужому середовищі. Тому робота психологів була здебільшого спрямована на дітей, – говорить Валентина.

У кожен санаторій психологи приїжджають по 3-4 рази на тиждень, працюючи з дітьми по декілька годин:

– Діти дуже погано спали, багато з них почали заїкатися, гралися здебільшого у війну. Разом із тим у сімейному консультуванні працювати лише з дитиною немає сенсу, тому що її стан повністю залежить від стану батьків. І навіть якщо ми впродовж кількох годин читали добрі казки, перетворили страшний малюнок у добрий і світлий, а потім діти повертаються додому, де агресія, де батьки не йдуть на контакт, результат від заняття нівелюється. Тому ми почали читати батькам лекції про психічне здоров’я дитини. І позитивним результатом є вже те, що кількість слухачів на лекціях щоразу зростає. В деяких родинах ми бачимо позитивну динаміку: незважаючи на складну ситуацію, батьки почали прислухатися до потреб дітей. На сьогодні 20% родин таки пішли на контакт й почали відвідувати групові заняття й консультації.

Наразі під опікою п’ятдесяти психологів із Асоціації – тисяча дорослих і чотириста дітей. До речі, діти, за словами Валентини, більш відкриті до сприйняття українського. Їх цікавить українська мова, тому під час занять є й такий вид роботи як читання українських книжок.

– Буває, що діти дошкільного віку запитують у психологів, які спілкуються гарною українською: «А на каком языке ты говоришь? Поговори еще так со мной». Діти не чули цієї мови, вона для них іноземна, але їм цікаво, – розповідає Валентина Буковська. – Батьки бачать зацікавлення своїх дітей і йдуть їм назустріч. Таким чином, поволі й у їхньому уявленні щось починає змінюватися.

РОДИНИ ВІЙСЬКОВИХ

Групи психологічної підтримки, що працюють із родинами учасників АТО, націлені на пошук внутрішніх ресурсів, щоб подолати страх, тривогу. Стан родин ускладнюється тим, що рідні, телефонуючи із зони бойових дій, розповідають правдиву інформацію про проблеми із забезпеченням, координацією тощо. Це провокує обурення, агресію, страх. Тому психологи працюють над тим, щоб об’єднати родини військових, допомогти їм відшукати внутрішні й соціальні ресурси, структурувати емоції, думки й проблеми й врешті спрямувати зусилля на допомогу рідним із залученням волонтерського руху, громадських організацій.

В усіх регіонах психологи опікуються рідними загиблих. Йдеться про кризову інтервенцію, коли психолог перебуває поруч у найскладніші моменти: супроводжує рідних до моргу на процедуру впізнання, присутній на похороні. Як розповідає Валентина, він виконує роль своєрідного буфера, допомагаючи родичам спілкуватися з представниками державних установ і навіть між собою. В усіх родин залишаються контакти психолога. Часто родичі дзвонять на гарячі лінії психологічної підтримки, що відкриті у Львові й Києві. Дзвінки є і вдень, і вночі. Телефонують також хлопці із зони бойових дій, яким просто потрібно з кимось поговорити.

ПОРАНЕНІ

Українська асоціація кризових психологів підписала офіційний договір з Міністерством із питань надзвичайних ситуацій, згідно з яким психологи мають доступ до воєнних госпіталів.

– Робота з пораненими – чи не найважливіший напрямок нашої діяльності, – говорить Валентина Буковська. – Хлопці, які йшли на цю війну, не знали, що таке війна, бо нинішнє покоління чоловіків практично не має досвіду реальних воєнних дій. І коли людина через два тижні повертається без руки чи ноги, це дуже складно прийняти. Тому робота психологів спрямована на пошук майбутнього. Волонтери, які допомагають пораненим, природно намагаються зробити все можливе для й за цих хлопців. Мимоволі цим вони також підкреслюють їхню немічність. Тому психологи навпаки хочуть показати їм, що життя продовжується, змушують подумати, яким буде їхній наступний крок в цьому житті. Це дуже важливо для того, щоб ці люди продовжили активне соціальне життя й таким чином залишалися повноцінними у духовному сенсі.

«Я працюю на ресурс, щоб пробудити людину до відновлення, щоб з’явилася посмішка, іскринка, надія. Люди, які потрапляють у київські госпіталі, уже пройшли адаптаційний період до травми. Ми працюємо з її наслідками й повинні забезпечити такий психологічний супровід, щоб не дати розвиватися синдрому посттравматичних стресових порушень», – каже Леся Інжиєвська, волонтер Асоціації й викладач психології в Університеті менеджменту освіти. Йдучи територією Центрального військового госпіталю, вона підходить до поранених, яких зустрічає на подвір’ї і в лікарняних коридорах, підбадьорює, цікавиться, як здоров’я, запитує, чи у всіх є особистий психолог. Це одне з правил: за кожним пораненим має бути закріплений психолог-консультант. У пані Лесі п’ятеро підопічних. Це окрім групових занять, різних акцій й просто спілкування з усіма, кого вона зустрічає у лікарняних коридорах – від родичів до медперсоналу, якому, до речі, також буває потрібна підтримка, тому час від часу психологи працюють і з медиками. «Буває важко, – зізнається пані Леся, й додає – але ми завжди знаходимо ресурс».

До слова, паралельно психологи Асоціації навчаються. В Україні масштабно не готували спеціалістів із травмотерапії, шокової терапії, кризової інтервенції. У багатьох до Майдану не було досвіду такої роботи. Організовувати навчальні курси Асоціації допомагає Карітас України. «Це перша організація, яка почала допомагати нам фінансово, – розповідає Валентина Буковська. – Першим етапом нашої співпраці стало проведення великого тренінгу-інтенсиву для психологів Асоціації спеціалістами зі Словаччини. Карітас України передав також велику кількість спеціалізованої літератури». Психологічна допомога – один з аспектів п’яти масштабних програм Карітасу України, спрямованих на допомогу постраждалим під час протестів, сім’ям загиблих, переселенцям, постраждалим під час бойових дій. Співпрацюючи з Асоціацією кризових психологів, Карітас фінансує з’їзди родин загиблих під час протестів, оплачує певну кількість консультацій психологам, що працюють із сотнями Майдану й учасниками бойових дій. Спільно обидві організації розробили буклет про ознаки посттравматичної стресової реакції. За словами Валентини, нею страждає велика кількість населення й не завжди ті, хто був в епіцентрі подій.

…Ми з Лесею Інжиєвською йдемо лікарняним коридором. У неї в руках малюнки для поранених. «У думках останнім часом спливає образ Божої Матері з кинджалом в серці, що в Єрусалимі, – каже вона. – Якщо говорити про реальність, то це і є те, з чим ми живемо. Кожному з нас на тлі нинішніх подій, треба, мабуть, мати того «ножа в серці», щоб завжди відчувати біль і співчуття до болю іншої людини. Психологи називають це емпатією. Тоді ми будемо розвиватися й усе в нас буде добре».

Вікторія СКУБА
Рубрика: