Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, 2,5% загальної кількості дітей мають інвалідність, вони потребують допомоги держави. 1% з них — важкі лежачі інваліди, яких дуже складно повністю адаптувати до соціального життя. Третя категорія — 10—20% дітей — не є інвалідами, але їх не можна назвати і цілком здоровими. Це діти з мінімальною мозковою дисфункцією, порушенням поведінки, діти, які погано встигають у школі, з якими-небудь пограничними порушеннями неврологічного статусу. Власне, на сьогоднішній день в Україні лише з ДЦП — близько 19 тисяч пацієнтів. Близько 100 тисяч мають патології нервової системи і потребують допомоги. Їм необхідний реальний комплексний підхід і медична реабілітаційна допомога.
У ситуації, що склалася, повернення дітей-інвалідів до повноцінного життя стає для України справою державного значення. Одну з провідних ролей в цьому питанні відіграють Центри лікування і реабілітації дітей з особливими потребами. Щороку держава фінансує близько 40 відділень реабілітаційних центрів. Особливо активно вона почала працювати над цим питанням останні декілька років. Зокрема, було розроблено державну програму зі створення реабілітаційних центрів по всій Україні. Так, у Києві відкриють найбільший в Україні Науково-дослідний центр на базі колишнього Інституту неврології. Також почалася підготовка проекту зі створення центру, який зможе надавати допомогу хворим, паралельно займаючись навчанням і дослідженнями.
2012 року Кабінет Міністрів вперше дав можливість дітям-сиротам поїхати на реабілітацію до Міжнародної клініки відновного лікування в Трускавці — одному з кращих центрів на сьогоднішній день. Завдяки цьому пацієнти з проблемами опорно-рухового апарату отримають необхідну допомогу.
Робота центру заснована на методиці доктора медичних наук, лікаря невролога і мануального терапевта Володимира КОЗЯВКІНА. Його метод відновного лікування пацієнтів з ДЦП допоміг десяткам тисяч малюків з 60 країн світу. А допомогти можна ще набагато більшій кількості малят. Щоправда, й самі медики потребують допомоги. «У цьому напрямі МОЗ було зроблено перші кроки на законодавчому рівні. Є відповідний наказ і відповідні методичні рекомендації. Тобто все для того, щоб ми почали практично з нуля створювати службу реабілітації», — розповів Володимир Козявкін. За його словами, сьогодні фахівців з медичної реабілітації і фізіотерапії в інститутах практично не готують. «Немає інтернатури, немає інших, не менш важливих речей, зокрема й медичного устаткування», — відзначив доктор.
Лікар зауважує, що сьогодні чиновники профільного відомства нарешті задумалися над відкриттям великих реабілітаційних центрів. «Сьогодні ми працюємо над створенням центру медичної реабілітації на Арабатськой стрілці (Генічеський район Херсонської області. — Ред.). Частину майбутнього центру вже побудовано, але поки не введено в експлуатацію. Є стратегія. Але головне, є конструктивна позиція з боку Міністерства охорони здоров’я. Місцева влада максимально сприяє нашому проекту, вона з розумінням і підтримкою ставиться до нього. І ми розраховуємо, що вже починаючи з цього року кількість хворих, які направляються до нашої клініки через державні програми, збільшиться», — пояснює фахівець.
Медики підкреслюють, що роблять все можливе, аби позиція вищого керівництва країни, уряду та МОЗ збігалася з напрямом із підтримки інновацій, впровадження в українську медицину ефективних технологій. Проте, на думку Володимира Козявкіна, для повноцінного функціонування реабілітаційних центрів в Україні цього не достатньо. «Це питання вимагає особливої підтримки з боку парламентського комітету з питань охорони здоров’я», — вважає невролог. За його словами, вирішення проблеми реабілітації дітей-інвалідів можливе лише завдяки спільним зусиллям медиків і влади.
