Ми були раді ще одному листу, який надійшов на конкурс «День кохання» і який уніс частку здорового цинізму й іронічного завзяття в хор сповідального жанру більшості листів. Георгій Семененко із Дніпродзержинська надіслав... пародію на листа свого колеги по читанню «Дня» — Юрія Семчука із Дніпропетровська («День» № 30), в якому останній суперпроникливо описував своє подружнє життя з коханою жінкою. Отже, імена дружини, пуделихи, кішки змінено. Борщ від дружини Ю. Семчука перетворився на вiдсутнiсть хліба від дружини Г. Семененка, ну, і таке інше...
— Любий, ти прийшов? — ніжно лепече Дружина, коли я, знову намагаючись прийти раніше, ввалююся, як завжди. «Знову напідпитку», — насправді думає Кохана, цілуючи моє мужнє обличчя, спотворене гримасою подружньої вірності.
Іронію зустрічаю компліментами:
— Мила, нова зачіска тобі дуже личить.
— Тим більше, любий, що зробила її рік тому.
На щастя, в домі ніхто не гавкає. Пульхерію Іванівну, нашу пуделиху-лизуху, ще позавчора я, здається, забув у сусідки (іноді пити треба все- таки менше). А от рідного «Мя-я-я-у!..» бракує... Батрахоміомахію я випадково залишив у вихідні в пивбарі, де ми із друзями намагалися навчити її пити пиво. Коли процес пішов, кішечка чомусь загубилася. Де ти, моя Батрахоміомахіє?!
— Милий, ти поїси? — воркує Кохана.
Дружині хоч іноді треба робити щось приємне.
— Кохана, йоги не вечеряють, — відповідаю, знаючи, як не любить вона готувати.
Погляд Милої засвітився пастельною ніжністю. І я задоволений. Усе одно хліб у домі буває тільки у свята. Винні в цьому не час і держава, а мій безглуздий жарт. Коли обідав з її батьками і теща весь час примовляла: «Із хлібчиком їж борщик, Жорочко, бери хлібчик», — я щиро завірив Маму, що, сидячи на дієті, «хліб споживаю тільки в рідкому вигляді». Теща забурчала, як шлунковий сік, що стікає великою кривизною голодного шлунка. Відтоді шкодує грибочки. Дружина мене за гумор покохала, а я її — за його розуміння. З того часу млинців, вареників, дерунів і хліба в нас у домі явно не вистачало.
Синочок знову зачинився в дитячій. Досі, юний козел, дметься: цього тижня не поділився з ним презервативами. Краще б освоював ринкову економіку! Я в його 14 на кондоми заробляв самостійно. У вихідні обов’язково розповім йому біографію Людвіга Ерхарда.
Домашній затишок починається зі спальні. Дружина сідає на ліжко, поли її кімоно розходяться, і я бачу довгі, стрункі ніжки Коханої. Що за натяки?! Вона що, забула, як я втомився? І навряд чи мені допоможе «Віагра».
— Сьогодні був важкий день, — офіційно заявляю я. — Залік здавали хвостистки-педіатриці... Потім довго видаляв дітям гланди, а дорослим — жирові кульки Бішара, декотрим товстим задам ампутував великі надлишки на мускулюс глютеус. Ну, а за...
Дружина рішуче розпускає поясок кімоно.
— Мила, тільки не роздягайся повністю — на вулиці такий мороз!!! — піклуюся про її здоров’я.
Повінчалися ми випадково. З Валеркою-однокласником я посперечався, що пересплю з Коханою на старовинній люстрі актового залу нашої школи... У загс через малолітність нас потім не пустили. Що ж, після епохи, коли молоді вінчалися таємно, змінилося небагато: тоді кохали в 14, а тепер — іще раніше. Ми знали, що наш сусід по будинку — батюшка Валентин — за пляшку зробить усе. Особливо на похмілля. Обряд проходив на прокуреній кухні його однокімнатної хрущовки. У відчинену кватирку вдирався гуркіт трамваїв і рев автомобілів. Смерділо чимсь кислим. Батюшку штормило, і він дуже розмахував руками. Зробивши жадібний ковток просто із шийки «Екстри», він смачно крякнув, витер губи засмальцьованим рукавом ряси і почав наставляти нас на путь істини:
— Живіть із Богом, діти мої!
— Жорочко, ти не хочеш сказати, що кохаєш мене? — шепоче Кохана, коли ми нарешті лягаємо в постіль.
— Ні, люба, в мене знову нежить... До речі, хочу повідомити тобі щось дуже важливе.
Годинник б’є північ.
— Що сталося, милий?
— Люба, виявляється, Наполеон Бонапарт не виграв під Бородіном не через слабкість своєї інфантерії, а через власну інфлюенцу.
Задоволений, я засинаю. Кохання — це не секс, а секс — не перелюбство, бо без сексу кохання не буває, хоч до сексу руки не завжди доходять, і тоді 8 березня кажеш своїй Дружині:
— Я тебе люблю, Людочко!
Георгій СЕМЕНЕНКО,
Дніпродзержинськ
