«Коли мені було два роки, помер батько. Я його не пам’ятаю. Зовсім.
Зате люблю дивитися його фотокартки. Коли бачу їх, починаю думати про те,
що все могло б бути зовсім інакше...
Після його смерті мама почала пити. Треба було все більше й більше грошей.
Вона медсестра, тож, зрозуміло, великих прибутків не мала. Спочатку почала
«підробляти сама», а пізніше примушувала мене це робити...
Найчастіше вона продавала мене на вокзалі. Приходили ми туди завжди
у різні місця. Щоб уваги не привертати. А там уже працювали мамчині «друзі»:
вони підшукували клієнтів. Гроші ділили навпіл: половину їм, половину нам...
Спочатку мені було боляче, страшно, бридко... А потім — нічого, звикла...
Іноді вони навіть мені щось приносили: шоколадки, одяг, гроші...
Школу, звичайно, довелося покинути. Наскільки я пригадую, це сталося
після 7-го класу. Але друзі у мене залишилися. Вони мене годували, іноді
дарували свій одяг.
Одного разу, коли ми святкували день народження моєї товаришки, сильно
напилися. Потім вийшли на балкон покурити «травку». Не пам’ятаю, що було
далі, але отямилась уже в лікарні. Медсестра сказала, що я впала з балкона.
Добре, що це був другий поверх. Наступного дня до лікарні прибігла мама,
почала кричати на мене, що я цілком здорова і через якийсь нещасний перелом
ноги та струс мозку не маю права залишатися тут.
А мені там було добре... Такі добрі лікарі, так смачно готують, так
чисто там... Вдома завжди брудно...
Потім я втекла з дому. Він у мене у Дніпропетровську. Назад повертатися
не хочу... Не можу... Краще вже мандрувати містами...
Коли я виросту, стану журналістом. Журналісти постійно кудись їздять.
А скільки заробляють!.. У нас сусіда був журналістом... І я хочу...»
Познайомились ми з Мариною восени. А нещодавно, згадавши про неї, вирішила
дізнатися про подальшу долю «бідної дівчини». За інформацією звернулася
до директора львівського притулку для неповнолітніх п. Івана Сороки.
— Звичайно, я пам’ятаю її. Після того як ми вперше «взяли» її на вокзалі,
відбулося багато подій. Насамперед ми з’ясували, що вся розповідь «бідної
дівчини» — абсолютна брехня.
Ми тоді також їй повірили. Пожаліли її, купили квиток на потяг, щоб
вона доїхала додому, і ніби відпустили. Коли вона побачила, що контролю
немає, то ні в який поїзд не сіла, а пішла собі до таксистів, з якими була
знайома раніше. Зрозуміло, що довелося знову везти її у притулок. Тоді
ж таки викликали з Дніпропетровська її маму. Вона була тут, плакала. До
речі, ніяка не алкоголічка. Звичайна собі жінка, працює медсестрою. Батько
Марини справді помер, коли вона була зовсім малою. Та дівчина має вітчима,
який завжди намагався замінити їй батька, стати другом. Не можна сказати,
щоб сім’я жила в розкошах, та голодувати не доводилось ніколи.
Якщо вірити матері, то Марина перестала вчитися після того, як потрапила
у якусь компанію. Тижнями не приходила додому, десь гуляла. Що змушувало
її тікати з дому, жити на вокзалах, заробляти гроші в такий спосіб — невідомо.
Коли тут сиділа її мама, Марина просила пробачення, обіцяла, що більше
«такого» ніколи не повториться. Звичайно, ми відпустили їх. Та через кілька
тижнів знову взяли її на тому ж вокзалі. Цього разу вона виявилася вагітною.
Плюс була ще чимось хвора. Положили її в лікарню. А вона, обдуривши медперсонал,
звідти втекла. Мабуть, і досі мандрує...
Після розповіді Іван Тимофійович сказав, що повіями стають або від злиднів,
або від природи. Марина належить до останньої категорії...
КОМЕНТАР «ДНЯ»
Головний сексопатолог Міністерства охорони здоров’я України, доктор
медичних наук, професор ГОРПИНЧЕНКО Ігор Іванович: — Проституція — явище
старе як світ. Але саме по собі має соціально-економічні корені. Адже ця
професія високооплачувана. У нашій країні сплеск проституції пов’язаний
саме із складним економічним становищем у державі. Втім, є невисокий відсоток
жінок, які мають потребу у зміні сексуального партнера. Тут може бути два
варіанти. Якщо ця потреба супроводжується платою, тоді це звичайна проституція.
Якщо ж така жінка вступає у численні статеві контакти і відчуває потребу
продовжувати це робити, тоді це хвороба, яка має назву «німфоманія». У
цьому разі жінка не вимагає винагороди. Вона вступає в контакт, тому що
має нестерпне бажання. Причин німфоманії багато. Найчастіше це прояв захворювання
ендокринної системи. У деяких випадках це прояв психічної патології. Наприклад,
в рамках шизофренії, епілепсії. А подеколи це просто брак виховання, сексуальної
культури. Жінка просто не намагається стримати вроджених інстинктів. Якщо
взяти нашу героїню, то це ніяка не проституція, а хвороба — німфоманія.
Цю хворобу можна вилікувати, якщо точно знати її причину.
