Як відомо, 11 травня в Криму співробітники ФСБ затримали кінорежисера і активіста Автомайдану Олега Сенцова, що мешкає в Сімферополі. Звинуватили у... підготовці терористичного акту і вже етапували до Москви.
Олег Сенцов — талановитий український кінематографіст. Його дебютний фільм «Гамер» потрапив на престижний Роттердамський кінофорум, а на 10 Міжнародному кінофестивалі «Дух вогню» в російському Ханти-Мансійську отримав почесну нагороду. Олег виховує двох дітей: доньці 12 років, синові — 9, у хлопчика діагностовано аутизм.
Спілки кінематографістів Росії та України вже виступили з вимогами звільнити колегу. У Києві біля російського посольства пройшла акція на підтримку заарештованого.
На жаль, є побоювання, що ні ці звернення, ні діти, ні біографія, очевидно далека від будь-якого тероризму, путінських орлів не зупинять.
Мотиви хворої свідомості (а іншої, схоже, у ФСБ-шників немає) аналізувати вкрай важко, однак можна припустити, що про основну професію Олега ті, хто його заарештовували й зараз фальсифікують його справу, навряд чи здогадувалися, так само як і про фестивальний успіх. Думається, вони взагалі нічого складнішого за російське телебачення й серіали про свою службу не дивляться. Олег для них насамперед — вільна людина, опозиціонер, тобто ворог за визначенням. Гадаю, вони просто хочуть влаштувати показову розправу: кримських татар чіпати поки що бояться, а ось відомий активіст-українець, за яким в Криму не стоїть велика національна громада, — ідеальна мішень. Посадимо одного для залякування — дивишся, інші про свою свободу не обмовляться.
Те, що окупаційна влада домоглася діаметрально протилежного ефекту — і так зрозуміло. Адже тут ще важливий стиль. Відомий режисер, звинувачення в тероризмі — нічого не нагадує? Так: 1937 року саме тероризм був улюбленим звинуваченням тодішніх катів, що розстрілювали «терористів» та «контрреволюціонерів», серед яких було немало людей мистецтва, тисячами за рознарядкою.
Незалежно від того, як закінчиться справа Сенцова (сподіватимемося, виправданням і звільненням нашого земляка), сьогодні з повною визначеністю зрозуміло, що путінський режим, відкинувши всяку мішуру, вступив у стадію остаточного переходу до карикатурного повторення режиму сталінського. З історичного небуття постають спраглі крові примари, проте по дорозі на поверхню перетворюються на несмішних клоунів. Вони, звичайно, розтопчуть ще не одне життя, але маріонеткове телебачення забуло повідомити їм одну погану новину: їх більше ніхто не боїться.
