Я з неабияким зацікавленням прочитав ексклюзивне інтерв’ю, яке дав «Дню» голова Верховної Ради України Арсеній Яценюк, тому, що добре обізнаний з проблемами влади із «середини» — працюю понад шість років на державній службі. Знаю її, як мовиться, із «середини» і не раз писав про її проблеми у «Дні», в інших загальноукраїнських виданнях.
Обiйнявши посаду, Президент України Віктор Ющенко справедливо говорив, що влада в Україні є неефективною. Її треба докорінно змінювати. Від цього залишаються нерозв’язаними багато проблем — як економічних, суспільних, так і державотворчих.
Найголовнішою причиною відставання влади від вимоги часу було й те, що в ній мало перебуває інтелектуалів. Звичайнісіньке «солдафонство», функціонерство, пристосуванство ніколи не давало живого імпульсу владі. Це у нас повелося з радянських часів, коли самостійно думаючі посадовці в партійному апараті були непотрібні. За них все вирішувала партія, і вимагалося тільки покірне виконання вказівок «згори».
Більшість функціонерів нової України 90-х років вийшли з тієї ж партійної «шинелі», і в них виробився звичний стереотип страху перед начальством, прислужництва та пристосуванства.
Часи змінюються. У владі все більше з’являється молодих кадрів. Проте проблема ефективності влади в Україні не вирішена і до цього часу. Щоправда після доленосних подій Майдану 2004 року в Секретаріаті Президента України заговорили про необхідність інтелектуалізації влади, вприскування в неї «живої крові». Навіть йшлося про те, щоб менеджерів для управлінської ланки брали з випускників Сорбонни, Оксфорду, інших престижних університетів України, США, Європи. Проте...
Маємо неефективну владу й тому, що у держслужбовців, особливо низової ланки, немає мотивації до плідної роботи. Зарплата надзвичайно низька. Скажімо, випускник ВНЗ, котрий забажав пов’язати своє життя з державною службою і став головним спеціалістом райдержадміністрації, у даний час отримує з усіма нарахуваннями в межах 750 гривень. За такими грішми родину в Україні не утримаєш, уже не говорячи про професійне зростання й інтелектуальний розвиток.
Якщо на державній службі у тій же райдержадміністрації з’явився кандидат наук чи фахівець із почесним званням, то він отримує доплату в межах 5 відсотків. Це мізерна сума. Таку межу ввів уряд після не дуже вдалого упорядкування заробітної плати в органах державного управління у 2005 році. Складається враження, що інтелектуали на державній службі не потрібні.
Державний управлінський апарат у нас перевантажений. Необхідна його оптимізація, щоб у владі було якомога більше висококваліфікованих менеджерів із знанням іноземних мов, котрі б мали достойну оплату праці, як у країнах Євросоюзу, куди ми хочемо бути прийнятими. Тоді б не стояла так гостро в Україні проблема з корупцією, котра пронизала все суспільство. Причина в тому, що державна служба поки що не є престижною в Україні, а представники влади не мають відповідальності перед суспільством.
З’явилася деяка надія після прочитаного інтерв’ю з Арсенієм Яценюком, наймолодшим головою парламенту в історії України, який зробив актуальні наголоси на проблемах авторитету влади, на пошуках шляхів вирішення давно наболілої проблеми державної служби. Сподіваємося, що вона, нарешті, реалізується конкретно у новому Законі України «Про державну службу в Україні», з прийняттям якого дуже забарилися. Вселяє також оптимізм і те, що у верхніх ешелонах влади з’являються інтелектуали, котрі зможуть перейнятися болями і бідами українського суспільства.
