Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Поїдемо, подивимось на терориста!»

Які уроки повинні винести і громадяни, і засоби масової інформації з подій у Луцьку, де озброєний чоловік захопив рейсовий автобус із заручниками?
22 липня, 2020 - 20:15
ФОТО REUTERS

На щастя, усе минулося… Ця фраза зараз найчастіше звучить у Луцьку, в місті, яке до вівторка 21 липня могло швидше повірити, що тут з’явиться інопланетянин, але не терорист. Відносно спокійне у кримінальному плані, місто пережило шок, страх, цікавість, розчарування, обурення… Після 9-ї години ранку у вівторок рейсовий автобус «Берестечко - Краснилівка» був захоплений озброєним чоловіком, який утримував заручників на палючому сонці, без води і у неспокої понад 12 годин. Лише близько 22-ї години вечора люди вийшли на свіже повітря і волю. День був надто важкий у психологічному плані.

Зараз у соцмережах поширюють аматорські відео з штурму захопленого автобуса, критикують дії правооохоронців, шукають факти, що це підстава, але учора дуже чітко перед суспільством поставали інші питання. Людське життя – безцінне, це головний висновок подій у Луцьку, але про це задумувалися далеко не всі. «Давай поїдемо в центр, подивимось на терориста!» – з цією думкою з усіх мікрорайонів міста та навколишніх сіл їхали і йшли охочі відчути хтозна які емоції. А там лунали постріли і вибухи… Проте ж так хотілося подивитися на танк і бронетранспортер, захоплено погукати, коли терорист у черговий раз обстрілював поліцейський дрон… Пообурюватись, чого перекрили місце події, бо конче треба було пройти саме туди. Така забава була у вівторок у Луцьку.

Водночас укотре підтвердилися ознаки хвороби української журналістики. Знімали місця розташування снайперів, показували, які сили стягнуто на майдан біля театру, де стояв захоплений автобус, розшукували однокласників чоловіка, який утримував заручників, його сусідів, смакували подробиці його родинного життя і особливості смерті його батьків, поширювали неперевірені факти, нагнітали і нагнітали паніку, і повідомляли про кожен крок силовиків.

Сьогодні можна безкінечно вишукувати ознаки постановки, але якщо абсолютно відкидається ймовірність того, що цілком може відбутися і реальний теракт, то це наводить на роздуми. Ними діляться лучани, яким поставила запитання про те, як повинні були б поводити себе представники ЗМІ та громадяни в умовах надзвичайної події.

«ТРЕБА, НАРЕШТІ, СТВОРИТИ ГРОМАДСЬКИЙ МЕДІА-ЦЕНТР ІНФОРМАЦІЙНОЇ ТА КІБЕРБЕЗПЕКИ»

 Володимир ДАНИЛЮК, головний редактор «Волинської газети», заступник голови Волинської обласної організації Національної Спілки журналістів України:

– Виявилося, що в області відсутня надійна та сучасна система оперативного оповіщення громадян про надзвичайні події, подібної тій, що виникла на Театральному майдані. На превеликий жаль, неодноразові звернення обласної організації НСЖУ до облдержадміністрації та облради щодо створення в Луцьку громадського Медіа-центру, який у подібних випадках міг би швидко повідомляти про всі деталі події всіма сучасними засобами комунікації (від СМС-повідомлень на телефонні номери всіх абонентів, що перебувають у межах Луцька, до інформації в соцмережах та електронних ЗМІ), так і залишаються під сукном у високопосадовців.

Захоплення автобуса з заручниками, а також транспортний хаос у центрі обласного центру Волині, вкотре доводять, що старими методами адекватно та ефективно діяти в сучасних реаліях неможливо.

«ПРОСИЛА Б, ЩОБ ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА ГРОМАДЯНИ ДОВІРЯЛИ ОРГАНАМ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ»

Ольга БУЗУЛУК, керівник сектору комунікації ГУНП у Волинській області:

– Ми найпершими надали журналістам всю офіційну інформацію з коментарями на найвищому рівні. Ми закликали і закликаємо ЗМІ користуватися лише перевіреною інформацією. Тому, що люди відразу почали шукати відомості про чоловіка, який захопив автобус із заручниками, і, звичайно, що було багато неправдивої інформації. Але її поширювали, не перевіряючи. Ми ж могли надавати лише достовірну інформацію, але треба враховувати, що є інформація публічна, а є оперативна. Не можна було озвучувати все, що бачив і чув, бо чоловік в автобусі також мав телефон і міг слідкувати, що про нього пишуть. 

Ми не можемо розповсюджувати все, що знаємо, це є оперативна інформація, для фахівців, які займаються справою звільнення заручників. Ми маємо думати, щоб не нашкодити заручникам. Тому не говорили, скільки ж людей було в автобусі, в якому вони стані. Але поліція все контролює. Тому просила б, щоб засоби масової інформації та громадяни довіряли органам, які працюють.

На вирішення справи з захопленим автобусом були спрямовані всі сили і засоби. Ми мали надзвичайно велику кількість журналістів, навіть з інших регіонів України, телефонували і з-закордону. Всі хочуть інформацію тільки їм і вже. Але треба не забувати, що це надзвичайна ситуація, в якій не може бути такої швидкої відповіді на запитання, щоб, у першу чергу,  людям в автобусі не нашкодити. Тому не завжди зразу можемо дати відповідь на питання. Я з самого початку була в епіцентрі подій. Поліція швидко зорієнтувалася, перекрили доступ до площі, потім доступ зменшили ще більше, відвели людей ще далі. Були зауваження, що  доводилося об’їжджати центр міста. Але Луцьк не таке велике місто, щоб цього не зробити. На кону було життя людей, це головне.

«НЕ ТОЙ ВИПАДОК, КОЛИ ВАРТО «ЛОВИТИ ХАЙП»

Мирослав ВАТАЩУК, власний кореспондент інформаційної агенції «Гал-інфо»(Луцьк):

– ЗМІ повинні вести зважену політику, бо вони повинні розуміти, що на цей момент на кону стоять людські життя. Перед тим, як подавати будь-яку інформацію, потрібно добре зважити і перевірити, викидати смажені факти без перевірки, аби схопити хайп, збільшити перегляд своїх новин – це не той випадок, це, на мою думку, невиправдано, і може спровокувати терориста на якісь непередбачувані дії.

Виникали непорозуміння, і це логічно. Люди не мали інформації. Очевидно, силовикам доречно продумати, як в таких ситуаціях діяти точково, зразу людям давати необхідну інформацію. Такого в Луцьку ніколи не було, і правоохоронці вперше зіштовхнулися з таким, очевидно, в подальшому треба розробити методичну інструкцію, як швидко і чітко донести людям небезпеку перебування поруч події.

«ЖОДНА ЗІ СТОРІНОК МІСЬКОЇ ВЛАДИ ДО ЛУЧАН НЕ ЗВЕРНУЛАСЯ»

Анна ДАНИЛЬЧУК, доцент Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, блогер та автор «Дня»:

– Більшість адекватних лучан увесь день оновлювали стрічку новин. В центрі міста уже майже день терорист утримував заручників. Лунали вибухи. Працювали спецслужби, поліція, журналісти, за що їм – велика подяка. Жодна з офіційних сторінок міської влади до лучан не звернулася – ні з повідомленням, ні з засторогою, ні з інформацію, куди не йти чи чого не робити. Господарів немає, як би вони себе не піарили. Що ж, тоді чекаємо новин про відкриття спортмайданчика чи бетонування фонтану до виборів.

Не треба втручатися в роботу спецслужб, але сказати лучанам що, як, якусь гарячу лінію відкрити… Це ж можна й самим зробити, без дозволу зверху. А громадяни країни у час війни мають швидше реагувати на прохання поліції і спецслужб, а то спочатку люди реально намагалися пройти під обмежувальними стрічками. Така собі смертельна сміливість.

«ЛЮДИ НІ НА ГРАМ НЕ ЗАМИСЛЮВАЛИСЬ ПРО ТИХ, ХТО ПЕРЕБУВАВ В АВТОБУСІ…»

Ольга МАГАС, головна редакторка видання «Таблоїд Волині»:

– Cитуація, яка склалася у вівторок у Луцьку, чітко показала, наскільки необережними і немислячими можуть бути люди в момент, коли трапляється щось непередбачуване. З появою новини про терориста у соцмережах, окрім численних «авторитетних» політологів та вірусологів, з’явилась ще й велика кількість терористологів. І всі почали активно коментувати, фейк це чи не фейк, що треба зробити зі злочинцем, як діяти поліції, як діяти Президенту…

Моя мама увесь час операції знаходилась досить близько епіцентру, бо працює у приміщенні, біля якого, власне, і стояв автобус. І коли всіх евакуйовували через пожежну драбину, мама не змогла вибратися через проблеми з ногами. Їх лишалося четверо працівників та один снайпер. І от увесь цей час ми дуже хвилювалися, бо ж не знали, що в голові у терориста. І в цей час я читаю дописи моїх же знайомих про те, що це все фейк, неправда і взагалі нема чого вестися на дурню. І розумію, що злочинець активно стежить за соцмережами та новинами, і хтозна…

Знаєте, я обожнюю дивитись серіали про поліцію, і от в них часто показано, як саме через журналістів, через їх гонитву за сенсаціями може зруйнуватись та чи інша спецоперація. І вважаю, що інколи треба трошки притримати свою думку, і висловити її трошки пізніше. Коли тобі говорять, що маємо праву з людиною, у якої психічні відхилення, і зрозуміло, що ця людина хоче публічної уваги і певного визнання, то строчити коментарі про те, що це все гра і «та шо, ніхто не може просто «завалити» придурка?» не варто. Є елементарні правила безпеки! І от вчора я відчула розчарування, бо люди ні на грам не замислювалися про тих, хто перебував у автобусі. Не усвідомлювали, що будь який пломінець агресії у голові терориста міг розпалити полум’я, яке б спопелило все і всіх. Але нам же ж дуже важливо висловитися, щоб нас почули, побачили, щоб прокоментували і дали відповідь. То чим більшість із нас не такі собі маленькі терористи?..

«АНТИТЕРОРИСТИЧНА ОПЕРАЦІЯ, ЯКА ВІДБУВАЄТЬСЯ ПІД ПРИЦІЛОМ ТАКОГО АКТИВНОГО СУСПІЛЬСТВА, СТАЄ В РАЗИ СКЛАДНІШОЮ ДЛЯ ВИКОНАННЯ»

Оксана ЧУРИЛО, головний редактор журналу «Лісовий вісник»:

– Ситуація, яка сталася у невеличкому і доволі спокійному Луцьку, сколихнула громадськість, ласих до сенсацій і тих, хто в усьому бачить фарс. Терорист конче хотів бути почутим ЗМІ і таке враження, що крім усього, він хотів слави. Бо саме із пресою та представниками телебачення йому дуже хотілося спілкуватися.

Журналісти цього разу стали свого роду перемовниками. Як правильно діяти в такій ситуації, ніхто не знав. Всі працювали у режимі онлайн. Дехто намагався спрацювати на випередження.

Але, перш за все у таких ситуаціях, як на мене, потрібно подавати перевірені і точні дані. Без надуманостей, пошуку сенсаційних висновків про особу зловмисника, висновків, які підігрівають політичні баталії і таке інше. На жаль, такого уникнути не завжди вдається. Журналіст має розповідати, показувати, допомагати вивести ситуацію із глухого кута, а не загнати її ще більш у глиб. На жаль, ті, хто почав шукати знайомих, робити припущення про психічний стан зловмисника, грали не на користь заручникам. Адже вони не давали злочинцю бажаного резонансу, а навпаки – наганяли на нього лють.

В режимі онлайн було й саме суспільство та мешканці Луцька. Ми живемо у світі соціальних мереж, Інтернету та постійного моніторингу подій. Тому майже кожен, хто був поблизу місця події, знімав на телефон або писав у себе на сторінках та у групах все, що бачив, про що думав та які висновки робив. Що не кажіть, у такій ситуації працювати правоохоронцям досить складно. Терорист кілька разів стріляв по дрону, який запустили, аби відстежувати ситуацію. Він постійно був на зв’язку, напевно ж читав, про те, що на високоповерхівках бачать снайперів, скільки прибуло міліціонерів, як вони рухаються і таке подібне. Антитерористична операція, яка відбувається під прицілом такого активного суспільства, стає в рази складнішою для виконання. І про це варто пам’ятати. І для журналістів, і для громадськості це став свого роду іспит. На витримку, на розуміння, на витривалість, на людяність. Не кожен його зміг витримати достойно. Суспільство не готове сприймати тероризм, реагувати на нього, правильно поводитися в таких ситуаціях.

«БУЛИ ПОРУШЕНІ ВСІ СТАНДАРТИ ВИСВІТЛЕННЯ ТАКИХ ПОДІЙ»

Оксана КОСЮК, викладач факультету філології та журналістики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:

– Я передивилася багато відеоматеріалу та фотознімків з місця події, і було чітко видно, як журналісти заважають працювати силовикам. Ті робили кілька спроб підібратися ближче до автобуса. Але там була досить відкрита територія, і їм було це робити непросто, а в той же час в інтернеті тут же поширювали ці спроби силовиків. Така собі пряма трансляція подій для чоловіка, який захопив автобус із заручниками, адже було відомо, що він має можливість відслідковувати інтернет. Коли я написала на своїй сторінці у соцмережі, що цього робити не треба, мене почали… звинувачувати. Звинувачувати самі журналісти… Хоча вони порушили всі можливі стандарти висвітлення таких надзвичайних ситуацій.

«МІСЦЕВЕ КЕРІВНИЦТВО ПОВИННО БРАТИ НА СЕБЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ»

Віктор ГРИСЮК, голова правління громадської організації «Принцип», політолог, громадський діяч:

– Ситуація показує, що в сучасному світі ніколи не можна думати, що ви в абсолютній безпеці. Однак метою всіх терористів є залякування та психологічний тиск. Поки не зрозуміло, що насправді стоїть за цим інцидентом, але частково терорист домігся свого. По-перше, максимальне інформаційне висвітлення, оскільки, окрім українських ЗМІ, про ситуацію із захопленням заручників написали медіа з різних куточків світу. По-друге, погроза підірвати приховані пристрої сіє паніку в місцевого населення і загалом страх в громадян, що ніхто не може почуватися ніде в безпеці. Якщо в ситуації замішані треті сторони, то, скоріш за все, ми правди ніколи не дізнаємось. Найголовніше – це життя та здоров’я громадян, а тому різні теорії та політичні кон'юнктури відходять на другий план.

Також важливо відзначити спочатку ситуації легковажність громадян, які думали, що це лише навчання і не звертали уваги на попередження поліції.

Щодо дій правоохоронних органів, то важко оцінювати їх, не маючи повної картини, але впевнений, що місцеве керівництво має бути більш мужнішим і брати відповідальність на себе, а не лише чекати на приліт міністра. Впевнений, що професійності місцевих вистачило б для проведення ефективних дій. Ще одним моментом є цифрова оперативність в сучасному світі, це стрім, отримання відео з камер, ідентифікація тощо. Це свідчить, що в епоху інтернету світ став швидшим в питаннях отримання та передачі інформації, на це також треба зважати, адже важливо не лише оперативно отримувати дані, але й їх достовірність. Загалом ситуація матиме великий вплив на відчуття безпеки наших громадян та лучан, зокрема.

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
Газета: 
Рубрика: