Те, за що так довго ратувала столична громадськість, яка висловлювала протягом останнього року активну недовіру містобудівним «знахідкам» головного архітектора Києва, здійснилося. Після сесії Київради, на якій було ухвалено замінити на цьому посту Сергія Бабушкіна заступником глави Держкомітету з питань будівництва та архітектури Василем Присяжнюком, новопризначеному, звичайно, ще належить пройти процедуру затвердження його на посаді вищими керівними органами країни. Розпочати виконувати свої безпосередні обов’язки Василь Федорович зможе не раніше початку жовтня цього року. Однак факт залишається фактом — на переконання представників пам’яткоохоронних організацій, на посаду прийшла людина, яка на старому місці роботи вирізнялася лояльним і шанобливим ставленням (з подальшою позитивною реакцією) до думки, яка висловлюється професійною громадськістю.
Не все в даній ситуації, звичайно, є зрозумілим. Наприклад, пригадується, що за правилами обирають головного архітектора міста на конкурсній основі. А тут, за повідомленням Інтерфаксу, — ще й вирішено «піднести й затвердити вищий рівень статусу начальника головного управління архітектури Києва та головного архітектора» до рівня заступника глави Київської міськдержадміністрації. На думку міського голови столиці Олександра Омельченка, «ця ухвала справедлива, оскільки статус начальника головного управління та головного архітектора Києва, як столиці, має бути на рівні заступника міського голови, оскільки він має право приймати самостійні зважені рiшення з дуже принципових питань, і це усуває вплив на нього інших посадових осіб». Заради справедливості додамо, що, на думку окремих архітекторів, минулі конкурси — «ширма в театрі одного актора». Так, як і з рiшенням про будівництво в охоронній зоні столиці, навпроти Софійського заповідника, готелю: близько двох десятків членів містобудівної ради, яка приймала ухвалу з даного питання, виступають проти, лише декілька — «за», в результаті більшості дякують за висловлену думку, а проект — приймається до реалізації.
Перший заступник голови Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Микола Пархоменко і представник Держбуду, який попрохав не називати його імені, звичайно, пророкують В. Присяжнюкові певні проблеми через його прихід на явно «не медову» посаду. Тобто її «медовість», зрозуміло, безперечна, якщо розглядати справу з погляду перспектив у теорії. Однак, якщо чинити по совісті — а в нашій країні це означає поставити норми нехай не досконалого, але все ж таки законодавства вище за власну вигоду і тиск тих, хто стоїть вище і, природно, зацікавлених «колег» — проблеми, з урахуванням вартості київського (і особливо — центрального) «метражу», звичайно, будуть. І в цьому разі новому містобудівному начальникові столиці, думається, доцільно зважитися на ті кроки, які так і не зробили його попередники — як справедливо вважає М. Пархоменко, через зручність їх відсутності. Тобто, по-перше, примусити «працювати» той самий генеральний план розвитку міста до 2020 року, про який говорили багато, але реально — так і не почали ним керуватися. А по-друге, і це, мабуть, є ще більш істотним, — вирішити питання з історико-архітектурним опорним планом столиці, щоб проблема доцільності і, відповідно, недоцільності, наприклад, надбудови мансард (на будівлях, розрахованих виключно на свою вагу, і таких, що часто не мають навіть підмурка!) чи побудови готелю «Свята Софія» в декількох десятках метрів від самої Святої Софії, котрі ніяк не вписуються до архітектурної історичної правди, не стояла на порядку денному як така.
Резонне запитання до фахівців: як складеться доля колишнього головного архітектора міста Сергія Бабушкіна, який уславився серією здійснених, але так і не прийнятих професійною громадськістю ідей, а також відвертим ігноруванням думки пам’яткоохоронних організацій? Останнє здійснювалося за формулою «хоч би що ви там говорили, а ми будуватимемо», пояснювалося не дуже активною увагою будівельних інвесторів до України і, як наслідок, потребою погоджуватися на умови останніх, а значить — жертвувати окремими містобудівними нормами. М. Пархоменко істотних змін у житті Сергія В’ячеславовича не бачить: його майстерня має солідну вагу, бачення міста паном Бабушкіним користуватиметься успіхом у окремих замовників і надалі (багато хто з архітекторів критикували колишнього головного якраз не за несмак — визнаючи якість його робіт, вони виступали лише проти невдалого, а то й недоречного «вписування» його проектів до міської «канви»). З тією лише різницею, — і це, мабуть, ще одне завдання, яке має бути вирішене нинішнім головним — що, за логікою, прийшов кінець монополії на таке дороге київське будівництво: з дуже вже переконливих чуток, про що неодноразово писала й наша газета, за всіма столичними переробками стояла невеличка групка людей з «головної» архітектурної майстерні столиці.
Загалом, професійна громадськість, керуючись гаслом «гірше, аніж було, не буде», змінами начебто задоволена. І все ж — очевидно, позначається нелегкий, а часом і безуспішний досвід боротьби за столицю — боязке ставлення (не конкретно до особи майбутнього головного архітектора, а до ідей, які надалі втілюватимуться в Києві) в оцінках явно відчувається. Мається на увазі те, що протистояти грошовим замовникам і зацікавленим у певних проектах чиновникам буде явно нелегко.
ДОВІДКА «Дня»
Василь Федорович Присяжнюк народився 20 лютого 1944 року у селі Вірля Баранівського району Житомирської області. У 1971 році закінчив Київський інженерно–будівельний інститут за спеціальністю «архітектор». Iз 1960 по 1962 рiк працював художником завкому Баранівського фарфорового заводу смт Баранівка Житомирської області. З 1971 по 1972 рр. — інженер-архітектор Житомирської філії інституту «Дніпроцивільпромбуд». Згодом керівник групи Житомирської філії інституту «Дніпроцивільпромбуд». З 1976 року по 1983-й — головний архітектор м. Житомира. З 1983-го по 1988-ий — інструктор відділу будівництва і міського господарства ЦК Компартії України у місті. Києві. З 1988 по 1991 працював начальником Управління архітектури і соціального розвитку села Держбуду УРСР, м. Київ З 1991 по 1992 рр. — заступник начальника Головного управління архітектури і територіального розвитку Держбуду України в Києві. В 1992– 1993 був заступником начальника головного управління містобудування Міністерства інвестицій і будівництва України, у 1993 –1994 — начальник Головного управління архітектури і містобудування Мінбудархітектури України, в 1993 — 1997 рр. — заступник голови Державного комітету України у справах містобудування і архітектури. З 1997 — заступник голови Державного комітету України з будівництва та архітектури. Має звання заслуженого архітектора України, двічі лауреат Державної премії України в галузі архітектури (1993 — за реконструкцію Старого бульвару в місті Житомирі, 2003 рік — за розроблення Генеральної схеми планування території України).
