Коли говорять, що наша країна має не тільки важкопрогнозоване майбутнє, а й непередбачуване минуле, це не обов’язково означає натяк на неподільне домінування ідеології над об’єктивною наукою. Часто йдеться про великі прогалини в знанні історії держави, яка лише 13 років тому здобула незалежність. Не так давно стали доступними архіви, й інтерес до краєзнавства тільки прокидається у нашого народу...
Директор музею заводу ім. Леніна Юрій Темник — справжній фанатик історії Луганського краю. Пропрацювавши 40 років на різних посадах, включаючи посаду заступника головного металурга, Юрій Олександрович вийшов на пенсію й несподівано відкрив у собі талант історика-дослідника. Незабаром вийде його книжка «Каменный Брод», у якій він доводить, що Луганську не 209 років, як заведено вважати, а 250. У зв’язку з цією круглою датою директор музею й вирішив розказати журналістам про свої нові дослідження.
«Я купив недавно кілька книжок з історії України. То там про наш край — жодного слова. Але ж він — наймолодший і найбагатонаціональнiший у країні. Так склалося історично, що наші місця заселялися представниками різних народів. При цьому Луганська область була й залишилася зразком національної й релігійної терпимості не тільки для України, а й для багатьох інших країн. Це визнано офіційно», — говорить Юрій Темник, підкреслюючи, що він, єврей, ніколи не стикався з проявами націоналістичної агресії або ксенофобії.
Офіційним роком народження Луганська вважається 1795-й, коли вийшов указ Катерини II про створення Луганського ливарного заводу. Сюди поїхали сотні й тисячі ініціативних, сміливих людей, готових освоювати нову територію та працювати на ній. Так виникло гірниче місто. Статус гірничого міста був досить високим, адже гірниче відомство Росії підпорядковувалося не місцевому губернатору, а безпосередньо Петербургу. Однак, на думку Юрія Темника, справжнім роком народження Луганська слід вважати 1754-й, коли на територію селищ Красний Яр, Кам’яний Брод і Вергунка увійшов російський гусарський полк Шевича. «Це були серби, європейски освічені люди, які принесли в ці місця православ’я. Вони ж знайшли тут кам’яне вугілля й першими почали добувати і використовувати його», — розказує Юрій Темник. Історик-неофіт був готовий до опору вчених, які поставилися до його досліджень із зрозумілим скепсисом. Однак сьогодні, каже Юрій Олександрович, багато що змінилося. Його правоту визнав ректор Луганського педагогічного університету Віталій Курило, але все ж восени місто офіційно відзначило не 250, а 209 років від дня свого заснування, а значить, поки висновки Темника залишаються тільки гіпотезою.
Але, так чи інакше, гірниче місто Луганськ зростало й розвивалося завдяки своєму, як тепер кажуть, містоутворюючому підприємству — ливарному заводу. Там працювали найкращі вчені Російської імперії — Євграф Ковалевський, академік, який створив першу геологічну карту Донбасу; Леонтій Із’юров, механік-дослідник, який першим у Росії та Україні створив унікальні верстати й парові машини; Аполлон Мевіус, основоположник школи металургії, начальник заводу. «На жаль, земляки-нащадки не дуже шанують пам’ять цих великих людей, — з гіркотою говорить Юрій Темник. — Встановлюють пам’ятники не їм, а досить випадковим людям, не цінять, не пишаються тим, що в нашому місті працювали такі великі вчені. Адже це були таланти європейського масштабу! Говорять тільки про Даля, який, звісно, був великою людиною, але не єдиним у нашому краї».
Цього року луганчанам варто відзначити ще одну круглу дату — 150-річчя Севастопольської битви. Для командування Чорноморського флоту, яке відвідало не так давно Луганськ, стала справжнім відкриттям та роль, яку зіграв завод, його майстри й інженери в обороні Севастополя. Завод забезпечував військо гарматами та снарядами. Щодня на фронт відправлялося 100 підвод (2-3 тис. пудів) зі снарядами. Турки хотіли висадити підприємство в повітря, але їм це не вдалося. Згідно з царським указом, майстри заводу були нагороджені бойовими медалями за Севастопольську битву — хтось за особисту участь у боях, хтось — за героїчну працю для забезпечення військ гарматами та снарядами. «По суті, тут була прифронотова зона. Це тільки здається, що події життя імперії були від нас далеко. Адже саме в цих місцях йшли бої Вітчизняної війни 1812 року. Заводські майстри брали в них участь. Це були дуже гідні, чесні люди. У місті, на заводі не зачинялися ні вікна, ні двері, ніяких замків не було. Тут працювали найкращі інженери. Саме на території нинішньої Луганської області вперше почали добувати кам’яне вугілля та використовувати його в ливарному виробництві. А до цього застосовували тільки дерев’яне», — розповідає Юрій Олександрович.
1882 року указом імператора Луганськ отримав статус повітового міста. А в 1892—1895 рр., після закриття ливарного заводу, в Луганську було збудовано патронний завод, який наступного року відзначить своє 110-річчя. Його першим начальником став Клавдій Єгорович Кабалевський. Він відкрив школу для дітей майстрів, призначив їм стипендії. Як з’ясувалося недавно, Клавдій Кабалевський був дідом знаменитого радянського композитора Дмитра Кабалевського.
Верстатобудівний завод імені В. І Леніна стоїть на площі, з якої починалося колись місто Луганськ. Тоді вона називалася Базарною. Сьогодні це історичне місце виглядає досить жалюгідно, занедбано. Юрій Темник мріє про те, що міські власті звернуть нарешті увагу на площу, наведуть тут лад. Тоді можна буде перенести сюди з території заводу чудовий пам’ятник луганським майстрам роботи нашого земляка скульптора Можаєва.
