12 січня о 21 годині 20 хвилин до дев’ятиповерхового будинку на вулиці Львівське шосе у Хмельницькому викликали пожежників. «Через 25 хвилин після виклику вогонь було приборкано. Однак те, що скоїлося у цій тридцятій квартирі, не вкладається в голові», — зажурено мовить для «Дня» начальник облуправління держпожежохорони Петро Томчишин.
Шестилітня Юля і молодший від неї на рік брат Сергійко відчинили двері до кімнати, де був маленький Владик. Звідти на них дихнуло полум’ям. «Ці, старші діти, вибігли на сходовий майданчик. Хлопчикові ж на ім’я Владислав було тільки одинадцять місяців. Нещасна дитина згоріла», — продовжив сумну-пресумну розповідь Петро Томчишин.
Квартиронаймачка Анжела, доживши до 36 літ, народила шістьох дітей. Двох старших відправила до дитбудинку, третього — у село до родичів. Ці ж троє нещасних ще залишалися біля неї. Десь після дванадцятої вона прокинулася й пішла, як розповіла на першому допиті, до подруги, аби взяти щось попоїсти для своїх голодних дітей. Туди ж, до подруги, вирушив потім і її співмешканець Альоша. Вони повернулися додому, коли пожежу вже загасили.
Для гасіння пожежі у квартирі на восьмому поверсі будинку прибув весь караул СДПЧ-1. «Старший пожежник Бамбуля піднявся до охопленої вогнем кімнати автодрабиною. Виніс з вогню колиску. Давно вже разом працюємо, різне було, та вперше побачив на його обличчі сльози... Юлю і Сергійка тут- таки відправили до лікарні. Не знаю, коли вони ще отямляться від тяжкого стресу... Вогонь піднявся вгору — перекинувся до квартири на дев’ятому поверсі. Й там — двоє малих дітей. Пожежники Олександр Заворотній та Ігор Орищен передали їх з балкона на балкон сусідньої квартири, де було безпечно. Допомогли визволитися з цієї пастки вогню та диму й вісьмом дорослим з дев’ятого поверху», — розповідає про перебіг драматичних подій Петро Томчишин. Віддає належне за професійну та самовіддану роботу всьому караулові «у складі вісьмох пожежників».
Ось вона, ця квартира № 30, звідки ще відгонить димом на весь під’їзд. Схоже на кубло помешкання вже давно залишене без води й світла. Через борги квартиронаймачки Анжели. Отож голодні й змерзлі діти вкладалися спати рано, коли ще тільки-но починало сутеніти. Вони звикли до п’яних оргій, в яких народилися й росли.
Обурені пожильці цього будинку, що не такий уже й далекий від центру міста, вже не можуть пригадати, коли саме Анжела опинилася на дні. Говорять, що відколи пам’ятають, то до квартири № 30 йдуть і йдуть ті, хто пустився берега. Звісно, що таке сусідство було їм не до вподоби. У найнебайдужіших боліло серце за нещасних дітей. Аякже, сигналізували, куди слід. Та що з того? Лише комунальники йшли сюди по своє, аж поки, зневірившись, що квартиронаймачка колись розрахується за одержані послуги, не залишили житло без досягнень цивілізації. Зробили своє діло, та нікому не повідомили, що малі діти приречені на біду.
На жаль, Хмельницький поки що не шокований цією надзвичайною пригодою. Місто потроху звикає до всього. Кажуть, що не тільки в одній квартирі у будинку на вулиці Львівське шосе така біда. Показують, що і в тому, і в цьому будинках на різних вулицях 260-тисячного міста тихо пропадають малі й старші діти. По-різному пропадають. Он з квартири у багатоповерховому будинку на вулиці Інститутській звертається в усі- усюди нещасна бабуся: виховує онучку-сирітку, довгими зимовими вечорами мучається без світла. Енергетики не зглянулися на лихо старшої і меншої, посіяли у помешканні темряву: немає грошей, то не світитиме й лампочка Ілліча.
А в обласному управлінні у справах сім’ї та молоді якраз у ці дні натхненно складають річний звіт про виконану роботу. Доповідають по інстанціях, що самостійно і спільно з іншими відповідними службами вирушали у різні рейди, організовували заходи, працювали індивідуально та груповим методом. «Усіх охопили», — впевнено відповідають кореспондентові «Дня» у цьому управлінні. Вони ще не знають про лихо, що скоїлося минулої суботи у будинку на вулиці Львівське шосе.
