Я, як і більшість українців, — православна. Мій дідусь Кривенко багато років був старостою в одній із церков Білоцерківського району. Пам'ятаю, як на великі церковні свята я приїздила до бабусі й дідуся, як приходили мої дядьки і дядини на Різдво та Великдень, з пошаною цілували батькам руки, поважаючи традиції та звичаї.
Тепер, коли в Києві є храми багатьох конфесій, я, звичайно, йду святити паску до православного храму. Коли, проте, іноді заходжу в католицький костел, чомусь шкодую, що Україна православна. Нехай мені вибачать таку крамольну думку, але здається, що це якась більш цивілізована й висока релігійна культура. Дивишся на парафіян, які приходять зі своїми молитовниками, беруть участь у богослужінні зі знанням справи, і стає сумно, що ми не належимо до такого культурного релігійного світу. І якби мені на таємній нараді хтось надав право вирішувати долю релігії в Україні, напевне, я б вирішила це питання на користь католицької церкви або, хоча б греко-католицької.
Принаймі я дуже хочу, щоб не було такого відриву пастви від священиків, точніше, священиків від парафіян, як ми це спостерігаємо в наших церквах, особливо Московського патріархату. Часто бачиш у церкві якісь злі неблагородні обличчя, в яких немає милосердя, спокою, доброзичливості.
Звичайно, я не відмовлюсь від віри предків; хотіла б тільки сказати, що багато людей незадоволені атмосферою в православних церквах. Тому сподіваємося, що керівникам православної церкви вистачить кмітливості зробити церкву нашу хоч трохи не такою мертводогматичною, більш месіанською, більш наближеною до людей.
Тому, шановна газето, будь ласка, продовжуйте свою просвітницьку діяльність (останнім часом дуже цікаво було прочитати «Патріарший Томос», а також про візит Папи Римського до Грузії та Індії). Чи є перспективи візиту Папи в Україну?
Людмила КРИВЕНКО
Київ
ВІД РЕДАКЦІЇ
Як ми повідомляли раніше, приїзд Римського архієрея до України ускладнюється церковною ситуацією в країні. По-перше, розколом православ'я та неканонічним статусом двох наших православних церков. По-друге, небажанням православних предстоятелів дати згоду на цей візит, тобто приєднатися до запрошення, яке передавав Президент Кучма папі Іоанну Павлу II. На початку цього року йшлося навіть про те, що Папа може приїхати до України ще 1999 року, після виборів. Зараз «після виборів», але про запрошення ніхто більше не згадує. Тож проблема залишається відкритою, хоча сьогодні існує вже аж два прецеденти відвідин Папою православних країн (Румунія й Грузія). Але зараз йдеться про інше. У наведеному вище листі п. Кривенко безстрашно порівняла — з погляду парафіянки — дві християнські конфесії й зробила висновок не на користь своєї власної церкви — православної. Це перший подібний лист, отриманий газетою. Саме тому ми вирішили віддати його «на суд читачів». Як ви гадаєте, чи має право член тієї чи іншої церкви не тільки критикувати свою власну конфесію або духівництво, але й бачити щось позитивне у практиці іншої церкви? Чи справедливі, на вашу думку, спостереження п. Кривенко щодо атмосфери в православних храмах? Хотілося б, щоб читачі написали про життя своїх парафій, про спілкування — у храмі та поза храмом — зі своїм пастирем, про те, яку роль відіграє парафіяльна громада в їхньому повсякденному житті.
Клара ГУДЗИК, «День»
