Із 22 травня до 7 червня в головному корпусі Львівської політехніки кожен охочий міг побачити понад 150 світлин виставки газети «День». За цей нетривалий час фотографіями змогли помилуватися й студенти, й викладачі, й львів’яни та гості міста. Саме час підсумувати враження.
«ЛИШЕ ТОДІ, КОЛИ В ОСНОВІ БУДУТЬ ЦІННОСТІ, МИ СТАНЕМО НА МІЦНИЙ ҐРУНТ»
Директорка МІОКу Ірина КЛЮЧКОВСЬКА наголошує: «Щороку виставка та зустріч головної редакторки газети «День» Лариси Івшиної з академічною спільнотою, зі студентами, викладачами «Львівської політехніки» — це велика подія. Вона залишає післясмак, який є роздумом, осмисленням і дискусією. Виставка не мовчить, виставка живе дуже активним життям, як і ціла Політехніка. До нас на виставку приходять не лише наші студенти та викладачі, а й містяни, учасники різноманітних конференцій, бо це завжди цікаво. Зараз відбувається Міжнародна конференція механіків, презентують проєкти Європейського Союзу, приїжджали іноземці — й у всіх ця виставка викликає незаперечне зацікавлення.
Я побачила на виставці дві дуже важливі для себе домінанти. Перша — наші воїни, ті, хто зараз на лінії фронту, та ті, хто повернувся. Вони для мене — символ мужності, символ правди. Друга домінанта — це наші діти, як символ незахищеності. Мені здається, що ці два акценти творять найважливіший посил, який має почути Україна. Це заклик до того, над чим ми всі повинні працювати.
Газета «День» і головний редактор Лариса Олексіївна завжди вірні нам, простим людям, завжди вірні Україні, вірні нації. Ця виставка — це зріз сьогодення з відкритими больовими точками, які мають нам усім боліти. Бо якщо вони болять — значить нація жива, ми всі живі й здатні на правильні кроки.
Ми старанно готувалися, щоб усе організувати. Для мене вибір приміщень, де розташована виставка, теж має дуже глибоке значення. Експозиція розгорнута в головному корпусі «Львівської політехніки», в будівлі, яка збудована 1877 року. Тут, серед старих стін, серед оздоб, серед колон, які розписували відомі архітектори в ХІХ столітті, маємо сучасне обличчя України. Таке поєднання минулого та сучасного ми вирішили продовжити для організації розмови Лариси Олексіївни з нашою молоддю. Тому перенесли цю дискусію в іншу локацію, в Tech Sturtup School, яка дихає інноваційними проєктами, де збирається молодь, говорить і працює над ІТ. Там, де лунає останнє технічне слово, ми говорили про минуле, про незасвоєні уроки, про уроки столітньої давності. Адже ми збудуємо майбутнє правильно лише тоді, коли добре засвоїмо минуле. А оце поєднання вчорашнього та сьогоднішнього може дати нам правильну проєкцію в майбутнє. Над цим ми працюємо з Ларисою Олексіївною уже 10 років. 10 років газета «День» і головна редакторка приїжджають до нас, до Львова.
Переконана, що це правильний шлях — треба йти до молоді. Вона має чути людей, які є авторитетами в суспільстві, які своєю діяльністю засвідчили незрадливий, правильний шлях, базований на ціннісних речах, де панують високі професійні стандарти та цінності, які газета ніколи не зраджувала. Це дуже важливо: показати молоді, що вся їхня професійна діяльність у майбутньому повинна базуватися на цінностях. Лише тоді, коли в основі будуть цінності, ми перестанемо ходити по лезу бритви та станемо на міцний ґрунт.
Хочу висловити свою глибоку повагу й вдячність за ту роботу, яку робить Лариса Олексіївна, яка є для нас прикладом: ніколи, за жодних обставин ми не повинні складати рук. Якщо ми поставили собі мету, ми повинні до неї йти. Коли набереться критична маса таких ЗМІ, як «День», таких організацій, як МІОК, такої активної молоді, тоді можемо говорити про успіх. Перед нами ще великий довгий шлях, але, думаю, ми його здолаємо, бо ми йдемо, а не стоїмо».
«ПОДУМАТИ НЕ ЛиШЕ НАД ЧАСОМ, У ЯКОМУ МИ ЖИВЕМО, А Й НАД ВЛАСНИМ ЖИТТЯМ»
Ректор НУ «ЛП» Юрій БОБАЛО звертає увагу на вдалий час організації експозиції: «Фотовиставка газети «День» організована дуже вчасно, бо це якраз такий час, коли в Політехніці багато людей. Приміром, у п’ятницю, суботу та неділю був Форум випускників Львівської політехніки. Його учасники з цікавістю оглядали виставку й отримали задоволення. Цього тижня в університеті відбувається Міжнародна науково-технічна конференція, учасниками якої є й українці, й іноземці. А фотографія — це така річ, що можна розгадати й без знання мови. Сьогодні — велике зібрання студентів щодо міжнародних проєктів і грантів, спудеї теж переглядають виставку з захопленням. Тобто зараз такий благодатний період, коли багато людей можуть ознайомитися зі світлинами, оцінити їх та зробити певні висновки».
«Практично кожного року відвідую відкриття фотовиставки та оглядаю роботи. Можу сказати, що щороку виставка вражає мене своїм смаком, завжди є цікаві фото, нестандартні ракурси. Фотокори, які працюють для «Дня» чи публікуються в «Дні», зазвичай намагаються впіймати цікавий ракурс, щоб фото не було просто банальним, а містило сенси. І власне мене вражають фотографії на виставці, бо вони є з певним сенсом, з кодом, який потрібен для розуміння явищ, — ділиться своїми враженнями Юліана ЛАВРИШ, доцентка кафедри нових медій факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка. — Фото першої шпальти — «Погляд Олега Сенцова» — промовистий знімок, коли видно лише очі. В погляді Сенцова є не просто його доля, як людини, особистості, ув’язненого, а й доля усієї нашої держави, яка стикається з різними викликами. Але водночас це погляд свободи, незламності, нескореності.
Мені сподобалися світлини минулих років. Приходить на згадку знімок на виставці після помаранчевої революції, де Віктор Ющенко як президент стоїть і дивиться у вікно, а збоку — портрет Тараса Шевченка, такий дуже промовистий. Це — світлина сенсу.
Я радила б кожному піти і відвідати виставку, бо кожне фото дає можливість зупинитися й задуматися про ті проблеми, які є в нашій державі, про те, що тобі болить, бо фото зачіпають, і водночас змушують засміятися. Там є світлини з дітками цікаві з різних ракурсів. Або ж навпаки — знімки спонукають впустити сльозу, бо після 2014 року є багато фото з військовими, коли вони зустрічаються зі своїми рідними чи обіймають своїх дружин, дітей. Це зачіпає емоційно. Бажаю кожному на фотовиставці знайти своє фото і подумати не лише над тим часом, у якому ми живемо, не лише над тими викликами, з якими ми стикаємося, а й над власним життям».
До речі, різноплановість експозиції відобразилася й у вподобаннях львів’ян. Найбільше голосів здобула світлина «Не гаючи часу» Віктора Ковальчука, на другому місці «Школа у Широкиному» Аліни Комарової, «бронза» в кумедно-зворушливої роботи «І як тепер жити?» Наталії Шаромової.
«СХІД І ЗАХІД РАЗОМ!»
Одним із найкращих підсумків фотовиставки «Дня» у Львові є відгуки вдячних відвідувачів. Ось кілька з них:
«Кожного року чекаю на цю подію — фотовиставку газети «День» у Львові, та щороку отримую насолоду, натхнення, заряд оптимізму та надії. Дякую всім авторам світлин і організаторам виставки. До нових зустрічей!», — написала львів’янка пані Людмила.
«Дякую велике пані Ларисі та її однодумцям за чудову роботу, за висвітлення правди! Подальших успіхів із Божою ласкою!»
«Щиро дякую за чудові кадри. Особливо за ті, що присвячені нашим військовим і Донбасу. Дякую львів’янам за їхню доброту, любов і культуру. Схід і Захід разом!»
Львів не прощається з фотовиставкою «Дня», він каже їй: «До зустрічі наступного року!».
