Задушливого літнього вечора я повертався додому, обдумуючи тему для репортажу, в якому могли б уміститися і негучні роздуми про минуле, скромні прогнози про майбутнє та оглушливе сьогодення, що робить із нас нервових, полохливих, агресивних істот, начинених галюциногенами. Вечірня прохолода патьоками струмувала між деревами, і мимоволі очі стежили за дивними тінями листя, помічаючи недоладні силуети і вихори.
Мою розсіяну увагу привернула дивна тінь, яка ніби звисала з гілки і була дещо темнішою. Придивившись, я відзначив схожість об’єкта з шерстяною шапочкою, яку носиш зазвичай узимку в не дуже великий мороз, коли немає вітру і світить сонце. Хутко я зірвав шапочку і придивився. Виявилося, що це була шапка-маска, з вирізами й отворами, придатна і для розгону мітингів, і для пограбування банків. Як вона опинилася на дереві? Чи то злодій у паніці залишив її висіти на гачкуватій гілці, чи то зверху, з якогось вікна, шапочку викинули і стежили, як вона падає в темряву. Такі шапочки-маски в магазинах спецприладдя коштують близько тринадцяти гривень. Купив, натягнув поглибше — і йди лякай перехожих або заглядай у вікна, завдаючи жаху мешканцям. Життя наше проходить під символом такої собі шапочки-маски з прорізами, щоб не могли запам’ятати обличчя, а лише страшну личину маски. Кольори у таких шапочок різні, але особливо беруть чорні та зелені. Попит на маски стійкий і навіть зростає. Особливо популярні у підлітків і у міцних хлопців із поглядом, що викликає на поєдинок.
Я й сам приглядав собі таку шапочку-маску, але за дивним збігом обставин вона сама потрапила мені до рук, цілком нова і з запахом магазину. Я мав намір у такій шапочці захищатися від комарів на риболовлі і при зборі грибів нічної пори. Комарі ж зараз, самі знаєте, які — злі, з гострим жалом і сильною отрутою. Від комарів шапочка-маска саме якраз. Та обов’язково треба приміряти до свого обличчя, який колір кращий. Червоний теж нічого, зараз все популярніший. Голова в червоній шапочці з прорізами для дихання й очей. Щось нагадує.
Не роздумуючи особливо довго, я простояв п’ять хвилин, чекаючи, що власник маски з’явитися, але цього не сталося. Лише вітерець пробіг по обличчю. Вулиця була пуста й похмура, зверху з вікон падало світло. Швидко і вправно я натягнув маску, щоб вона щільно облягала обличчя, і відразу щось нове і незвичайне виникло в душі. Відчуття безкарності, беззаконності, захоплення і таємниці. Так от чому вони носять маски, — вигукнув я, пригадавши численні телерепортажі, в яких серйозні рослі хлопці штурмують, ловлять, б’ють чи просто сидять на відпочинку в таких точно шапочках, що приховують обличчя. Двійники самих себе, дивовижні привиди закону, що ховають свої справжні обличчя. Людину в масці совість не вразить. Все, що вона чинить, чинить не вона, а її двійник. Двійник зникає, а разом з нею і пам’ять про всі дільця, як тільки знято масочку. Ти йдеш, звичайний собі громадянин, з обличчям, утомленим після трудового дня. Немов пограв у страшному театрі, і з костюмом знято і всю відповідальність за здійснені роллю вбивства.
Маска — необхідна для нашого часу річ. Ми всі часто носимо маски і гордимося цим. Час масок і маскування. Другої личини і третьої. Без масок не обходиться зараз ніхто: ні діти, ні дорослі.
Уже в масці я пригадав рецидивіста Віталія, з великим яскравим талантом художника. Перший свій термін він заробив за махінації з аудіоапаратурою за радянських часів. Випадково зустрівши його на вулиці, почув страшну історію про шоу-маски у в’язниці.
— Сидимо, куримо в камері, коли двері відчиняються і залітає товпа в масках із дубинками, менти, «вевешники», і починають всіх і... без розбору, по голові, по спині. І не подумай оборонятись, заб’ють. Б’ють довго. І так у кожну камеру. Вони називають це «шоу-маски». Ми літаємо по камері, як чорти. Відпрацьовують на нас удари і злість. Так їх тренує начальство, аби не боялися бити людей. І всі в чорних масках із прорізами. Маскарад!
— І часто так?
— Щомісяця. Буває, двічі на місяць. Свавілля влади! Биття ні за що. Людина отримала свій термін, а його ще й п... Ламають носи, ребра, щелепи. Скаржитися марно. Зеки їх же людьми не вважають, от вони й зганяють зло на спинах голодних арештантів. Профілактика. Крім ненависті до системи, такі варіанти не викликають нічого іншого. Вони не втихомирюють, а дресирують ненависть. Не знаю, що відчуває цей «вевешник», але я б не хотів ніколи бути на його місці. Хай мене поранять! — Віталій смачно сплюнув. — Шакали!
Людина в масці стає невразливою для критики. І правих, і лівих. Він виходить не тільки з-під букви закону, а й за межі страху. Маска самоокуплюється безстрашністю. І на війні ти бачиш зараз не обличчя ворога, а маску ворога, і твій ворог не може побачити саркастичну гримасу страху у м’язах твого обличчя так само, як ти не бачиш, як він жмуриться від жаху.
І зараз, проходжуючись у масці безлюдною вулицею, силкуюсь запам’ятати всі відчуття й думки, пригадати всі випадки, коли доводилося стикатися з людиною в масці. Пригадав карнавал і тисячі людей у розмальованих масках. У карнавалах давався вихід злій волі, що приховано давила людину зсередини протягом року. А вихід уміло організовували, він не виходив за певну межу, стиль поведінки не було порушено. Людина під маскою переживала це розкріпачення, ці конвульсії злоби, за інерцією заведеного порядку рухаючись у середовищі карнавалу.
Одягаючи карнавальну маску, ми стаємо доступними для покаяння. І навіть відчуваємо свою дитячу душу, вічну, без старості.
Людям потрібен карнавал. Офіційно встановлене Свято Карнавал, коли всі одягнуть зранку розмальовану маску і пробудуть у ній до закінчення свята. Потім маски спалять на вогнищах.
Знімаючи маску, я відчув, як до мене повертається свіжість власного «я», немов затіненого до того маскою. Звичайна шапочка з прорізами здатна творити чудеса, лякати, робити невидимими, викликати ефект двійника, змінювати цінності і прискорювати реакції. Все, як у грі в страшилки. Яким би став світ, якби всі одягли такі шапочки з прорізами? Як би ми впізнавали одне одного, поступово втрачаючи орієнтири, і, нарешті, всі б змішалися і загубилися, ставши суспільством людей у масках, що невпинно шукають одне одного, щоб, не впізнаючи, впізнавати. Як би ми скучили за звичними, милими рисами облич. Напевно, ми б усі збожеволіли від неможливості ідентифікації. Світ людей у масках стає жорстким і шаленим. Хто б він не був, які б благі цілі не втомлювався ставити і домагатися, але все, що ми робимо в масках, породжує зло. Злодій рівний тому, хто в масці переслідує його. Убивця в масці прирівнюється до омонівця в масці. Чеченець у масці і російський солдат у масці варті один одного. Все, що ми робимо в масці, породжує зло. Одягаючи маску, ми стаємо носіями зла. Зло входить у нас разом із личиною. І якщо шапочки-маски стали мати такий попит, значить, зла стає більше, а добра менше. Купуючи для себе таку маску, намагайтеся рідше надягати її, щоб не приросла. Адже від людини в такій масці люди завжди чекають найгіршого. Це знак того, що ти здатен на вбивство. Фірмовий знак смерті. Хоча тут я ладен посперечатися, тому що цей предмет страхання дуже корисний на риболовлі і просто в поході в гори. Нічної пори жоден комар не страшний. Спробуйте, якщо приспічить.
Я повернувся до того місця, де знайшов маску, і точно так само повісив її на гілку, нехай висить. Я чітко зрозумів, що вона мені не потрібна.
