Природа не має кордонів — кордони створюють люди. Часом ці кордони стають нездоланою перешкодою для природної зв’язності — найпершої умови існування здорової екосистеми, що є основою життя та здоров’я самої людини. Автобан, залізнична дорога чи огорожа з колючого дроту можуть поставити під загрозу існування цілої популяції тварин. Нині, коли діяльність людини досягла свого піку, більшість природних шляхів, що тисячоліттями служили для міграції флори та фауни, — знищені. На межі зникнення перебувають і сотні видів, які необхідні для існування екосистеми і забезпечують біологічне різноманіття. Проте, вирішити цю проблему можливо — створюючи, підтримуючи та відновлюючи природні екологічні коридори. На початку цього року в українських Карпатах було створено перші екокоридори: перші не тільки в Україні, а й на всій території Карпатського хребта, який проходить через сім європейських країн.
УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ
Карпати належать до найбільш протяжних хребтів Європи, і за ступенем непорушності екосистем посідають одне з провідних місць на континенті. Саме тут знаходять притулок вибагливі до умов середовища види тварин та проживають досить значні популяції травоїдних та хижаків: зубра, оленя, козулі, дикого кабана, бурого ведмедя, вовка, рисі, що складають майже половину біорізноманіття Центральної Європи. Українські Карпати є домівкою для приблизно 350 особин ведмедів, 80 зубрів, 400 лісових котів та майже 300 рисей. Після проголошення Незалежності, Україна отримала в своє володіння 24 тис. кв. км. Карпатських масивів. Проте, розбудова доріг, нафтопроводів, приватизація землі у поєднанні з відсутністю законодавчого захисту цінних природних угідь, браконьєрство поставили під питання існування рідкісних тварин.
Весною 2010 року, завдячуючи зусиллям українських, нідерландських, румунських та польських вчених, було відновлено один з природних шляхів, що віддавна сполучали Українські, Румунські та Польські Карпати. Вже сьогодні, в межах двох новостворених екокоридорів вільно мігрують зубри, рисі, олені та багато інших тварин, можливість міграції для яких означає можливість існування та продовження роду. Екокоридори — Турківський та Буковинський, — пілотний проект не лише для України, а й для низки країн що входять до Карпатської конвенції. Їхнє втілення в життя тривало майже два роки, адже щоб ідея стала реальністю, необхідно було проробити величезний обсяг дослідницької та інформаційної роботи, працювати з законодавством, пристосовувати міжнародний досвід до українських реалій. Реалізація важливого природоохоронного об’єкту вимагала й значних синергетичних зусиль різнопланових спеціалістів: вчених-екологів з Нідерландів, Румунії, Польщі, України, держслужбовців Мінприроди, представників міських та сільських рад, співробітників національних парків.
Можливість його створення була закладена в 2008 році у рамках документа «Міжнародна політика щодо охорони біорізноманіття» з ініціативи Міністерства природи, сільського господарства та якості продуктів Нідерландів та Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. Керував впровадженням проекту Флоріс Деодатус, представник екологічної організації з Нідерландів, а від України всебічне сприяння впровадженню проекту було надано заступником начальника Державної служби заповідної Мінприроди України Ігорем Іваненко. Фінансове ж забезпечення для реалізації екокоридорів виділив уряд Нідерландів.
ДІАЛОГ МІЖ ЛЮДИНОЮ ТА ДОВКІЛЛЯМ
На український території екокоридори пролягають Івано-Франківською, Чернівецькою та Львівськими областями. На шляху, що ним мають подорожувати тварини, не без перешкод — подекуди екокоридори проходять прямісінько через населені пункти. В такому випадку, між інтересами людей та інтересами природи, на початках можуть виникнути суперечності: проте, їх цілком реально подолати, якщо розуміти взаємозв’язок людини та природи та усвідомлювати, як та чи інша діяльність людини може відобразитись на здоров’ї всієї екосистеми.
У селі Сянки Турковського району Львівської області, що межує з Польщею, між природою і людиною був досягнутий діалог. На початку лютого 2010 року в селі була розпочата робота над створенням екологічного коридору. Проте, цьому передувала інформаційна робота з місцевими мешканцями. Незважаючи на невеликий розмір села, його населення є свідомою громадою, яка на чолі з сільським головою Степаном Василечком вже не раз засвідчила готовність і вміння вирішувати власні проблеми, як от, для прикладу, знешкодження складу непридатних пестицидів, що отруювало життя селянам.
Так було і цього разу: щоб прийняти рішення про прокладення в своєму селі екокоридору, жителі Сянок влаштували громадські слухання. Найголовніше питання, що виникало у селян занепокоєння: чи не зашкодять дикі звірі господарству, і хто в разі цього буде відшкодовувати збитки? «Сянки не сьогодні почали жити серед лісів, і дикі звірі нам не в новину», — говорить Степан Василечко. Зваживши всі «за» і «проти», громада, разом з відповідальними за проект екокоридору посадовцями та екологами подала до Мінприроди лист, в якому йшлося про необхідність створення страхової програми, яка в разі потреби, відшкодує збитки, які можуть принести дикі звірі, мігруючи крізь село. На тому й вирішили: «Екокоридору — бути».
«Питання стояло так: виживуть звірі чи ні», — ділиться роздумами Степан Василечко. Після прийняття спільного рішення, екологи приступили до підготовчої роботи: для початку підготували нові точні карти, визначили межі коридору та співвіднесли їх картографічні дані. Останні етапи попередньої роботи: комп’ютерне моделювання, польова верифікація та остаточне визначення пролягання екокоридорів.
У лютому 2010 року вчені взялись до практичної реалізації проекту, яка потребувала роботи з ландшафтом, засівання необхідних видів злакових для прокорму диких тварин, ліквідації неприємного спадку радянських часів — колючого дроту, що слугував кордоном між державами та неподоланою перешкодою на шляху міграції для диких звірів. Взагалі, як зазначив сільський голова, в Сянках не потребувалось значного обсягу робіт, адже село має добре збережені природні ландшафти, адже господарство тут ведеться з урахуванням природних особливостей. Сянки, до речі, єдине село зі Сколівського, Старосамбірського та Турківського району, де немає лісопилки. Громада не стояло осторонь — багато хто допомагав з засівом трав для тварин. Л. Проценко, директор «ІнтерЕкоЦентру», керівник української частини проекту, зазначив: «Головний висновок, який ми отримали під час нашої роботи, це те, що люди нас підтримали, вони хочуть жити в ладу з природою і мати не тільки клаптик землі, а й майбутнє. Тільки завдячуючи підтримці людей, і їм за це щира подяка, цей проект був реалізований».
МАЙБУТНЄ — ЗА ЕКОМЕРЕЖАМИ
Подібні заходи були проведені на всій протяжності екологічних коридорів в Івано-Франківській, Чернівецькій та Львівських областях. Спільними зусиллями та великою працею фахівців, проект був реалізований: створено Турківський та Буковинський екокоридор, що відкрив шлях для міграції та обміну генетичним матеріалом рідкісним видам карпатських тварин між Національним природним парком (НПП) «Сколівські Бескиди» та Вінницьким НПП в Україні з природоохоронними територіями в Польщі (Бещадський НП) та Румунії (НП «Ванаторі-Нямц»): зубру, ведмедю, рисі та лісовому коту.
Щоб підсумувати свою роботу, учасники проекту підготували посібник «Створення екологічних коридорів в Україні», який містить механізм роботи над створенням подібних проектів та розповідає, як оминути підводні рифи українського законодавства, в якому й досі не визначено правовий статус екокоридорів. Насправді, ідея створення екологічних коридорів та відповідні проекти виникали не раз — та кожного разу наштовхувались на відсутність законодавчих механізмів: «Люди не могли подолати лабіринту законодавчих перешкод», — говорить український координатор проекту, директор «ІнтерЕкоЦентру», Леонід Проценко.
Пілотний проект екокоридорів було успішно втілено: проте залишились питання, які потребують відповіді. Саме це й зібрало учасників проекту до участі в міжнародній конференції «Створення екологічних коридорів», що нещодавно відбулась у Києві. Перше питання: правове регулювання створення та утримання екокоридорів. В українському законодавстві немає чіткого визначення статусу екологічних коридорів, що ускладнює їхній менеджмент (управління природою та діяльністю людини), без якого ефективність буде нульовою. Друга проблема — браконьєрство. Степан Василечко, сільський голова с.Сянки розповів, що часто полювання ведеться столичними та іншими заїжджими «природолюбами», які мають владний захист. Тому, щоб політика екологічної мережі України була ефективною, необхідно суворі законодавчі механізми в подоланні браконьєрства.
Розуміючи що робота ще не закінчена та потребує державної підтримки, учасники проекту склали резолюцію, яка закликає докласти всіх необхідних зусиль для реалізації мети щодо створення екомережі України, визначеної ЗУ «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки» та містить зауваги щодо розширення, менеджменту та фінансування розвитку екомережі.
Створення екокоридорів є питанням про наше існування в майбутньому. Чи вдасться нам зберегти рідкісні види тварин та рослин? Чи вдасться нам зберегти ліси, «зелені легені планети», які безпощадно нищаться? Чи зможемо ми передати своїх нащадкам безцінні скарби природи, яким ми завдячуємо життям? «Наше завдання, — пишуть учасники проекту, — відродити цілісність природи: мають бути великі ліси, заплави біля річок, степи і болота. І всі ці «пазли» — шматочки природи, мозаїка життя — слід з’єднати в єдину систему». Екокоридори — це і є шляхи, що мають об’єднати всі розрізнені пазли. Тому створення Турківського та Буковинського екокоридорів, має величезне значення не тільки для України, але й для всіх Карпат. Проект екологічних коридорів, що зібрав за однією справою сотню фахівців — проект майбутнього. Хотілось би закінчити словами Г. Кампф, голови Фонду великих травоїдних тварин (Королівство Нідерландів): «Нам потрібно мати сильні амбіції. Думайте про майбутнє. Думайте про вік дубу».
ДОВIДКА
Навколишнє середовище є цілісною системою, сталість якої залежить від кожного з її елементів. Порушення, або знищення одного з них одразу відбивається на життєздатності всієї екосистеми, яка, втрачаючи одну із своїх ланок, починає деградувати. Розуміючи дедалі більшу небезпеку, пов’язану з господарською та індустріальною діяльністю людини, в 70-х роках минулого століття голландські вчені взялися до розробки та реалізації низки екокоридорів — штучно створених або ж відновлених людиною шляхів, що поєднують фрагментовані частини екосистеми для відновлення міграції живої природи. Екокоридори, частіше за все, проходять вздовж рік, по лісах та інших земельних ділянках, де збереглася природна рослинність. Оскільки промисловий розвиток Західної Європи, в значній мірі, вже зруйнував природні екосистеми, то європейці змушені будувати штучні переходи для міграції тварин через автодороги, залізниці, нафтопроводи та інші створені людиною перешкоди. Особлива увага звертається на те, щоб тварина не відчула штучність даної споруди чи змін у ландшафті. Основна мета екологічного коридору — зберегти біорізноманіття, давши можливість видам вільно мігрувати, розмножуватися та освоювати нові території, які стануть домівкою для їхнього потомства. Для європейського регіону біотичною скарбницею видів є Альпи, Піренеї, Балкани, а особливо — Карпати.
