«Закон добрий, якщо смисл його ясний, вимоги виконувані, він несуперечливий і народжує доброчесність у громадянах». Ці критерії прикладав до законів великий англієць Ф.Бекон. Конституція — Основний Закон для країни. Прийняту 1996 року Конституцію України оголосили «однією з найкращих у Європі». Проте вже 2000 року за результатами «всенародного» референдуму захотіли зробити «ще кращою». Але Верховна Рада не послухала. Про зміни говорили і 2003 року, теж унаслідок «всенародного схвалення». Але і тоді Рада не дала її зачіпати. Але в грудні 2004-го її думка змінилася. Чи стало краще і кому — важко сказати. Втім, тоді президент і прем’єр-міністр були проти. А зараз — за.
Але який до цього стосунок мають звичайні громадяни, необтяжені депутатською недоторканістю? Їх понад усе цікавить власне, в тому числі, економічне благополуччя. І вони, уявіть собі, абсолютно мають рацію. Оскільки, згідно з Конституцією, «кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї родини, що включає достатнє харчування, одяг і житло». Притому «гарантії прав людини визначають напрямок діяльності держави». І хоча всього цього поки що не спостерігається, але які теплі слова!
Президент Кравчук обіцяв, що в Україні росіянин житиме краще, ніж у Росії, німець — краще, ніж у Німеччині, єврей — краще, ніж в Ізраїлі. У реальності мільйони українців вважали за краще жити й працювати не тут. Можливо, нова Конституція і змінить ситуацію на краще. Але кожна така зміна — серйозний момент для держави, що потребує врахування думки всього суспільства і зміцнення конституційного патріотизму. Авторство цього нового юридичного терміну належить Президентові Ющенку. Але як зміцнити цей патріотизм?
Для росіян та інших національних меншин після питань економічних цікавим є врегулювання статусу їхніх мов. У даному аспекті проект нової Конституції дублює текст чинної. Інший аспект — раз Україну проголошено соціальною державою, основна увага повинна прямувати не на повноваження політиків, а на соціально слабкі верстви населення — зокрема, інвалідів. Тому дивує, що в нинішній Конституції немає навіть терміну «інваліди». А, наприклад, стаття 28 конституції Італійської Республіки говорить, що «кожен громадянин, нездатний до праці та позбавлений коштів для існування, має право на підтримку та соціальне забезпечення. Трудящі мають право на те, аби для них було передбачено і було забезпечено їх коштами, які відповідають їхнім життєвим потребам у разі нещастя, хвороби, інвалідності, старості».
Раз у нашому законодавстві закріплено напрямок євроінтеграції, слід урахувати й те, що в розділі 5, главі 3, статті 26 Хартії Євросоюзу про основні права (прийнята в Ніцці 7 грудня 2000 року), зазначено: «Союз визнає і поважає право інвалідів здобувати для себе переваги із заходів, покликаних забезпечити їхню самостійність, включення в соціальне і професійне життя суспільства».
Специфічною рисою України є наявність мільйонів не просто інвалідів, а інвалідів — жертв Чорнобильської катастрофи, у тому числі дітей. Раніше було встановлено значні пільги для господарської діяльності об’єднань осіб, які постраждали від катастрофи, і на уражених нею територіях. Нині, при скороченні пільг до мінімуму, йдеться про скасування особливого режиму вказаних територій. Зрозуміло, що, як і завжди, «на благо населення».
Але з урахуванням економічної кризи логічніше було б навпаки, зберігаючи економічні переваги інвалідів і «чорнобильців», ввести до Конституції і додаткові соціальні блоки, як от: «Інваліди користуються всіма правами, встановленими Конституцією України, в тому числі правом на працю. Пріоритетним напрямом діяльності держави є соціальна реабілітація інвалідів». «Держава визнає свої зобов’язання перед учасниками ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та її жертвами, незалежно від національності, громадянства, статі, віку чи інших ознак».
Стаття 16 чинної Конституції підкреслила, що Чорнобильська катастрофа — «планетарного масштабу». Це дійсно так. Тому Україна й пішла на односторонній ризик, достроково припинивши експлуатацію ЧАЕС. Але реальна допомога в ліквідації наслідків катастрофи — як за лінією ООН, так і розвинутих країн, таких як США, — надійшла далеко не в обумовленому розмірі. Тому доцільно конституційно закріпити особливий, разом із євроінтеграцією, вектор зовнішньої політики: «Україна прагне до тісної гуманітарної співпраці з Російською Федерацією та Республікою Білорусь, що також серйозно постраждали від Чорнобильської катастрофи. Така співпраця спрямована на швидку ліквідацію наслідків катастрофи, відповідаючи інтересам кожної з цих країн і всього людства».
Представляється очевидним, що в разі прийняття і, головне, виконання, такі зміни Конституції доведуть світу соціальність нашої держави краще, ніж будь-які політичні реформи.
